Право / 2. Адміністративне і фінансове право

Черниш Я. В.

Науковий керівник: Чешковська О. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Правове регулювання страхового бізнесу належить до найменш розроблених проблема фінансово-управлінської науки. У вітчизняній науковій літературі ще дуже мало досліджень правової регламентації страхового бізнесу. Між тим, динамічний розвиток страхової діяльності потребує належного правового осмислення і супроводження нових ризикових явищ та процесів, що надає цій темі безумовної актуальності.

Питання, що стосуються регулювання сфери страхування, досліджували у своїх працях провідні вітчизняні вчені: В. Д. Базилевич, П. Д. Біленчук, Л. М. Горбач, О. Л. Дорош, Л. Л. Кінащук, С. І. Кубів, С. С. Осадець, В. Й. Плиса, Т. В. Сива, О. О. Слюсаренко, В. І. Шевченко.

На сьогодні в Україні реалізація державної політики щодо розвитку страхового ринку та його державно-правове регулювання здійснюються через відповідну систему органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

Разом з тим, розвиток страхування неможливий без інституту державного нагляду. Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників [1].

Державний нагляд за страховою діяльністю має бути спрямований на: посилення якості виконання функцій щодо запобігання банкрутству страховиків; порушенню страховиками зобов’язань перед страхувальниками; боротьбу з псевдо-страхуванням, що спрямоване на легалізацію “брудних” коштів; протидію та запобігання виплатам керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, установ та організацій (особливо державного сектору), які були застраховані, незаконних комісійних винагород.

Вищеперерахованого можна досягти шляхом: запровадження поточного нагляду за фінансовим станом страховиків та страхових брокерів через здійснення контролю за фінансовою звітністю; удосконалення технології ліцензування страховиків, у тому числі за рахунок введення більшої кількості уніфікованих вимог до правил страхування; опрацювання економічно обґрунтованих нормативів діяльності страховиків та страхових посередників, дотримання яких мінімізує ризик дестабілізації їх роботи; розширення прав та підвищення оперативності спеціально уповноваженого органу у справах державного нагляду за страховою діяльністю; налагодження системи “електронна пошта” між спеціально уповноваженим органом у справах державного нагляду за страховою діяльністю та страховиками, страховими посередниками і об’єднаннями страховиків [2].

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.

У регулюванні вітчизняного страхового ринку залишається низка невирішених проблем, серед яких найголовнішими є:

- недостатня узгодженість дій державних органів, що опікуються питаннями страхування, а також державних органів і саморегулівних організацій (об’єднань страховиків), що призводить до безсистемних рішень і зниження загального рівня державного регулювання страхової діяльності;

- недостатній обсяг повноважень державних органів щодо застосування санкцій та притягнення до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення страхового законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності професійних учасників страхового ринку;

- відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю страхових організацій [3].

Сьогодні на страховому ринку України свої послуги надають близько 400 страхових компаній в різних куточках нашої країни, з них 50 – здійснюють страхування життя, всі інші – займаються іншими видами страхування. Проте, в перспективі подальшого розвитку дана галузь потребує змін та вдосконалення державної політики в галузі страхування. А саме:

- подальшого розвитку законодавчої та нормативної бази;

- створення об’єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;

- подальшої інтеграції України в міжнародні структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування;

- створення оптимальної структури співвідношення між обов’язковим і добровільним страхуванням;

- залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;

- створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

- посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків [4].

Вищевикладене свідчить про відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері страхування та безсистемність розвитку вітчизняного страхового ринку. Український страховий ринок ще не відіграє належної ролі в забезпеченні страхового захисту громадян та суб’єктів господарювання. До цього часу чітко не визначені місце та роль системи страхування в життєдіяльності суспільства. Страхова культура переважної більшості населення та господарюючих суб’єктів перебуває в зародковому стані. Ця ситуація вимагає від держави системних, спрямованих на довгострокову перспективу і, водночас, конкретних дій щодо відновлення довіри громадян шляхом подолання сучасних проблем.

Сучасний розвиток страхування залежить від рівня розвитку законодавчої бази, інфраструктури, ефективності проваджуваної державою податково-бюджетної та грошово-кредитної політики, якості нагляду за страховою діяльністю та фінансовим станом страхових організацій. Ці фактори обумовлюють стратегічну позицію страхування в країнах з розвинутою ринковою економікою. Діяльність страхових організацій, як і діяльність комерційних банків і пенсійних фондів, що здійснюють операції з фінансами населення, насамперед, залежить від рівня їхньої довіри, страхової культури населення, стабільності економіки [4].

У регулюванні вітчизняного страхового ринку залишається низка невирішених проблем, серед яких найголовнішими на сьогодні є: а) недостатня узгодженість дій державних органів, що опікуються питаннями страхування, а також державних органів і саморегулюючих організацій (об’єднань страховиків), що призводить до безсистемних рішень і зниження загального рівня державного регулювання страхової діяльності; б) недостатній обсяг повноважень державних органів щодо застосування санкцій та притягнення до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення страхового законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності професійних учасників страхового ринку; в) відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю страхових організацій [4].

Слід зазначити, що попри всі зусилля держави, галузь страхування потребує надзвичайної уваги з боку контрольно-наглядових органів.

Література:

1.Ефименко К. О. Развитие законодательной и нормативной базы страхования и учет его операций / К. О. Ефименко // Экономика Украины. – 2008. – № 10. – С. 58‑64.

2.Залєтов О. М. Державна політика на страховому ринку України / О. М. Залєтов // Фінанси України. – 2009. – № 11. – С. 119‑126.

3.Пацурія Н. Б. Система законодавства України про страхову діяльність / Н. Б. Пацурія // Підприємництво, господарство та право. – 2007. – № 3. – С. 20‑23.

4.http://pda.coolreferat.com/