Захарків М., Узунова Н.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Україна

ДО АНАЛІЗУ ОСНОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Ґенеза комунікації як засобу передачі інформації тісно пов’язаний із становленням самого суспільства. Тому, маючи на увазі даний зв’язок, для з’ясування й можливого прогнозування тенденцій сучасності необхідно аналізувати явища, що відбуваються у сучасному суспільстві. У ході історичного процесу, обумовленого, насамперед, розвитком засобів виробництва, знань, які підлягають обміну, стає набагато більше. Головним чином на це вплинула капіталістична соціально-економічна формація, матеріальна база якої дозволила створити необхідні передумови для виникнення інформаційного простору. Відбулося це в такий спосіб: у силу збільшення технічного елементу в системі виготовлення будь-яких видів продукції, що позитивно вплинуло на кількісний показник, людина почала все більше віддалятися від виробництва як продуктивна сила.

Отже, за допомогою, з одного боку, росту резервної армії робітників (соціум взагалі не задіяний у виробництві), з іншого, – падінням вартості праці, виникає можливість займатися інтелектуальною працею, нагромадженням та трансляцією знань, які перетворюються в універсальний еквівалент.

Таким чином, ми виходимо на новий рівень суспільних відносин, що базуються на принципово нових положеннях, а саме:

а) обмін інформацією за допомогою вторинної природи (комп’ютеризація й впровадження телекомунікацій), тобто даний акт відбувається не у випадку «взаємодії людини із природою» або «перетвореною природою», а у випадку «взаємодії людини з людиною» або «гри між людьми» (за Д. Беллом); [1, c. CX]

б) центральне місце займають теоретичні знання як основа технологічних інновацій;

в) внаслідок вищезгаданих характеристик відбувається вихід явища комунікації за межі національних і культурних границь, тобто проглядається тенденція до інтеграції суспільства;

г) тому змінюється сама специфіка виробництва й праці, що приводить до певної трансформації сталої стратифікаційної системи – на арену виходить новий, але кількісно стрімко зростаючий соціальний прошарок, який складається з носіїв інформації.

Отже, знання, як універсальний еквівалент, поступово змінює місце і роль праці в соціальній, культурній й, головним чином, економічній сферах.

Чи позначає це, що ми мимоволі стаємо свідками народження нової, якісно відмінної епохи? Даною проблемою займаються багато вчених в основному з позиції технологічної детермінації, але погляди їх досить схожі. Наприклад, Д. Белл (автор концепції постіндустріалізму) [1], Е. Тоффлер (американський учений, теоретик інформаційного суспільства) [4], а так само У. Ростоу (один із творців сучасного трактування інформаційного суспільства) [3, 572] дістали висновку, що в принципі весь історичний процес мав наступні складові:

а) період домінування аграрної структури в системі виробництва, що визначається не дуже високим рівнем наявності інформації й розвитком науки, заснований на мінімальній матеріальній базі;

б) період індустріального способу виробництва, що має високий ступінь удосконалювання технічної сфери, що саме й стало підмогою для продукування великої кількості знань;

в) інформаційне суспільство. Період, що у величезному ступені визначений успіхами науки й заснований на уявленні про одиницю інформації, як цілком гідний еквівалент, який є наріжним каменем даної диференціації.

Таким чином, передбачається ситуація виникнення специфічно відмінного й безсумнівно більш прогресивного соціально-економічного простору в порівнянні з усіма попередніми формами суспільного буття. Певною мірою це дійсно так, адже використовувати інтелект більш гуманно й перспективно, ніж фізичну силу – тільки в такому випадку можна домогтися більше швидкої й ефективної передачі знань. Тому не випадково багато теоретиків бачили й продовжують бачити в інформаційній епосі безліч переваг які не можна не оцінити:

Насамперед, це зростання сфери знань;

По-друге, ослаблення ієрархічної структури в області виробництва й серед населення в цілому, пов’язане з виходом на міжкласовий рівень комунікації, що призводить до надекономічного зв’язку й робить можливим зрощування різних рівнів соціальної матерії як справжній шлях до глобалізації;

По-третє, можливість явища самоврядування політичними структурами й інститутами як наслідок базисних перетворень, спрямованих у русло стабілізації;

По-четверте, інформацію подібно капіталу можна накопичувати й зберігати для майбутнього, але акцент тут потрібно зробити на тому, що процес нагромадження знань всупереч процесу нагромадження капіталу в корені антиантагоністичний, тому комунікаційний бартер неодмінно витисне товарно-грошові відносини;

По-п’яте, збільшення кількості й, головне, якості інформації. Тому неминучим є поліпшення освітнього рівня соціуму й розширення повноважень в області публічної сфери.

Ґрунтуючись на цій необхідності повинне здійснитися впорядкування всіх галузей життя, структуризація й раціоналізація самих між людських відносин, засадами яких повинні стати не тенденції, що зазіхають, не безперервна конкуренція за межі діяльності й виживання, а саме співробітництво, адже кількісний показник капіталу для певної держави статичний й боротьба за його перерозподіл веде до негативних наслідків, але отримані з певного джерела знання в кожному разі залишаться наявними й в «виробника», і в «споживача».

Однак, існують й інші точки зору із приводу даної проблеми, які автори намагаються проаналізувати. У контексті історичної детермінації й діалектичної послідовності до аналізу прибігали Г. Шиллер (американський соціолог й економіст) [7], Ю. Хабермас (німецький філософ) [5], Е. Гідденс (англійський філософ і соціолог) [2], а так само Ф. Уебстер (британський соціолог) [6]. Висновки вчених, як нам уявляється, полягають у наступному:

По-перше, інформаційне суспільство пов’язане з маніпуляцією технологіями в публічній сфері;

По-друге, ринкові відносини не змінилися, оскільки виробництво товарів і послуг відбувається приватними структурами, але воно придбало нову основу – інтелектуальна праця. У такому випадку, інформація ніщо інше як вид товарів;

По-третє, знання мали таке ж саме значення протягом всього історичного процесу;

По-четверте, становлення інформаційного суспільства пов’язане з появою національної держави.

Отже, нова епоха не зароджується, а все, що відбувається суть трансформація капіталістичної соціально-економічної формації, адже специфіка виробництва, по суті, залишається незмінною, із чим так само важко не погодитися.

Отже, ми маємо дві діаметрально протилежні концепції, кожна з яких по-своєму універсальна й правдива. Але що якщо спробувати підійти з іншого погляду? Матеріальний прогрес, як відтворення й використання вторинної природи, суть біологічний регрес, оскільки маючи штучну можливість задовольнити потреби, людина атрофує власні природні здатності. Тому інформаційна сфера й сфера інтелекту в цілому породжені регресом, тому що виступають захисною оболонкою від навколишнього середовища. Виходить, що інформаційний простір має міцну негативну основу, не дивлячись на всі переваги й вигоди. Але така точка зору не є остаточною.

Література

1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирование: Пер. с англ. – М.: Academia,1999. – 956 с.

2. Гидденс Э. Ускользающий мир: как глобализация меняет нашу жизнь. – М.: Весь мир, 2004. – 116 с.

3. Социальная философия: Учебник / Под общ. ред. В.П. Андрущенко, Н.И. Горлача. – Киев-Харьков: Издательский центр «Единорог», 2002. – 736 с.

4. Тоффлер Э. Третья волна: Пер. с англ. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. – 781 с.

5. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность: Пер. с нем. – М.: А.О. «КАМИ», 1995. – 245 с.

6. Уэбстер Ф. Теории информационного общества: Пер. с англ. М.В. Арапова, Н.В. Малыхиной / Под ред. Е.Л. Вартановой. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 400 с.

7. Schiller Herbert I. The Ideology of International Communications. New York: Institute of Media Analysis, 1992. – 170.