Право /2. Административное и финансовое право

К.ю.н.Стукаленко О.В.

Одеський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі. Україна.

Співвідношення понять «адміністративно- правова охорона» та « адміністративно-правовий правовий захист»

Реформування політичної системи, що відбувається сьогодні в Україні, здійснення адміністративної реформи на підставі співвідношення інтересів держави та інтересів громадян спонукають адміністративну науку до пошуку ефективних та якісно нових шляхів урегулювання адміністративних відносин. Один із шляхів - узгодження понятійного апарату, який використовується та розробка наукових категорій, які б відбивали реалії сьогодення. Перехід від однієї історичної епохи до іншої завжди супроводжується радикальними змінами системи наукових понять[4,с.66-68]. Тому наукові категорії слід переглянути та переосмислити відповідно до змін, що відбулися в житті держави та суспільства[9, с.131]. Хочемо звернути увагу на таку проблему, яка пов’язана з використанням понятійного апарату адміністративного права. Незважаючи на те, що дефініції ”адміністративно-правова охорона” і ”адміністративно-правовий захист” використовуються досить широко, але чіткого розмежування цих понять не просліджується. Одним із ключових питань у дослідженнях будь-якого правового явища є питання про його зміст. Для з’ясування змісту понять ”адміністративно-правова охорона” і ”адміністративно-правовий захист” потрібно почати з розмежування категорій ”охорона” та ”захист”. Ці дефініції дуже близькі за змістом, а тому, іноді, вживаються в юридичній літературі як тотожні слова та не мають чітких розбіжностей. Наприклад, у одному з тлумачних словників термін ”захист” визначається як те, що захищає, служить обороною, а термін ”захищати” – охороняти, огородити від посягань, від негативних дій, від небезпеки; попередити, забезпечити від чого-небудь Тобто виникає ситуація, коли ”охорона” визначається за допомогою слова ”захист”, а ”захист” визначається за допомогою слова ”охорона”. Деякі вчені розглядають поняття ”охорона” і ”захист” як термінологічний інструмент, який допомагає визначати одне поняття через інше. Так М. С. Малеїн вважає, що ”охорона прав” – більш об’ємне за змістом поняття, яке включає всі юридичні правила щодо певного блага [8, с. 18]. Уже сам факт, що право регулює той чи інший вид суспільних відносин, свідчить про те, що цим відносинам надається особливе значення, вони охороняються державою. Встановлюючи в правових нормах масштаби і межі поведінки з приводу конкретного блага, визначаючи права і обов’язки учасників правовідносин, їх бажану з точки зору суспільства поведінку і наслідки небажаних вчинків, держава таким чином бере під охорону ці блага і відповідні права на них. Під захистом права розуміються заходи, що передбачені в законі в тих випадках, коли право вже порушено. До них М.С. Малеїн відносить заходи юридичної відповідальності та інші правові санкції. М.С. Малеїна вважає, що заходи примусу, спрямовані на попередження особистих прав і їх відновлення, здійснюється застосуванням норм як охорони, так і захисту прав. Висвітлені в юридичній літературі підходи щодо розмежування запропонованих категорій, або занадто складні, що негативно позначається на їх практичному застосуванні, або занадто спрощені, тобто малообгрунтовані та не дають відповіді на всі запитання, що постають в ході наукового дослідження. Усе розмаїття думок щодо співвідношення понять ”охорона права” і ”захист права” можна викласти у межах двох наукових підходів. Перший підхід полягає в тому, що ці поняття тотожні і їх розмежування є недоречним в юридичній науці. До вчених, які ототожнюють поняття ”охорона права” і ”захист права”, належать М.В. Вітрук [2], Чечот [10], [3] та інші. У своїх працях М.В. Вітрук, розкриваючи особливості правового положення особистості, звертав увагу на гарантії охорони (захисту) її прав, обов’язків і законних інтересів. При цьому поняття ”охорона прав” і ”захист прав” ототожнювалися [2, с. 217-225]. Другий підхід полягає в тому, що ”захист права” розглядається як складова частина більш об’ємного поняття ”охорона права”. Цю позицію висловлює у своїх працях більшість вчених [7; 8;], але вони іноді здійснювали таке розмежування за різними критеріями. В своїх працях В.Д.Базилевич розрізняє: 1) охорону прав інтелектуальної власності – встановлення системи правових норм, що регулюють відносини з приводу створення і використання об’єктів інтелектуальної власності; 2) захист прав інтелектуальної власності - сукупність заходів, спрямованих на визначення та відновлення прав інтелектуальної власності у випадку їх порушення[1 , с. 275]. Суттєвим є також той факт, що більшість вчених, які розглядають співвідношення понять ”охорона права” і ”захист права”, має на увазі не загальносоціологічні поняття, а аналізують і досліджують ”охорону” і ”захист” як правові явища, тобто такі, що передбачені нормами права та реалізуються на підставі норм права, а тому й не концентрують свою увагу на співвідношенні понять ”охорона права” і ”правова охорона” чи ”захист права” і ”правовий захист”. Але якщо проаналізувати термінологію, що використовується в чинному законодавстві України, то помітимо, що законодавець нерідко термін “охорона права” вживає у значенні правової охорони того чи іншого суб’єктивного права особи, об’єкта або суб’єкта правовідносин. Якщо взяти за основу такий критерій розмежування понять ”охорона прав” і ”захист прав”, як належність до права в об’єктивному розумінні чи до права в суб’єктивному розумінні, то можна поняття ”охорона” пов’язати тільки з правом в об’єктивному розумінні, а поняття ”захист” з правом в суб’єктивному розумінні. У такому випадку ”охорону прав”, чи правильніше сказати ”охорону права” слід характеризувати як сукупність заходів правового, політичного, організаційного, економічного та будь якого іншого характеру, що здійснюються компетентними державними органами та організаціями, яким таке право надається чинним законодавством, з метою запобігання порушенням норм права та забезпечення таким чином умов для реалізації суб’єктивних прав учасниками правовідносин. Тобто дотримання суб’єктивних прав у даному випадку гарантується безпосередньо через діяльність компетентних органів, які не допускають або унеможливлюють вчинення порушень норм права.

Література:

1.Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: Підручник . – 2-гевид., стер. – К.Знання, 2008. – 431с.

2. Галаган И.А. Административная ответственность граждан в СССР: Процессуальное регулирование. – Воронеж, Изд-во Воронежского университета, 1976. – 198 с.

3. Інтелектуальна власність: Навчальний посібник / За ред. д.т.н. Цибульова П.М. – К.; УкрІНТЕЛ, 2006. – 276 с.

4. Ивин А.А. Современная философия науки. – М., 2005.- С.66-68.

5 Лук’янець Д.М. Адміністративно-деліктні відносини в Україні: теорія та практика правового регулювання;: Монографія. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 367с.

6. Лапка О.Я. Соціально-правовий захист працівників міліції України (адміністративно-правовий аспект). Дис. ... канд.. юрид. наук. (12.00.07) / Київський інститут внутрішніх справ МВС України. – К., 2003. – 239 с.

7. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву: (Теоретические проблемы). – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 239 с.

8. Малеин Н.С. Охрана прав личности советским законодательством. – М.: «Наука», 1985. – 168 с.

9. Миколенко О.І Понятійний апарат та термінологія науки адміністративного процедурного права// Право і суспільство. – 2010. - № 6. –С.127-131.

10. Чечот Д.М. Как защитить свое право (Юридические советы гражданам). – М.: Юрид.лит., 1988. – 384 с.