Право/7. Экологическое, земельное и аграрное право

Пилипів Каріна Русланівна

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Україна

Розвиток законодавства про особисті селянські господарства

Науковий керівник к.ю.н., доц. Багай Н.О.

Особисте селянське господарство є поширеною формою ведення сільськогосподарського виробництва. Як вірно зазначають вчені, в економічній структурі сучасного сільськогосподарського виробництва важливе місце займає діяльність громадян України, які протягом останніх років одержували земельні ділянки для ведення особистих селянських господарств і займались вирощуванням сільськогосподарської продукції не лише для задоволення власних потреб у продуктах харчування, а й з метою реалізації продукції рослинництва і тваринництва на ринку [1, с. 1].

Подальший розвиток особистих селянських господарств та підвищення їх ефективності нерозривно пов'язані з належним законодавчим забезпеченням їх діяльності. У зв'язку з цим важливим є дослідження розвитку законодавства по особисті селянські господарства.

А.А. Хвасенко в дисертаційному дослідженні «Правове забезпечення розвитку особистих селянських господарств» виділяє два етапи розвитку законодавства про особисті селянські господарства. Перший етап, за переконанням вченого, тривав з початку і до середини 90-х років [2, c. 5]. З прийняттям Кабінетом Міністрів України 31 травня 1995 р. постанови “Про додаткові заходи щодо розвитку підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств”, на думку А.А. Хвасенка, було покладено початок другому етапу розвитку особистих господарств громадян [2, c. 6].

В.І. Лебідь у своїй праці «Правове становище особистих селянських господарств в Україні» виділяє чотири основні етапи законодавчого забезпечення становлення та розвитку цього виду діяльності громадян в Україні: 1) з 24 серпня 1991 р. по 16 грудня 1993р.; 2) з 16 грудня 1993 р. по 28 червня 1996 р.; 3) з 28 червня 1996 р. по 3 грудня 1999 р.; 4) з 3 грудня 1999 р. по сьогоднішній час [1, c. 6].

Сьогодні можна виокремити новий етап розвитку законодавства про особисті селянські господарства, який пов’язаний з прийняттям 15 травня 2003 р. Закону України «Про особисте селянське господарство» [3]. Цей Закон – диференційований, комплексний і спеціалізований нормативно-правовий акт аграрного законодавства, що визначає правові засади ведення особистого селянського господарства на землях сільськогосподарського призначення. Норми Закону закріплюють правові умови та напрями діяльності такого господарства, права і обов’язки громадян по його веденню. Законом врегульовано також питання зайнятості членів особистих селянських господарств, їх соціального страхування, пенсійного забезпечення, заходи щодо державної допомоги громадянам при веденні таких господарств тощо.

В.І. Лебідь визначає особисті селянські господарства як урегульований нормами права вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється однією чи декількома фізичними особами переважно за рахунок власної праці, власного майна та фінансових коштів на одержаній належним чином земельній ділянці сільськогосподарського призначення з метою виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, одержання постійних (додаткових або основних) прибутків [1, с. 5].

З урахуванням змісту Закону України «Про особисте селянське господарство» [3] можна вважати, що дисертаційні дослідження А.А. Хвасенка та В.І. Лебідя були основним фундаментом для розробки і прийняття цього Закону. Положення закону багато в чому схожі з думками науковців, прослідковується подібність визначеня поняття, ознак особистого селянського господарства. Слід зазначити, що науковцями в 2002р. пропонувалося прийняти закон, у якому було би закріплене поняття особистого селянського господарства, його правові ознаки, врегульовано правові засади використання земельних ділянок, правовий режим майна, порядок здійснення виробничо-господарської діяльності, особливості трудових відносин у цих господарствах тощо.

Прийнятя спеціального Закону, звичайно, сприяє розвитку особистих селянських господарств, але закон не можна вважати досконалим. Про це свідчить його обсяг, що включає всього 14 статей, наявність великої кількості відсилочних норм. Варто було б виокремити в Законі окремі розділи, присвячені загальним засадам ведення особистих селянських господарств, правовому режиму майна, земель в таких господарствах, регулюванню трудових відносин в господарствах, державній підтримці особистих селянських господарств, припиненню особистих селянських господарств, відповідальності за порушення закону, в яких можна було би детальніше та ґрунтовніше врегулювати майнові, трудові та земельні відносини, визначити права та обов’язки членів господарств, врегулювати питання їх відповідальності тощо.

Тому одним із напрямів удосконалення законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері ведення особистих селянських господарств, є внесення істотних доповнень до Закону України «Про особисте селянське господарство».

Крім того, як справедливо пропонують вчені, доцільно закріпити в нормативних актах положення щодо надання допомоги громадянам у веденні особистого господарства, затвердити типові форми договорів на вирощування та закупівлю окремих видів товарної аграрної продукції в особистих селянських господарствах [2, с.16].

Література:

1. Лебідь В.І. Правове становище особистих селянських господарств: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2002. – 21 с.

2. Хвасенко А. А. Правове забезпечення розвитку особистих селянських господарств: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. – Х., 2002. – 19 с.

3. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №29. – Ст.232.