Політологія/4. Теорія політичних систем

Білера Павло Анатолійович, студент гр. 41-МП

Науковий керівник: к. і. н., доцент Богатчук С.С.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Фашизм як ідеологія

Поняття фашизму викликає у кожного громадянина цілком справедливу негативну реакцію, адже воно вживалося і вживається до цього часу у таких словосполученнях, як німецький фашизм, гітлерівський фашизм та інших і нагадують про безчинства гітлерівців на території України та інших республік бувшого СРСР у роки другої світової війни.

Метою дослідження є аналіз процесу трансформації протестних соціально-політичних рухів у масові антисистемні політичні партії на прикладі німецького націонал-соціалізму та італійського фашизму.

Словник радянської доби (Словник іншомовних слів. За ред. О.С. Мельничука) дає наступне тлумачення: фашизм – політична течія, що виникла в капіталістичних країнах у період загальної кризи капіталізму і виражає інтереси найреакційніших і найагресивніших кіл імперіалістичної буржуазії. Фашист – той, хто сповідує ідеологію фашизму. Фаши́зм (іт. fascismo, від іт. fascio – зв'язка, об'єднання) – ідеологія культу сильної особистості, агресивного шовінізму та расизму.

Головною метою фашизму – зберегти панування капіталістичних монополій, знищити будь-які демократичні права і свободи всередині країни, придушити робітничий і національно-визвольний рухи, підготувати і розв’язати загарбницькі війни. Центральне місце в ідеології фашизму посідає антикомунізм, а також найреакційніші форми націоналізму і расизм.

Феномен тоталітаризму своїм корінням сягає глибини віків, знаходить свою схожість з диспотіями і тираніями стародавніх часів, з абсолютиськими і авторитарними системами влади. Але лише у ХХ ст. в умовах кризи класичної ліберальної ідеї, при переході до розвинутого індустріального суспільства і соціальної демократії з`являється тип жорсткої диктатури, яка спирається на масові рухи, і пронизана унітарною (єдиною) ідеологією.

Поняття тоталітаризм вперше використав у 1923 р. ліберальний політик Джованні Амендолла, характеризуючи італійський фашизм. Всю сутність тоталітарної держави висловив Б.Муссоліні: “Все для держави, нічого проти держави, нічого поза державою”. Тоталітаризм у найбільш завершеному вигляду існував у Італії, Німеччині, СРСР та державах соціалістичного табору.

Виникнення тоталітарних режимів пов’язано з утвердженням індустріального суспільства, появою технологій масового виробництва та механізмів державного регулювання економікою, виходом на політичну арену широких мас переважно неграмотного, з низькою політичною культурою, появою нових харизматичних лідерів, які вміло маніпулюють масами, прагнуть до одноосібної влади.

Тоталітарна держава - ідеал суспільного ладу, політичної доктрини фашизму, вона спроможна здійснити всеохопний контроль за особою й суспільством в ім’я єдності та процвітання «великої раси». Природа цієї держави дозволяє вести війну. Війна робить націю сильною і загартованою, запобігає її «гниттю». Кожне покоління мусить мати свою війну.

Для фашистів інтереси нації були вищими від індивідуальних, групових, класових. Класові безумовно приносили в жертву індивідуальні. Фашизм неначе увібрав у себе всю хвилю шовінізму й націоналізму часів Першої світової війни.

Але фашизм увібрав і нові риси, не притаманні старому консерватизмові правих. Фашисти висунули і прагнули реалізувати на практиці не просто ідею сильної держави, а держави тоталітарної (від франц. totalіtaire — повний, цілий), яка поглинає громадянське суспільство.

Фашизм в Німеччині став масовим, в ньому брали участь ремісники, селяни, дрібні торговці й підприємці, службовці, ветерани війни.

Потворною рисою фашистів була схильність до насильства, за допомогою якого прагнули побудувати новий світовий порядок. Розуміння насильства як необхідного атрибуту політичної боротьби споріднювало фашизм з ортодоксальними соціалістами і комуністами.

На думку німецьких фашистів, історія людства була вічною боротьбою за існування різних рас і народів, у цій боротьбі перемагає сильніший. Переможений повинен загинути або підкоритись. Найбільш життєздатною нацією вони вважали арійську нордичну расу, до якої відносили себе. Її історична місія — завоювати світове панування. Термін "арійська раса" було впроваджено в XIX ст. для обґрунтування теорії про вищу расу людей. Її підхопили ідеологи нацизму. Вони вважали німців найчастішими представниками цієї раси, яка загартовувалась в суворих умовах півночі.

Ідеологи нацизму проголошували, що громадянином держави може бути тільки той, хто належить до німецького народу. Належати до німецького народу може тільки той, в чиїх жилах тече тільки німецька кров, без різниці віросповідання. Тому євреї не можуть належати до німецького народу.

Важливу роль почали відігравати фашистські партії, які були орієнтовані украй націоналістично; орієнтувалися на певні «славні» періоди відповідної національної історії, представленої в ідеалізованому вигляді. Але дрібні фашистські рухи, вільно чи мимоволі, повинні були в деякій мірі рахуватися з національними інтересами інших фашистських рухів, і перш за все фашистських режимів. З цими партіями боролися не тільки ліві, але і праві сили вкрай націоналістичного спрямування.

Фашистські партії часто застосовували незвичні у той час політичні стилі: масові маніфестації, масові марші, підкреслення чоловічого та юнацького характеру партії, форми деякої секуляризованої релігійності, безкомпромісне схвалення і застосування насильства в політичних конфліктах.

Всі фашистські партії виявляли рішучу і безкомпромісну волю до знищення своїх політичних противників, а також - почасті довільно вибраних меншин.

Фюрер бунтівного середнього класу Німеччини був сином державного службовця. Батько хотів, щоб він став державним службовцем. Син вирішив «ні в якому разі» не поступатися батькові, став художником. Його кумиром став Бісмарк, оскільки він об’єднав німецький народ і виступив на боротьбу з австрійською династією.

Не може бути ніякого сумніву в тому, що 30 червня 1934 року стало вирішальною датою для режиму Гітлера. В той день Адольф зробив свій вибір – на користь війни. Лідер німецьких нацистів Адольф Гітлер захопився ідеєю Дуче і представив нацизм як німецьку версію італійського фашизму.

Фінанси і промисловість були поставленні під єдиний контроль, і переозброєння армії почалося: 16 березня 1935 року повторно проведена обов’язкова військова повинність. 7 березня 1936 року почалася ремілітаризація Рейнської області. 24 серпня 1936 року термін військової служби збільшений до двох років. 1937 року був сповнений важливих подій у внутрішній політиці. Був підписаний антикомінтернівський пакт між Римом і Берліном. Німеччина втрутилася в громадянську війну в Іспанії. В березні 1938 року війська Гітлера окупували Вену. Стратегічні і політичні причини для захвату Австрії добре відомі, але у Гітлера був також ще і таємний привід - зробити Австрію німецькою, щоб перестати самому бути іноземцем в Німеччині. В вересні 1939 року німецька армія перейшла кордон Польщі, і з цього моменту війна спалахнула на два фронти.

Адольф не перестав відчувати те, чого хотів німецький народ. Він говорив про соціалізм, про Volksgemeinschaft, про мир, або його прихильників. Вся Німеччина була за соціалізм, Volksgemeinschaft і мир. Але його дії знаходились в кричущому протиріччі з його словами, його божевільна ідея панування в Європі була підхоплена промисловцями-пангерманистами.

За ідеєю нацистів в Європі може бути лише одна велика держава, цією державою повинна стати арійська країна. Інші нації - суцільної метиси, і, відповідно, не можуть прагнути до панування над іншими народами нашого континенту.

Відомі слова Гітлера: «Ідея однієї нації, яка визнана керувати іншими, закладається в мозку кожної великої людини. Німеччина покликана досягти успіху там, де інші зазнали поразки. Один лише німецький народ буде народом воїнів; інші нації будуть ілотами, обслуговуючими касту воїнів тевтонців. Наш меч буде гарантом їх миру й компенсацією за їх працю. В Європі більше не буде п’яти, шести чи восьми великих держав; буде лише одна велика Німеччина».

Що відбувалося в масах, в результаті чого вони пішли за партією, керівництво якої об’єктивно і суб’єктивно займало позицію діаметральну протилежну інтересу працюючих мас?

Відповідаючи на це запитання, ми повинні в першу чергу врахувати, що при першому своєму успішному виступу націонал-соціалістичного руху спирався на широкі шари так названого середнього класу, тобто мільйони державних чиновників, працюючих, приватних фірм, середніх торговців, маленьких і середніх фермерів. З точки зору соціальної основи націонал-соціалізм був дрібнобуржуазним рухом, і таким він був скрізь, де б він не з’являвся, було б то в Італії, Угорщині, Аргентині чи Норвегії. Тому дрібна буржуазія, яка перш за все підтримувала різні буржуазні демократії, повинна була пройти етап внутрішньої трансформації, що викликало зміни її політичної позиції. Дрібна буржуазія, стала на сторону фашизму. В часи виборів з 1930 по 1932 рік націонал-соціалісти отримали нові голоси тільки за рахунок німецької національної партії і дрібних партії германського рейху.

У політичній доктрині фашизму індивід – це ніщо. Він має «розчинитись» у вищій силі націй та відчувати гордість від участі в ній.

Проповідь самопожертвування набрала в фашизмі очевидної мети – обґрунтування необхідності існування та діяльності вождів, їхнього володарювання над «масою».

Здійсненню цієї мети багато в чому посприяли ідеї Ф. Ніцше про «надлюдину». Тільки «надлюдина» («фюрер», «дуче», «каудильйо») може подолати негаразди і прикрощі, що ними переповнено реалії суспільного життя.

В основу фашистського світогляду було покладено ідеї расизму. На світі, за їхньою пропагандою, може існувати лише один вид істот. Це – арійська, нордична, тобто німецька раса. Фашисти будь-якої національності формували свою ідеологію саме на засадах національної виключності, месіанської ролі свого народу. Політична доктрина фашизму заперечувала поняття «клас» і «класова боротьба». Передусім тому, що для фашистів головні поняття – «раса», «нація». Класи роз’єднують вищу і вічну стислість людей – націю. Фашистська держава не визнавала прав робітників, службовців та обстоювання економічних прав. Фашисти стверджували, що профспілки розбурхують «стадні інстинкти» працюючих, а тому у фашистських країнах вони були заборонені.

Для фашистів мало постійну значимість питання про расове збереження й чистоту народу. Тільки в крові укладені як сили, так і слабкість людини. Поки люди не будуть усвідомлюють і надавати належної уваги своєї расової основи, вони будуть відмовлятися від зберігання своєї расової чистоти.

Без чіткого розуміння расової проблеми, а разом з тим і єврейського запитання, підйому і розквіту германської нації расове запитання являється ключовим не тільки для всесвітньої історії, але і для людської культури в меншій степені.

Говорячи про германське мистецтво, я вважаю, що єдиним стандартом для нього – є німецький народ з його характером і життям, відчуттями, емоціями і еволюцією.

Сила, сформована людиною в минулому і продовжується цей процес в теперішньому, укладена в арійстві, забезпечила появу ранніх цивілізацій в глибокій давнині і підтримуючим цивілізацію в наші дні. Нова епоха створюється не літераторами, а бійцями, формуючими свідомість, народними лідерами, створившими історію.

Теперішня нова епоха знаходиться в створенні нового типу людей. Як чоловіки, так і жінки повинні бути більш здоровими і міцними, володіти новими відчуттями життя і відчувати нові радості.

23 грудня 2010 Генеральна Асамблея ООН прийняла запропоновану Росією резолюцію, яка закликає країн-членів організації боротися проти прославлення фашизму. Але, США - єдина велика держава, яка проголосувала проти резолюції, яку підтримали і прийняли 129 країн.

Можемо зробити деякі висновки:

Фашизм був націоналізмом державних, панівних націй, його енергія була спрямована на тоталітарну реорганізацію держави і на підкорення інших народів.

З точки зору опори в масах фашизм дійсно був рухом середнього класу. Гітлер ніколи не отримав би підтримки, якби не дав обіцянку почати боротьбу проти великих корпорацій. Середній клас допоміг йому отримати перемогу тому, що був проти великого бізнесу. Під його тиском влади були змушені прийняти антикапіталістичні міри.

Повне усунення демократичних свобод та інституцій, мілітаризація усіх галузей суспільного життя, агресивна зовнішня політика, терор і залякування населення водночас з його ідеологічною індокринацією і є сутністю фашизму.

Література

1. Плахотнюк С.С. Основні політичні доктрини сучасності: навч. посіб. – Вінниця: ВДТУ, 2003. – С.41-47.

2. Моссе, Джорж Л. Нацизм и культура: идеология и культура национал-социализма/ Дж. Л.Моссе, пер. С анг. Ю.Д.Чупрова. – М.: Центрполиграф, 2003. – С.37-50.

3. Штрассер О. Гитлер и я: науково-популярна література. Ростов н/Д: Феникс, 1999. – С.263-277.

4. Райх В. Психология масс и фашизм: монографія. – СПб: Университетская книга, 1997. - С.59-71.