Лавріненко О.В., кандидат юридичних наук, доцент, Донецький юридичний інститут ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка

Радянська доктрина злиття прав і обов’язків та проблеми її реалізації у системі принципів трудового права: історія та сучасність

Тривалий період часу у вітчизняній науці панувала доктрина злиття прав і обов’язків. Зокрема в трудовому праві це виявилось у концепції єдності права на працю і обов’язку працювати, яка передбачала їхній тісний взаємозв’язок і взаємодоповнення [1, с. 67]. Поєднання права на працю і обов’язку працювати виражає притаманний соціалізму «органічний зв’язок суспільних та особистих інтересів. Специфіка цього зв’язку полягає в тому, що виконання громадянами обов’язку працювати є одночасно здійсненням права на працю, яке їм належить», – свого часу зазначав А.С. Пашков і Б.Ф. Хрустальов [2, с. 8]. На наш погляд, більш переконливою є тут позиція сучасного правника В. Андріїва, котрий зазначає, що «вочевидь, концепція злиття трудових прав і обов’язків була «ідеологічним витвором» тогочасного адміністративно–командного режиму. Наразі не слід і доводити її шкідливість для повноцінної реалізації свободи громадян чи працівників на здійснення або нездійснення свого природного права на працю. Поєднувалися дві непоєднувані речі – загальність праці і свобода праці» – підсумовує автор [1, с. 67]. Не менш слушним є і висновок С.А. Іванова та Р.З. Лівшиця, котрі ще у 80–х рр. минулого сторіччя небезпідставно зауважували, що «загальність праці» та «свобода праці» тісно пов’язані: праця – це природний прояв сутності людини, її нормальний стан. Спираючись на природу людини, соціалізм робить працю загальною, зобов’язує працювати кожного працездатного громадянина. Кожний працездатний громадянин зобов’язаний працювати. У цьому полягає загальність праці. Але конкретну форму застосування праці, рід занять та місце роботи він обирає самостійно з урахуванням своїх інтересів і вподобань. Отже, загальність праці проявляється в суспільстві через свободу праці [3, с. 88]. Трудо–правовий принцип свободи праці і дотепер не втратив своєї актуальності, адже численними дослідниками включається до переліку галузевих принципів сучасного трудового права [4, с. 63; 5, с. 248–249; 6, с. 34]. Віддаючи належне висновкам дослідників, безперечно, вагомій ролі і значенню принципу свободи праці у царині правового забезпечення виникнення і реалізації трудових відносин у сфері найманої праці, на наш погляд, означений принцип по-перше мав як за радянських часів і, тим більше, сьогодні має значну частку декларативності і фіктивності, позаяк примус до праці іманентно властивий відносинам найманої праці, а, по-друге, означений принцип не виступає за своєю сутністю, змістом, сферою реалізації і, відповідно, статусом галузевим («основним») принципом трудового права [7]. Крім того, наголосимо, що означена доктрина злиття прав і обов’язків синтезувала діаметрально протилежні речі, як-от «права» як міру дозволеної поведінки та «обов’язки» як міру належної поведінки. Це по суті те саме, що і поєднання воєдино двох «полюсів» – диспозитивного та імперативного методів правового регулювання… Додамо, що така доктрина не стикується і з ученням про елементний склад (правосуб’єктність), структуру правового статусу. Наявність у трудовому праві означеної контраверсійної концепції сама по собі повністю заперечувала одночасно існувавшу концепцію ототожнення принципів трудового права зі змістом суб’єктивних прав і обов’язків учасників трудових відносин, позаяк феномен «злиття прав і обов’язків» закономірно передбачає редукцію (зміну під час такого «злиття», скорочення через інтеграцію, синтез означених його (феномену) складників) змісту і обсягу відповідних галузевих принципів. Зрештою, це дає підстави для парадоксального за суттю висновку: не принципи визначають сутність норм трудового законодавства та прав і обов’язків, що ними встановлюються, а навпаки – суб’єктивні права і обов’язки та відповідні норми як джерела останніх виступають детермінантами сутності принципів трудового права!?. Це – нонсенс, адже принципи аксіоматично виступають відносно «трудових прав і обов’язків», «норм законодавства» тощо первинними і тому визначальними чинниками, є їх детермінантами.

Спірними і почасти суперечливим убачається також підхід сучасних російських дослідників В.С. Бердичевського, Д.Р. Акопова і Г.В. Сулейманової, котрі стверджують, що «принцип соблюдения и защиты трудовых прав работников… включает все формы защиты работников» [8, с. 32–42] і є саме галузевим принципом трудового права. Гадаємо, що наразі статус галузевого принципу трудового права по суті «привласнено» такому трудо–правовому інституту, як інститут захисту соціально–трудових прав працівника [9, с. 127–129]. Крім цього, означений вказаними дослідниками «принцип соблюдения и защиты трудовых прав работников» має ще і суперечливу назву, а відтак – контраверсійну сутність. Якщо принциповим вважається «дотримання» прав, то їх «захист», що відбувається лише за умови порушення останніх (себто «недотримання» першої складової цього принципу) не може бути одночасно складовою цього принципу та ще і через такий сполучник, як «і». Логічно означені «складники» у наведеній вказаними авторами назві зазначеного галузевого принципу трудового права представляються несумісними. Понад те, ці російські вчені припускаються у своїх міркуваннях [8, с. 42–43] численних як термінологічних (редакційних) неточностей: зокрема важко чітко зрозуміти характер співвідношення таких характеристик галузевих принципів трудового права, як «основні», «основоположні», «галузеві», а також безпідставно ототожнюють окремі конституційні і законодавчі права–обов’язки з галузевими («основними») принципами трудового права. Убачаємо і порушення авторами даного підходу усталеної класифікації принципів, адже в багатьох випадках можна спостерігати штучне звуження сфери реалізації (дії) конституційних «прав–принципів», котрі мають загальноправове або міжгалузеве значення, до сфери реалізації виключно трудових відносин у сфері найманої праці. Не можна погодитися наразі і з фактичним запереченням первинності, засадничого характеру галузевих принципів трудового права стосовно системи трудових прав–обов’язків його суб’єктів, передбачених відповідними нормами трудового законодавства. Водночас висловлені В.С. Бердичевським, Д.Р. Акоповим і Г.В. Сулеймановою контраргументи стосовно, започаткованої за радянської доктрини права, концепції злиття прав і обов’язків, є слушними, адже, якщо права та обов’язки, що мають різні стимули їхньої реалізації, є правовими засобами безпосереднього впливу на поведінку суб’єктів права, то принципи трудового права є засадами, що визначають власне зміст конкретних прав і обов’язків учасників правовідносин, та, які не потребують застосування чи існування тих чи інших стимулів їхньої реалізації. Закріплення відповідних прав і обов’язків у нормах законодавства, серед іншого і трудового, слід уважати лише окремими формами об’єктивації правових (галузевих) принципів. Небезпідставно підкреслює В.Т. Томін у цьому аспекті, що галузеві принципи з’являються ще до того, як їх сформулює законодавець [10, с. 193–195]. «Сама по собі ідея, – суголосно наголошує А.О. Замченко, – яка б вона видатна не була, поза правом не може мати імперативного зобов’язального характеру з відповідними санкціями. Тому ідеї юридичного значення і повинні мати правову форму. Але не кожна правова норма є принципом, а лише та, яка є найбільш узагальнюючою, у плані регулювання складних суспільних відносин. Образно можна сказати, що принципи виступають немовби «згустками законів». Таким чином, підкреслюється саме нормативний характер принципів, тобто вони, щоб стати правовими, мають бути закріплені в нормах права... або через викладення деякого їх змісту...» [11, с. 203; 44, с. 205]. Тут слід погодитися із сентенціями О.В. Смірнова, який зазначав свого часу, що «права и принципы – это не одно и то же: принципы как категория идеальная не сводятся к правам и обязанностям лишь одного субъекта – работника. Принципы отрасли должны отражать формы взаимодействия прав и обязанностей работника и работодателя, их представителей, а не только работника» [12, с. 25]. Схожість позиції можна виявити і в міркуваннях інших сучасних правників: наприклад, І.К. Дмитрієва зазначає, що «основные принципы трудового права с точки зрения содержания выражают права и свободы в области труда и тем самым непосредственно обусловливают основные права и свободы работника и, соответственно, работодателя и других субъектов трудового права» [13, с. 13; 14, с. 187–188, 327–328]. Примітним є і підхід, який обстоюють А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана та Н.М. Хуторян [15, с. 85] у тій частині, де ці автори під час характеристики співвідношення принципів трудового права та статутних прав і обов’язків наголос роблять, по-перше, – не тільки на зв’язку лише з основними правами і обов’язками, а ще і гарантіями таких прав, а, по-друге, – на їхньому власне лише «зв’язку», а не повній тотожності означених категорій.

Започаткована за радянської доби і тривалий час домінувавша в галузевій доктрині концепція ототожнення принципів трудового права та змісту певних трудових прав і обов’язків учасників трудових відносин, попри її історичну харизматичність і численну кількість апологетів, вбачається неспроможною, хибною і, більше того — такою, що не стикується логічно з радянською доктриною злиття прав і обов’язків. Якщо права та обов’язки, які мають різні стимули їхньої реалізації, є правовими засобами безпосереднього впливу на поведінку суб’єктів права, то принципи трудового права є засадами, що визначають власне зміст конкретних прав і обов’язків учасників правовідносин, та, які не потребують застосування чи існування тих чи інших стимулів їхньої реалізації.

Література

1. Андріїв В. Природний характер трудових прав працівників / В. Андріїв // Право України. – 2007. – №4. – С. 67–70.

2. Пашков A.C. Обязанность трудиться по советскому праву: моногр. / A.C. Пашков, Б.Ф. Хрусталев. – М.: Юрид. лит., 1970. – 258 с.

3. Иванов С.А. Личность в советском трудовом праве: моногр. / С.А. Иванов, Р.З. Лившиц. – М.: Изд–во МГУ, 1982. – 265 с.

4. Грузінова Л.П. Трудове право України / Л.П. Грузінова, В.Г. Короткін: у 4 ч. – К.: МАУП, 2003. – Ч. 1. – 128 с.

5. Курс российского трудового права: в 3 т. / под ред. Е.Б. Хохлова. – СПб.: Изд–во С.–Петербургского ун–та, 1996. – Т. 1: Общая часть. – 573 с.

6. Жернаков В. Свобода праці як принцип сучасного трудового права / В. Жернаков // Право України. – 1999. – №3. – С. 33–36, 55.

7. Лавріненко О.В. Принцип свободи праці: його сутність та місце в системі галузевих принципів трудового права / О.В. Лавріненко // Розвиток наукових досліджень ’2008: матеріали IY Міжн. наук.–практ. конф., (м. Полтава, 24–26 листопада 2008 р.). – Полтава: ІнтерГрафіка, 2008. – Т. 3. – С. 92–97.

8. Бердычевский В.С. Трудовое право / В.С. Бердычевский, Д.Р. Акопов, Г.В. Сулейманова; отв. ред. В.С. Бердычевский. – Ростов–на–Дону: Феникс, 2002. – 512 с.

9. Лавріненко О.В. Підвищення ефективності правового регулювання службово–трудових відносин працівників ОВС як напрям вирішення проблеми захисту трудових прав людини і громадянина в Україні / О.В. Лавріненко // Форми соціально–правового захисту працівників у службово–трудових відносинах: мат–ли наук.–практ. конф., (м. Суми, 2–4 червня 2005 р.). – Харків: УАФТП, 2005. – С. 127–130.

10. Томин В.Т. О понятии принципа советского уголовного процеса / В.Т. Томин // Труды Высшей школы МООП РСФСР. – Вып. 12. – 1965. – С. 193–195.

11. Замченко А.О. Сутність та значення принципів нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю / А.О. Замченко // Південноукраїнський правничий часопис. – 2007. – №4. – С. 202–205.

12. Трудовое право / под ред. О.В. Смирнова. – М.: Норма–Инфра–М, 1996. – 482 с.

13. Дмитриева И.К. Основные принципы трудового права: автореф. дис. … доктора юрид. наук: 12.00.05 / И.К. Дмитриева. – М., 2004. – 36 с.

14. Дмитриева И.К. Принципы российского трудового права: моногр. / И.К. Дмитриева. – М.: Норма–М, 2004. – 428 с.

15. Трудове право України / А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана [та ін.]; за заг. ред. Н.М. Хуторян. – К.: А.С.К., 2004. – 608 с.