Шостак У.В., Короленко Т.В., Байдак М.К.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

СУЧАСНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Бухгалтерський облік охоплює всю сукупність господарської й фінансової діяльності підприємств. Він забезпечує контроль за виробництвом і розподілом матеріальних благ, рухом і схоронністю майна підприємства. Ряд зарубіжних та вітчизняних вчених досліджували проблеми викладання облікових дисциплін та шляхи їх вирішення. Такі науковці та економісти як Левін К.Л., Карпенко О.В., Чижевська Л.В., Бутинець Ф.Ф., Литвиненко Є.А. та Рибальський В.І. приділили значну увагу теоретичному підходу до вирішення проблеми викладання бухгалтерського обліку у вищій школі.

Предметом такого дослідження є аналіз методики викладання облікових дисциплін у вищій школі. В процесі проведення аналізу вирішуються наступні завдання:

1) визначити методику викладання бухгалтерського обліку;

2) дати коротку характеристику цим методам;

3) виявити, які методи викладання є найбільш ефективними і прирівняти їх до сьогодення.

Бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. На відміну від оперативного і статистичного бухгалтерський облік є суцільним і безперервним, строго регламентованим, що забезпечує документальне відбиття всіх господарських операцій. Належне ведення обліку сприяє кращій організації керування підприємством, контролю за господарськими операціями [4, с. 5].

Важливе значення має вивчення теорії бухгалтерського обліку, оволодіння практичними навичками, починаючи із навчання у вищій школі, аби вміло себе зарекомендувати перед керівництвом при влаштуванні на роботу і бути хорошим спеціалістом при вирішення тих чи інших питань у відповідних галузях. Вивчення матеріалу зумовлене правильною методикою викладання дисципліни.

У вищих школах при усному викладенні використовуються такі методи як пояснення, бесіда, дискусія, диспут, дебати тощо.

Пояснення є важливим, і найбільш розповсюдженим способом навчання. Воно за змістом повинно повністю задовольняти вимоги навчальної програми, а за формою - максимально стимулювати інтерес студентів і сприяти засвоєнню ними навчального матеріалу [2, с. 171]. Досить ефективним є пояснення, якщо воно здійснюється за основним підручником або опорним конспектом лекцій, якими користуються студенти. Недоліком даного методу поряд з іншими методами навчання, є те, що студент менше активізується, перетворюється в пасивного сприймача інформації.

Бесіда являється методом, за допомогою якого здійснюється процес спілкування. Вона є джерелом взаємовідносин між викладачем і студентами. При використанні цього методу, викладач привертає увагу аудиторії до обговорювального питання і на цій основі формує у студентів відповідні знання. Бесіда – це один із методів вирішення проблем формування мотивації навчальної діяльності студентів [2, с. 174].

Дискусія є одним з найважливіших методів навчання. Учасники при обговоренні наближаються до істини через глибоке усвідомлення проблеми. Таке усвідомлення з’являється завдяки висловленій думці кожного учасника. Дискусії дають змогу обговорювати досить широке коло як програмних, так і не програмних, але актуальних питань. Переваги даного методу: координує думки окремих осіб, стимулює учасників дискусії чітко й точно формулювати свої думки [1, с. 112].

Диспут (від латинського слова «розмірковувати», «дискутувати») – це зіткнення різних, а інколи і прямо протилежних точок зору. Цей метод не вимагає остаточних висновків, що дає студентам можливість аналізувати поняття й аргументи, захищати свої погляди, переконувати в їх правильності інших людей.

Дебати суттєво відрізняються від дискусії і диспуту, - мають на меті взаємну експертизу точок зору і проводиться для того, щоб ознайомитися з поглядами один одного з метою подальшого вироблення спільної позиції [2, с. 181-186]. Вони направлені на перемогу однієї точки зору над поглядами опонента і містять ґрунтовні аргументи, що мають забезпечити переконання опонентів і слухачів у правильності саме цієї точки зору. Найголовніше у дебатах – передати повідомлення якомога зрозуміліше.

За останні двадцять років у практиці педагогіки вищої школи, крім традиційних методів, великого розповсюдження набули нетрадиційні методи: ділова гра, розігрування ролей, аналіз конкретних ситуацій, активне програмове навчання, ігрове проектування, стажування та проблемна лекція [3, с. 96]. Кожен із цих методів використовується для тренування та розвитку творчого мислення студентів, формування в них відповідних практичних умінь та навичок. Вони стимулюють і підвищують інтерес до занять, активізують та загострюють сприймання навчального матеріалу.

Отже, методи навчання – надзвичайно складні психолого-педагогічні та соціально-педагогічні утворення. При розкритті їх суті виявляється, що їм властиві не одна, а кілька істотно важливих ознак, і через те будь-якій з них можна віддати перевагу лише в цілком конкретних педагогічних умовах.

На сьогодні немає жодної класифікації методів навчання, яка охопила б широкий та різноманітний діапазон традиційних та нетрадиційних методів навчання. Неможливо зупинятися на використанні тих чи інших методів навчання окремо. Лише інтегруючись одні в другі, поєднуючись та взаємодоповнюючись, традиційні та нетрадиційні методи навчання у вищих навчальних закладах можуть привести до очікуваних результатів.

Література:

1. Карпенко О.В. Управлінський облік: методика викладання у вищій школі. навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 244с.

2. Чижевська Л.В. Методика викладання облікових дисциплін: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів./ За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: ПП «Рута», 2003. – 504с.

3. Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. 2007. – 232с.

4. Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. — К.: Знання, 2004. — 447 с.