Гавриліна О. І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Роль та функції тьоютора

в умовах дистанційного навчання

З розвитком інформаційних технологій та їхнім використанням у галузі освіти з'являються нові вимоги до якості й рівня освітнього процесу. Багато знань швидко застарівають, а кількість нових у світі зростає з кожним роком. У професійній галузі виникає необхідність постійного відновлення навичок, перекваліфікації. В умовах мінливого інформаційного суспільства з'являється інший підхід до освіти як безперервного процесу, що триває протягом усього життя.

На відміну від принципу «освіта на все життя», принцип «освіта через усе життя» враховує зростаючу потребу сучасної людини в перегляді своїх професійних знань, щоб залишатися затребуваним на ринку праці. Сучасний фахівець повинен уміти адаптуватися до умов бурхливого розвитку науково-технічних засобів, у зв'язку із чим він неминуче зіштовхується з необхідністю перенавчатися. У той же час традиційна система освіти часто виявляється нездатною розв'язати цю проблему, оскільки з метою ефективності навчання вимагає від того, хто навчається, обов'язкового відвідування навчального закладу на шкоду його іншим обов'язкам. Тому в галузі освіти все ширше впроваджується дистанційне навчання, що дозволяє тому, хто навчається, здобувати знання без відвідування навчального закладу. Така форма освіти можлива завдяки використанню в навчальному процесі таких сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, як Інтернет, телебачення, електронна пошта. Дистанційне навчання має допомогти тим студентам, які з тієї чи іншої причини не мають можливості відвідувати навчальний центр, а також може використовуватися в різних освітніх цілях, починаючи з підвищення кваліфікації і закінчуючи одержанням нової спеціальності. Виступаючи альтернативою традиційному навчанню, дистанційне навчання є тією інноваційною формою навчання, що здатне забезпечити можливість постійного відновлення знань.

Однією з головних переваг дистанційної освіти є використання інформаційних технологій, що дозволяють значною мірою оптимізувати навчальний процес. За наявності необхідного устаткування ті, що навчаються, одержують можливість доступу до різних джерел інформації, причому швидкість одержання інформації багаторазово зростає. Гнучкість дистанційного навчання припускає розширення можливостей адаптації до індивідуальних потреб тих, хто навчається, і котрі можуть працювати з навчальним матеріалом у зручному для себе місці, у зручний для себе час, у будь-якій послідовності й у підходящому для себе темпі. Відстань більше не має ніякого значення, і якщо це передбачається навчальним закладом, можна проходити курс в університеті США, знаходячись у цей час у Китаї.

Разом із тим постає питання: як змінюється навчальний процес і умови, коли викладач та студенти розділені в просторі та часі? Відсутність безпосереднього контакту з викладачем диктує зовсім новий підхід до організації навчального процесу.

Оскільки навчальний процес у дистанційному режимі протікає поза рамками традиційного навчального класу, де ті, хто навчається, знаходяться в безпосередньому контакті з викладачем і можуть одержати необхідну підтримку на місці, він вимагає від викладача нового розуміння своєї ролі. Незважаючи на те, що «дистанційний викладач», або тьютор, як його прийнято називати, не є першоджерелом інформації (вона не виходить з його вуст, як у звичайному класі), то в нього з'являються нові функції. У першу чергу, функції зв'язані з умінням спрямовувати й організовувати тих, хто навчається «дистанційно», відповідно до умов самостійного проходження матеріалу. Якщо раніше навчальний процес базувався на особистості викладача, від якого залежав обсяг знань тих, хто навчається, і який визначав, що потрібно знати тим, хто навчається, то тепер усі акценти зміщуються і в центрі освітнього процесу виявляється фігура, яка навчається. Тьютор перетворюється в посередника, гіда, інструктора, наставника, який допомагає студентові будувати свої власні знання й активно задіює його у творчому процесі, але не займається вертикальною передачею знань пасивно слухаючому студенту, як це часто виникає в традиційній практиці викладача. Головна функція тьютора тепер полягає в тому, щоб навчити «дистанційного» студента працювати автономно, взаємодіючи з навчальним середовищем і спираючись на власні внутрішні ресурси.

Відповідальність за ступінь свого прогресу також покладається, на тих, хто навчається, які за допомогою тьютора будують власний освітній процес, самостійно досліджуючи накреслені проблеми. У той же час, надаючи студентові автономію у придбанні необхідних йому навичок і знань, тьютор повинен добре усвідомлювати, що під час дистанційного навчання деяким студентам дуже легко «загубитися», заплутатися в ході засвоєння нового матеріалу, втратити інтерес до процесу навчання через психологічний страх перед використанням технологій, особливо через відсутність емоційного контакту з незримим тьютором та іншими студентами. Тому він повинен виробити особливі методи роботи з тими, хто навчається, спрямувати на підтримку їхньої мотивації до предмета, стимулювати пізнавальні діяльності в рамках самостійного навчання, координацію їхнього навчального процесу з обліком їхніх індивідуальних здібностей і практичних цілей. Більш того, крім володіння матеріалом, від тьютора потрібне уміння працювати і творчо застосовувати технологічні засоби, використані в курсі, оскільки непевність, а тим більше страх перед застосуванням цих засобів, можуть «підірвати» авторитет тьютора.

З огляду на специфіку дистанційного утворення, досвідчений тьютор повинний бути гарним психологом, у чиїй владі допомогти відстаючим студентам:

– розібратися в причинах труднощів під час вивчення матеріалу;

– підтримати й підбадьорити у випадку, якщо на даному етапі вони зазнають неприємностей особистого характеру, що впливає на їхню успішність;

– зняти напругу і психологічний страх перед використанням технологій;

– додати особистісний елемент у спілкування з тими, хто навчається, щоб компенсувати відсутність реального контакту.

Деякі західні методисти рекомендують тьюторам забезпечити тих, хто навчається, необхідною інформацією про принципи й сутність дистанційного навчання, щоб вони краще зрозуміли очікуваний він них стиль роботи.

Оскільки тепер тьютор працює індивідуально з кожним студентом, загальний час його роботи зі студентами помітно зростає. Він піклується про те, щоб нагадати кожному про майбутній «віртуальний» семінар, у якому потрібна участь усіх дистанційних студентів даного курсу, «підігнати» студентів, котрі виявляють себе менш активно у групових дискусіях або з якихось причин не надсилають на перевірку домашнє завдання. Він уважно стежить за успішністю кожного студента, допомагаючи йому перебороти складнощі з урахуванням його темпу роботи, когнітивних здібностей, рівня первісних знань у даній галузі, його слабких місць, ступеня вмотивованості й володіння технічними навичками. Особистість тих, хто навчається, відіграє величезну роль, тому ще тьютор використовує різні стратегії роботи з більш і з менш активними студентами, тими, хто любить працювати самостійно і не вимагає постійного моніторингу з боку тьютора, і з тими, хто не має навичок самостійної роботи. Таким чином, тьютор знаходиться у процесі постійної взаємодії зі студентами, контролюючи їхнє навчання, знаходячись удома, на роботі, в подорожі, у будь-якому місці, де є комп'ютер або інше необхідне для проведення курсу устаткування. На відміну від традиційного викладача, його безпосередня робота з тими, хто навчається, не обмежується кількістю годин, відведених їм в аудиторії або витрачених на перевірку домашнього завдання і / або підготовку матеріалів. Для деяких західних тьюторів навчальний процес складається так, що вони почувають себе увесь час «на роботі», оскільки готові консультувати «дистанційних», студентів в будь-який час дня. Такий ступінь занурення у навчальний процес вимагає від тьютора великого ентузіазму і готовності пожертвувати чималою частиною свого особистого часу й сил.

У цілому в реальній практиці можна виділити два типи тьюторів – тьютор, як координатор навчального процесу і тьютор, як безпосередній розробник навчального курсу. Дуже часто функції двох цих типів тьюторов здійснюється однією людиною, однак цей варіант розповсюджений скоріше на Заході, де багато викладачів одночасно розробляють і ведуть свої дистанційні курси. Наприклад, у Росії, як правило, дистанційний курс розробляється навчальним центром, а тьютор залучається до безпосередньої роботи, з тими, хто навчається. Його базові функції полягають у тому, щоб контролювати навчальний процес, стежачи за виконанням усіх необхідних вимог у рамках курсу. Так, тьютор коректує завдання тих, хто навчається, дає коментар із приводу допущених помилок, спрямовує у процесі самостійного ознайомлення з новим матеріалом, оцінює успіхи і подає звіт про успішність кожного студента навчальному центрові.

Говорячи про дистанційне викладання іноземних мов, слід зазначити, що зараз в Інтернеті існує величезна кількість сайтів, які пропонують як платні, так і безкоштовні курси навчання іноземним мовам за участю тьютора. Аналіз окремих сайтів показує, що у процесі навчання основний наголос робиться на розвиткові граматичних та лексичних навичок за допомогою мультимедійних словників і граматичних вправ. Іноді в залежності від технологічних можливостей тих, хто розробляє курс, студент відпрацьовує фонетичні навички, повторюючи набір фраз і речень, озвучених носієм мови. Як правило, функції тьютора у таких ситуаціях полягають у тому, що він:

– стежить за успішністю студентів в оволодінні лексичними й граматичними навичками;

– коректує домашнє завдання (наприклад, твір із використанням лексики уроку);

– організовує групові дискусії з іншими студентами на форумі;

– дає коментар у зв'язку з допущеними помилками;

– пояснює погано засвоєний матеріал.

Однак перевірка мовних навичок студентів в умовах дистанційного навчання, як правило, залишається за межею його діяльності, що помітно знижує ефективність мовного курсу і зараховується в мінус його розроблювачами.

Таким чином, на даний момент перед розроблювачами дистанційних курсів з іноземних мов головна проблема полягає у тому, щоб забезпечити можливість реального мовного спілкування між тими, хто навчається,_; і тьютором, без яких успішне оволодіння мовними навичками немислиме. Виникає питання про те, як забезпечити необхідні умови для практики мовних навичок, коли тьютор і студенти розділені у просторі. Часто єдиним засобом відпрацьовування й перевірки мовних навичок «дистанційних» студентів є спілкування з тьютором по телефону.

Навчальні центри, що пропонують мовні курси, передбачають можливість організації безпосередніх зустрічей тьютора з тими, хто навчається на певній стадії проходження курсу, у ході яких і відбувається перевірка мовних здібностей, тих, хто навчається, або у формі їхнього індивідуального спілкування з тьютором, або навіть носіями мови, або в ході групових заходів. Це ще раз доводить, що здійснювати контроль над подібного роду навичками в режимі дистанційного спілкування поки що майже неможливо. Для цього від обох сторін потрібне придбання спеціального устаткування, що забезпечує зв'язок з тьютором на відстані, що пов'язано з величезними фінансовими витратами. Крім того, така форма спілкування вимагає наявності високошвидкісних технологій, які можуть дозволити собі далеко не всі студенти, що навчаються дистанційним шляхом.

У той же час використання мультимедійних технологій для інтеграції графіки, аудіо-, відео- в одному дистанційному курсі є величезним кроком уперед. Розроблені пакети програм із навчання іноземним мовам, що висилаються дистанційним користувачам навчальним центром, пропонують нові можливості, а саме:

– прослуховування величезної кількості аудіоматеріалу;

– перегляд інтегрованих у курс відеофільмів автентичною мовою;

– використання озвучених і добре ілюстрованих словників;

– самонавчання фонетиці при роботі зі звуковими вправами;

– самостійне відпрацьовування й запис своєї вимови з метою його наступного порівняння з вимовою носіїв мови;

– занурення в мовне середовище на основі запропонованих аудіо- і відеоматеріалів;

– використання пошукової системи з метою пошуку потрібного слова і його перекладу за допомогою наявних словників.

Усе це створює єдине навчальне середовище, у якому різні аспекти мови освоюються в нерозривному зв'язку один з одним.

Високий рівень інтерактивності та наочності таких навчальних програм враховує специфіку навчання іноземним мовам. Однак, за відсутності тьютора, чия основна роль саме і полягає в тому, щоб розвинути в тих, хто навчається, комунікативні навички, підготувати їх до реального спілкування іноземною мовою, недостатньо тільки мати комп'ютер з СD-RОМ і доступ в Інтернет.

Перед розроблювачами навчальних програм з іноземних мов постає нелегке завдання – створити можливість безпосереднього віртуального спілкування, максимальною мірою імітуючи реальне спілкування. Вирішення даного завдання – питання майбутнього. Однак досягнення цієї мети ще більше зміцнить позиції дистанційної освіти, що винятково успішно розвивається на Заході і, безсумнівно, знайде своє місце у системі української освіти.