Малінкіна В.Л.

Педагогічні науки

викладач Національного університету біоресурсів і

природокористування України, Київ

Сучасні інформаційні

технології як невід’ємна складова

освітнього процесу у ВНЗ

Нові умови існування людства у ХХІ столітті висувають системі освіти дедалі вищі вимоги. Сучасне суспільство характеризується властивими для трансформаційних суспільств швидкими змінами у всіх сферах життя, що особливо впливають на розвиток інформаційного, зокрема й освітянського простору. Інформація сьогодні набуває найбільшої цінності та є стратегічним продуктом кожної держави. Відомий американський філософ Алвін Тоффлер, аналізуючи феномен трансформації сучасних суспільств, стверджує, що «світ, який швидко утворюється від зіткнення нових цінностей і технологій, нових геополітичних відносин, нових стилів життя й засобів сполучення, вимагає зовсім нових ідей і аналогій, класифікацій і концепцій» [9,с.14].

Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування самодостатньої, розвиненої особистості з інноваційним типом мислення, особистості яка в ситуації, що швидко змінюється, може ефективно діяти. Саме тому сучасна освіта має бути безупинним процесом, найважливішою складовою життя кожної людини та повинна забезпечувати їй можливість орієнтуватися в безмежному інформаційному просторі. Однією з найважливіших складових державної програми розбудови інформаційного суспільства є інформатизація освіти на основі впровадження сучасних новітніх інформаційних технологій в Україні. В сучасному суспільстві відбуваються процеси, що висувають нові вимоги до рівня грамотності й освіченості майбутнього фахівця – конкуренція на ринку праці, потреба у підвищенні кваліфікації та безперервній освіті.

Бурхливий розвиток інформаційної техніки і технологій став рушійною силою глобального процесу сучасності – інформатизації суспільства. Тому, основним завданням України у ХХІ ст. стає входження у світову спільноту і побудова інформаційного суспільства. На державному рівні інформатизація суспільства задекларована у нормативно-правових документах: Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки» [5] та «Концепції Національної програми інформатизації» де наголошується, що «інформатизація – це сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізацію прав громадян на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, створених на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки»[4,с.3]. Застосування інформаційних технологій в освіті - це створення такого інформаційно-освітнього середовища, яке б забезпечувало максимально сприятливі умови для освітньої діяльності, змушуючи студентів перебувати у постійному науковому та творчому пошуку.

Інформаційно-освітнє середовище – це програмно-телекомунікаційний і педагогічний простір з єдиними технологічними засобами здійснення навчального процесу, інформаційною підтримкою і документуванням. Такий підхід дозволяє викладачеві перенести акцент із активного педагогічного впливу на суб’єкт навчання у сферу «інформаційно-освітнього середовища», де відбувається його самонавчання і саморозвиток. При такій організації освіти включаються механізми внутрішньої активності особистості у взаємодії з цим середовищем. Чим більше і повніше особистість використовує можливості середовища, тим більш успішно відбувається її вільний і активний саморозвиток: людина одночасно є продуктом і творцем свого середовища, що дає їй фізичну основу для життя й уможливлює інтелектуальний, моральний, суспільний і духовний розвиток [7,с.88].

Інформація є надзвичайно складною субстанцією, що сприймається кожною людиною індивідуально залежно від її здібностей, психологічних особливостей, рівня розвитку мислення, тощо. У сучасних умовах людина має отримувати знання не з єдиного спеціалізованого тезауруса, а з усього розмаїття думок, підходів, ідей і, насамперед – з особистісних, когнітивних і методологічних навичок, здатності до критичного оцінювання і порівняння всього обсягу отриманої інформації. Тому освітнє середовище для кожного суб’єкта навчання має бути інформаційно насиченим, багаторівневим, принципово надмірним та невичерпним. Рушійними силами саморозвитку особистості є внутрішні суперечності, тому освітнє середовище повинно «насичуватися» педагогічними ситуаціями, які мають значний рівень невизначеності, містять амбівалентні оцінки, що змушують суб’єкт навчання «ввімкнути» механізми само детермінації, саморозвитку [7,с.88-89].

Розвивальне інформаційно-освітнє середовище має не лише сприяти підвищенню вихідного творчого потенціалу, а й стимулювати потребу у подальшому самопізнанні, творчому саморозвитку, сформувати у людини об’єктивну самооцінку. Основними вимогами до розвивального інформаційно-освітнього середовища є високий ступінь проблемності й активності освітньої діяльності, безперервність і наступність процесу навчання [7,с.90] .

Створення розвивального інформаційно-освітнього середовища передбачає впровадження інноваційних форм проведення занять. Спектр використання інформаційних технологій в освіті дуже широкий. Частина технологій може забезпечувати навчальний процес – це лекційні і практичні заняття, інші технології направлені на розробку нових підручників і навчальних посібників, формування інформаційно-довідкової бази даних, зробити можливим дистанційний доступ до освітніх ресурсів.

Застосування інформаційно-комунікаційних технологій дає можливість змінити способи подання навчально-теоретичного матеріалу під час лекцій, за допомогою спеціально розроблених мультимедіа. При цьому якість засвоєння теоретичного матеріалу досягається за рахунок роботи з комп’ютерними навчальними програмами і використання телекомунікацій у навчальному процесі [3].

Різноманітні інформаційні технології можуть бути використані у викладанні більшості предметів ( наприклад, біології, хімії, фізики, математики, іноземної мови, тощо). Використання систем мультимедіа в організації навчального процесу дозволить управляти мотивацією студентів під час навчання та сприятиме підвищенню ефективності засвоєння знань.

В системі освіти вже зараз мають широке застосування такі перспективні інформаційні технології, як комп’ютерні програми та навчальні системи у вигляді електронних підручників, навчальних посібників, а також лабораторні практикуми, системи тестування знань, індивідуальні модульні навчальні програми різних рівнів складності.

За нормативним документом Міністерства освіти і науки України про «Порядок надання навчальній літературі, засобам навчання і навчальному обладнанню грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки України», термін «електронний підручник» не виокремлюється. Тому пропонується визначення поняття електронного підручника як комп’ютерного, педагогічного програмного засобу для індивідуального та індивідуалізованого навчання, що використовується, перш за все, для представлення нової інформації, яка доповнює друковані видання й дозволяє в обмеженій мірі тестувати одержані знання та вміння тих, кого навчають [8,с.90].

Сьогодні розвиток освітніх електронних засобів навчання набуває широкого застосування в порівнянні з друкованими виданнями, що не виключає можливості повної заміни традиційного підручника електронним. Проте, науковці вказують на наявну суперечливість цього питання [2,с.131].

Електронний підручник як засіб навчання, розкриває зміст навчального предмета, призначений для формування знань певної науково-теоретичної дисципліни та забезпечує безперервний поетапний режим навчання. Кожен навчальний фрагмент у ньому має закінчуватися тестами, творчими завданнями чи вправами. Існування зворотного зв’язку - головна відмінність електронного підручника від традиційного [6].

Розглядаючи електронний підручник стосовно модульної системи навчання, можна зазначити, що він повинен мати модульну структуру, за змістом кожного модуля має здійснюватись весь цикл процесу засвоєння навчального матеріалу, а також поточний і модульний контроль.

Оскільки комп’ютерні засоби навчання дозволяють організувати інтегроване навчальне середовище, яке здатне підтримувати всі етапи навчальної діяльності, то закономірним є поширення використання в навчальному процесі електронних навчальних (навчально-методичних) комплексів. Це дозволить не тільки презентувати навчальну інформацію, автоматизувати процес тестування, але й отримати (за необхідністю) інформаційну допомогу в обробці статистичних відомостей про опрацювання студентами навчального матеріалу. Електронний навчально-методичний комплекс також має відповідати вимогам освітньо-кваліфікаційних стандартів.

Впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій в систему освіти сьогодні набуває широкої популярності завдяки таким позитивним тенденціям освітнього процесу як доступність, відкритість, інтерактивність, різноплановість, розширення вікових та часових рамок [1, с.92].

Роль викладача в інформаційно-освітньому середовищі змінюється: він стає керівником і помічником в освітній діяльності. Викладачеві надається можливість самостійно підбирати потрібний навчальний матеріал, що дозволить кожному студентові стати активним учасником навчального процесу і сприятиме підвищенню його мотивації та якості навчання. Адже сучасний спеціаліст повинен не тільки вміло використовувати отримані знання, але й динамічно розвиватись у відповідності до потреб та вимог часу.

Саме тому, зміни, які відбуваються зараз в освіті, сприяють загальному процесу реформування на шляху до інформатизації суспільства, підносять на новий якісний рівень освітню діяльність та надають можливість повною мірою використовувати інформаційні ресурси, що сприятиме активній творчій діяльності людини та професійній захищеності її в суспільстві.

Література:

1. Васильева В. Информационное общество и образование / В.Васильева, М.Сухорукова // Высшее образование в России. – 2004. - №7. – С.92

2. Верлань.Ф. Дидактичні принципи в умовах традиційного і комп’ютерного навчання / А.Ф.Верлань, Н.Т.Тверезовська // Педагогіка і психологія. – 1998. - №3. – С. 126- 132;

3. Вымятнин В.М., Мультимеда-курсы: методология и технологияразработки. [Электронный ресурс] / В.М.Вымятин, В.П.Демкин, Г.В.Можаева, Т.В.Руденко // Открытое и дистанционное образование: науч.-метод. журн. – Томск, 2003. – режим доступа к журналу: http://www.ido.tsu.ru/ss/?unit=223;

4. Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 4.02.1998 № 75/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №27/28. – 182 с.;

5. Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007- 2015 роки» від 09.01.2007 №537-V // Відомості Верховної Ради України . – 2007. - № 12, - С. 511;

6. Клокар Н.І. Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у контексті проектування програмно-педагогічних засобів/ Н.І.Клокар, В.Л.Шевченко [електронний ресурс] // - Народна освіта. – 2007. – Вип.3. – режим доступу до журн.: http://www/narodnaosvita/kiev/ua/vypusk/3/index3/htm;

7. Оршанський Л.В. Креативне інформаційно-освітнє середовище як чинник саморозвитку особистості / Л.В.Оршанський // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: зб. Нак. Праць / рекол.: І.Я.Зязюн (голова) та ін. – К.; Вінниця6 ТОВ фірма «Планер», 2010. – Вип.. 23. – С.86-92;

8. Тищенко О.Б. Новое средство компьютерного обучения – электронный учебник / О.Б.Тищенко // Компьютеры в учебном процессе. – 1999. - №10. – С. 89-92;

9. Тоффлер А. Третя хвиля / А.Тоффлер. – К.: Вид. дім «Всесвіт», 2000. – с.14.