Педагогика./ 5 Современные методы преподавания

к.і.н. Федоренко Я.А.

Академія пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля

Нові підходи до викладання історії у вищих навчальних закладах негуманітарного профілю

Освіта є пріоритетом серед пріоритетів – ці слова належать члену-кореспонденту Національної академії наук України В.П. Андрущенку – вони є цілком доречними, адже від розвитку освіти багато в чому залежить вигляд майбутнього суспільства, культури та особистості [1,с.11]. Проте насьогодні наш освітній простір переживає низку трансформацій, у зв’язку з якими виникають численні проблеми.

Досить актуальною у освіті України є наступна проблема – розрив між вищими технічними і гуманітарними закладами освіти, кожний із яких виконує свої власні завдання. Як наслідок випускники технічних і гуманітарних вузів – це люди із різними уявленнями про світ, різними світоглядними пріоритетами. Для скорочення прогалини між гуманітарною і технічною освітою, а також для якісної реалізації гуманізації технічної освіти потрібно створити відповідні педагогічні умови, які необхідні для створення цілеспрямованого навчального процесу з використанням сучасних методик, що забезпечують комплексне формування особистості з необхідним рівнем гуманітарної підготовки майбутніх технічних фахівців. На наш погляд, такою педагогічною умовою для вищої освіти безумовно є збільшення кількості гуманітарних дисциплін та якості їх викладання у технічних закладах.

Однією із досить важливих гуманітарних дисциплін в українському навчальному просторі є історія. Саме навчальний процес повинний стати основним джерелом формування історичної свідомості молоді. Йдеться, насамперед, про викладання історії у ВНЗ. Саме воно повинне формувати структуроване історичне знання, забезпечувати цілісне ставлення студентів до історичного процесу, та мати ціннісний характер – тобто проголошувати людину найвищою соціальною цінністю. Але й тут не обходиться без серйозних недоліків. Нерідко викладання історії у вузі дублює відповідний шкільний курс. Суттєвого приростання знання не спостерігається, а відтак студенти швидко втрачають до історії інтерес. Для того щоб запобігти цьому, потрібно оновити методику викладання історичних дисциплін, зробивши акцент на запровадженні особистісного підходу та залученні інформаційних технологій. При цьому значно активніше мають використовуватися й інтернет -технології.

У викладанні історії необхідно сміливіше запозичувати як передовий вітчизняний досвід, так і досвід інших країн. При відносному пріоритеті активних методів на заняттях з історії мають посісти належне місце і лекції, і семінарські заняття, і самостійна робота над книгою, і, звичайно, індивідуальна практична робота студентів. Тільки органічна єдність усіх методів навчання забезпечує навчальному процесові необхідну універсальність і продуктивність, робить його справді проблемним за змістом та ефективним за формою [2; с.14].

Нові методики викладання історії у технічному закладі вищої освіти обов’язково мають спиратися на активні методи і форми навчання, які найбільше задовольняють потребу студентів у самонавчанні та самовдосконаленні. Такі методи і форми поширюються на досить велику групу прийомів і способів проведення теоретичних і практичних занять з історії. Це і проблемно-пошукові завдання до кожної семінарської теми, які спрямовують студентів на поглиблене вивчення історії, і наукові реферати, що націлюють студентський пошук на самостійне вивчення минулого, і розробка відповідно до теми курсу історії (з урахуванням профілю навчального закладу) типів семінарських занять, методів і прийомів активізації роботи студентів на них. Але серед власне активних методів, які доцільно використати у нових методиках викладання історії у ВНЗ, треба особливо виокремити такі, як аналіз конкретних ситуацій, розв’язування проблемних завдань, ділові (операційні та імітаційні) ігри, індивідуальні практикуми, „круглі столи” тощо [3;с.17].

Досить результативними є такі прийоми активізації роботи студентів, як самостійне формування проблемних питань доповідачеві, аналіз на основі засвоєного понятійного апарату актуальних проблем історичної науки, постановка і обговорення в рамках теми семінарського заняття питань, що хвилюють самих студентів, у вирішенні яких вони найбільш зацікавлені. Усе це розвиває у студентів творчий підхід до вивчення, висвітлення і засвоєння питань відповідної теми семінару.

Відповідне місце для популяризації історії має зайняти активна робота історичних гуртків, які повинні носити добровільний характер і ґрунтуватись на інноваційних технологіях. Саме тут бажаючі матимуть змогу удосконалити свої знання, а також розширити свій кругозір, розглянувши питання, які не увійшли до навчальної програми закладу.

Потрібно завжди пам’ятати, що удосконалення історичної освіти – це те, що має відбуватися постійно, й робити це слід поступово, опираючись на значний потенціал історичної науки й досвід практичного викладання історії як у гуманітарних вузах, так і у навчальних закладах негуманітарного профілю. Адже і до сьогодні актуальною залишається стара істина: «Той, хто не знає свого минулого, не має майбутнього».

Список використаної літератури

1.Андрущенко В.П. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу) // Вища освіта України. – 2001. №1. – с. 11-17.

2. Професійна підготовка студентів педагогічних інститутів до виховної діяльності. Збірник наукових статей / За заг. ред. А. Капської // Мандрівець. Освітянський журнал, 1994, серпень.

3.Балаев А. А. Активные методы обучения – М.: Профиздат, 1986.