Филологические науки / 7. Язык, речь, речевая коммуникация

Студент-магістр Куцик Е.Ю.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

Універсальність, етноспецифічність та індивідуальна означеність невербального компонента комунікації

Етнічне та культурне розмаїття людських спільнот відображається в мові, дискурсі, комунікації, мовних картинах світу [3]. Виходячи з того, що невербальну комунікацію можна визначити як соціально зумовлений засіб організації засвоєних індивідом невербальних засобів спілкування, перетворених на індивідуальну, конкретно-чуттєву форму дій та вчинків [13] що мають місце в певному культурному соціумі, невербальний компонент комунікації можна схарактеризувати як трирівневе утворення, у якому відображено його універсальний, етноспецифічний та індивідуально означений характер. Подамо його у вигляді схеми (див. Рис. 1).

Рис. 1.1

Провідною рисою невербальної мови є те, що вона дає змогу спілкуватися людям, які не володіють спільною вербальною мовою, бо деякі невербальні засоби спілкування мають одне генетичне коріння в різних лінгвокультурах і внаслідок цього є однаковими за формою виконання та значенням. Безумовно, таке спілкування обмежене за багатьма параметрами, але в разі необхідності стає незамінним для розв’язання комунікативного завдання. Такі невербальні компоненти складають основу наведеної вище піраміди і є найбільш численними. Завдяки їх універсальному характеру забезпечується стійкість піраміди.

Універсальними НВК є ті, що мають однаковий смисл та жестово-рухову та голосову форму реалізації в будь-якій лінгвоспільноті (таку комунікацію характеризують як аналогову [2; 19-21]), вони не є суворо конвенціональними, їхнє значення виводиться з урахуванням контексту ситуації, з опорою на концептуальні знання та загальний комунікативний досвід співрозмовників. У результаті, їх адекватно інтерпретують представники практично будь-якої лінгвоспільноти. Це передусім зображувальні невербальні компоненти, до яких належать вказівні, імітативні та експресивні (включно з модальними й емоційними) жестові [9] та мімічні НВК.

Просодичні НВК, які Ш. Баллі називає “мімікою, що звучить” [1;119], здатні передавати різноманітні емоційно-експресивні та модальні відтінки значення висловлення, які мають універсальне значення (інтонації схвалення/несхвалення, задоволення/незадоволення, погрози, застереження тощо):

1) “Guido!” Delaney shouted at the driver, who had just missed a taxi, ”You’ll never forgive yourself if you get me killed. Remember that!”

The driver turned his head and smiled widely, his teeth perfect and gleaming and happy, his eyes changelessly dark and full of sorrow.

“Does he understand English?” Jack asked.

“No. But he is Italian. He’s sensitive to emotional intonations”[14; 26-27].

Водій не знає англійської мови, якою до нього звертається його пасажир. Але йому достатньо інтонаційної забарвленості висловлення Делані, щоб зрозуміти, що той збентежений через небезпечну ситуацію, яка склалася на дорозі з вини водія. Тому пасажир емоційно, хоч і жартома, попереджає англійською водія-італійця про наслідки необережного керування машиною. Незнання мови не заважає водієві зрозуміти свого пасажира, про що свідчить його реакція на зауваження, також виражена невербально.

На невербальну поведінку особистості накладають відбиток соціальні та культурні цінності того чи іншого суспільства, його звичаї, традиції, вірування, унаслідок чого у сфері невербального вираження комунікативних намірів з’являються зони, які є характерними тільки для даної народності й вимагають від іншокультурного комунікативного партнера додаткових знань та вмінь декодувати етноспецифічні невербальні комунікативні компоненти. Таким чином, можна стверджувати, що певна частина невербальних компонентів комунікації є таким самим національним феноменом, якою є і сама мова. Так само, як і вербальна мова, певна частина невербальних компонентів комунікації має обов’язковий характер і передається від покоління до покоління як частина загальної матеріальної та туховної культури [6]. Тобто, якщо звукова мова є основним чинником національного єднання, то й невербальна комунікація настільки ж національна [5]. До того ж, лінгво-культурні спільноти санкціонують використання ритуалів, перешкоджають їх порушенню, прагнуть максимально розширити сферу їхньої дії, обмежити свободу маневру індивіда в культурному просторі [4; 37].

Значущим є вплив національно-культурних традицій на функціонування проксемічного чинника в процесі спілкування, який варіюється залежно від того, належить ця культура до “контактного” (наприклад, Італія, Франція, Туреччина, Саудівська Аравія) чи “неконтактного” (наприклад, північноєвропейські країни) типу культури. Дистанція між співрозмовниками, їхнє розташування, рухи відносно один одного належать до етикетних паравербальних характеристик [7; 95]. На відміну від представників “неконтактних” культур, представники “контактних” культур установлюють невелику комунікативну дистанцію під час спілкування, часто використовують контактні жести, мають прямий нахил тіла в бік співрозмовника, дивляться йому прямо в очі тощо [11; 60-61; 12; 59-61].

Таким чином, неадекватна інтерпретація невербальних компонентів комунікації веде до комунікативних збоїв і комунікативних невдач у монокультурній комунікації. На рівні міжкультурної комунікації, під якою розуміємо спілкування мовних особистостей, що належать до різних лінгвокультурних спільнот, ці проблеми можуть розростися до конфліктних ситуацій [10]. До речі, термін “конфлікт культур” і його похідні стають ключовими у вивченні проблем міжкультурної комунікації [8]. Дослідження способів подолання конфлікту культур на різних рівнях їхньої взаємодії стає одним із головних завдань фахівців з міжкультурної комунікації. Наявна типологія комунікативних невдач у міжкультурній комунікації головним чином стосується комунікативних збоїв, що відбуваються на вербальному рівні.

Аналіз мовних репрезентацій невербальних компонентів комунікації в англомовних художніх творах при їх перенесенні в іншу культуру показує, що для збереження адекватного уявлення про невербальну поведінку мовців у певних комунікативних ситуаціях відбуваються трансформації мовних репрезентацій невербальних компонентів комунікації для їх адекватної адаптації у іншій культурі.

Література:

1. Балли Ш. Французская стилистика / Шарль Балли. – М.: Наука, 1961. – 396 с.

2. Вацлавик П. Аксиомы теории коммуникации / П. Вацлавик, Дж. Бивин, Д. Джексон ; [пер. с англ.] // Межличностное общение. – СПб.: Питер, 2001. – С. 11-25.

3. Голубовская И.А. Этнические особенности языковых картин мира : [монография] / Ирина Александровна Голубовская. – К.: Издательско-полиграфический центр “Киевский университет”, 2002. – 293 с.

4. Гудков Д.Б. Для чего мы говорим? / Д.Б. Гудков // // Язык. Сознание. Коммуникация : сб. статей / Отв. ред. В.В. Красных, А.И. Изотов. – М.: МГУ имени М.В. Ломоносова. Филология, 1997. – Вып. 2. – С. 26-40.

5. Матевосян И.В. Толкование эмоциональных состояний как ключ к пониманию культур / И.В. Матевосян // Филологические науки. – 1999. – № 3. – С. 12-24.

6. Петровська Л.Є. Відображення невербальних засобів спілкування у болгарській фразеології : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.03 “Слов’янські мови” / Л.Є. Петровська. – Київ, 2006. – 18 с.

7. Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации / Елена Александровна Селиванова. – К.: ЦУЛ, “Фитосоциоцентр”, 2002. – 336 с.

8. Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация / Светлана Георгиевна Тер-Минасова. – М.: Слово / Slovo, 2000. – 264 с.

9. Чанышева З.З. Взаимодействие языковых и неязыковых факторов в процессе речевого общения / З.З. Чанышева. – Уфа: Издание Башкирского университета, 1984. – 80 с.

10. Blum-Kulka S. Investigating Cross-Cultural Pragmatics: an Introductory View / S. Blum-Kulka, J. House, G. Kasper // Cross-Cultural Pragmatics: Requests and Apologies. – Norwood, New York: Ablex, 1989. – P. 1-36.

11. Pocheptsov G.G. Pragmoproxemics / G.G. Pocheptsov // Pragmatics and Beyond: Abstracts of the Second USSE Conference in Vasyl Karazin National University of Kharkiv. – May, 28-29, 2001. – Kharkiv, 2001. – P. 60-61.

12. Ross W. Language and Culture / W. Ross // Вісник Луганського педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. – 2005. – № 15 (95). – С. 51-63.

13. Scheflen A. Body Language and Social Order (Communication and Behavioral Control) / A. Scheflen. – New York, 1972. – 346 p.

14. Shaw I. Two Weeks in Another Town / I. Shaw. – London: New English Library / Times Mirror, 1981. – 384 p.