Психологія і соціологія / 13. Сучасні технології соціологічних опитувань

Лазоряк І.В.

Науковий керівник: Балахтар В.В.

Буковинська державна фінансова академія

Соціологічний позитивізм О.Конта.

Соціологічні вчення Г.Спенсера, К.Маркса.

Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії. На цій хвилі й постала у 30-х роках XIX ст. соціологія як наука про функціонування, розвиток та становлення суспільства, його структурних елементів. Огюст Конт (1798-1857) увійшов в історію науки як основоположник філософського позитивізму та соціології. Він уперше застосував поняття соціології, яку вивів зі штучної класифікації наук (від математики до соціології), термін «позитивний» (вживав у п’ятьох значеннях). Уже самим терміном «позитивний» («позитивізм») О. Конт протиставив свою філософію і соціологію старим («негативним») уявленням, оскільки, на його думку, поняття «позитивне знання» (пізнання) є науковим.

Обґрунтовуючи нову науку, О. Конт прагнув точно визначити її місце в людському пізнанні, основні закони. Створення всеохоплюючої системи наук було необхідно основоположнику соціології для викладення «позитивної філософії», а згодом напряму соціології - позитивізму (позитивний (лат.) - заснований на досліді, фактах, реальний). Головне для позитивізму - відмова від абстрактних тлумачень суспільства, створення позитивної (ґрунтованої на досвіді людини) соціальної теорії, такої ж доказової та загальнозначущої, як і природничі теорії [5].

Саме його бачення нової галузі знань слугувало зразком для соціології кінця XIX ст., заклало основи для однієї з головних її традицій. Конт краще за інших розумів значення розробки фундаментальних принципів соціальної організації, принципів науковості, обґрунтування необхідних рис нової дисципліни, які заклали фундамент теоретичної конструкції, що утвердилася у світі науки як соціологія.

Вагомим доробком Конта стала так звана лінійна система класифікації форм наукового знання. Засновник соціології розмістив науки згідно історії їх виникнення й розвитку відповідно до зв’язку залежності одна від одної, коли знання попередньої науки є необхідною умовою для розвитку і знання наступної: математика - астрономія - фізика - хімія - фізіологія (біологія) - соціальна фізика (соціологія). Ця залежність зумовила пізню появу соціальної фізики – соціології як абстрактної науки, що не має прикладного характеру. Вона одна з найскладніших у контовській системі, оскільки вивчає конкретний об’єкт - суспільство, людину як найбільш складні явища.

Цінним є не лише введення нового терміну, а й розробка досить повної системи соціологічного знання, в якій науковець окреслив предмет, структуру, визначив пізнавальні засоби і можливості, приділив увагу методологічним проблемам, запропонував кілька дослідницьких принципів, сформульованих у чотирьох методах нової науки: спостереження, експеримент, порівняння та історичний аналіз [2]. Конт поділив соціологію на дві частини: соціальну статику, яка розглядає суспільство як єдине органічне ціле, вивчає умови його існування, закони функціонування, і соціальну динаміку, що вивчає процеси суспільних змін, закони розвитку соціальних систем.

Основоположник обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки для здійснення соціальних реформ на благо суспільства. Конт писав: «Соціологія має сприяти покращенню добробуту людства завдяки застосуванню наукових методів» [4, с.25].

Науковий позитивізм Конта поєднувався з його еволюційним поглядом на суспільство і мислення. Мислення, на його думку, проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну, а суспільства упродовж еволюції теж проходять три основні стадії: примітивну, проміжну і наукову. Він розглядає суспільство як органічне ціле, всі елементи якого взаємопов'язані і можуть бути зрозумілими тільки в єдності. Ця концепція спрямована проти індивідуалістичних теорій, спроб розглядати суспільство як продукт договору між індивідами. У соціальній статиці головним було питання природи соціального зв'язку, взаємодії елементів соціального організму, що існували за всіх історичних умов. Тут соціолог на передній план виніс поняття «система», яке дотепер є одним із центральних у соціології й органічно пов'язаним з ідеєю еволюції [3, с.64].

Наукова система О.Конта стала основою для його послідовників і спричинила виникнення значної кількості соціологічних напрямів, побудованих на засадах натуралізму: органіцизм, соціал-дарвінізм, расово-антропологічна та географічна школи та ін.

Засоновником органіцизму був англійський учений Герберт Спенсер (1820 - 1903), послідовник Конта, який став одним з яскравих представників натуралістичної орієнтації в соціології. Він стверджував, що «неможливе раціональне розуміння істин соціології без раціонального розуміння істин біології» [1]. Опираючись на цю ідею, Г. Спенсер розвив два найважливіших методологічних принципи своєї соціологічної системи: еволюціонізм і органіцизм.

Ідея еволюції Г. Спенсера спиралася на науковий природничий матеріал. Свій еволюціонізм він поширював на всі без винятку явища природи та суспільства - космічні, хімічні, біологічні, соціальні.

Варто відзначити, що Г. Спенсер категорично виступав проти соціальних революцій і навіть радикальних реформ, які, на його думку, неодмінно порушують і руйнують природній процес еволюційного розвитку, що призводить до занепаду суспільства, спричиняє конфлікти, безладдя та зубожіння. Щодо аналізу суспільства та соціальних явищ, то спенсерівська соціологічна система спиралася на принципи органіцизму, оскільки в ній соціальна система уподібнюється живому організмові. Г. Спенсер надавав високої оцінки ідеям О. Конта щодо зв’язку соціології (соціальної фізики) з біологією та її залежністю від останньої. Проте біологічний і соціальний організми, на його думку, мають істотні відмінності: у суспільства нема чітко окресленої форми, воно виступає несталою цілісністю, а здатність відчувати й мислити притаманна всім складовим елементам суспільства, при чому кожний індивід відносно автономний у системі цілісного суспільства на відміну від структурних елементів біологічного організму; в біологічному організмі складові елементи підпорядковані цілому й існують заради цього [2].

Разом з тим соціологія Спенсера глибоко індивідуалістична. «Суспільство, - писав він, - існує для блага своїх членів, а не члени його існують заради суспільства» [3, с.66].

Соціолог сформулював закон «рівної свободи»: всі індивіди повинні користуватися таким її обсягом, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів. Держава - вільна організація, що охороняє вільних індивідів. Головне завдання держави - здійснення правосуддя і забезпечення дотримання закону рівної свободи, що практично означає захист власності громадян від пограбування і війн.

У теоретичному відношенні заслугою Спенсера є те, що він заклав основи структурно-функціонального напрямку у соціології, сприяв виникненню функціоналізму. У головній своїй праці «Основи соціології» (1896 р.) він дійшов висновку, що перемагає те суспільство, в якому більша кількість людей пристосовується до промислової праці, але при цьому владні структури поважають особисті потреби та інтереси [4, с.26].

Слід відзначити, що конкурентом поглядів О. Конта, Г. Спенсера і представників натуралістичного напрямку в соціології XIX ст. була соціальна теорія К. Маркса, заснована також на позитивізмі. Результати теоретичних розв’язок К. Маркса у соціологічній галузі можна звести до трьох основних моделей: базису-надбудови, «органічної цілісності суспільства» та його «діалектичного розвитку».

Щодо Марксової ідеї «базису-надбудови» слід відмітити наступне: ті функції, які згідно з Контом та його послідовниками мала виконувати соціологія, фактично вже виконує, як переконаний Маркс, політична економія - наука про економічну структуру суспільства. Такий підхід Маркса не видався дивним, оскільки в основу соціальних відносин він ставив матеріальне виробництво. Сукупність матеріальних виробничих відносин, на його думку, становить економічну структуру (базис) суспільства, на якому ґрунтується юридична, політична, ідеологічна надбудова [3, с.74].

Стосовно марксистської ідеї «органічної цілісності суспільства» слід підкреслити, що сам Маркс неодноразово вживав стосовно суспільства такі вирази, як «соціальний організм», «органічна цілісність», «тоталітарність» тощо. «Теперішнє суспільство, - писав він, - не твердий кристал, а організм, здатний до перетворень і перебуває у постійному процесі перетворень» [2]. Засновник марксизму надавав винятково великої ваги проблемі функціональної інтеграції сучасного йому суспільства, де всі елементи, як він вважав, підпорядковані одній меті. К. Маркс зазначав, що предметом його аналізу є не суспільство, а певна специфічна соціальна організація - суспільно-економічна формація - історичний тип соціальних відносин, підґрунтям яких є матеріальне виробництво. Теоретик марксизму заявляв, що кожному періоду розвитку суспільства притаманні особливий розвиток продуктивних сил та виробничих відносин. Серед суспільно-економічних формацій він виділив первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну, що йде на зміну капіталістичній і яка є вінцем суспільного прогресу. Згідно його вчення невідповідність продуктивних сил виробничим відносинам завжди веде до соціальних потрясінь - до революції, підґрунтям і предтечею якої є загострення класової боротьби [1]. Отже, концепція Маркса протистоїть теорії еволюціонізму Спенсера. Варто відзначити, що К. Маркса прийнято вважати «батьком» конфліктології як сучасного напрямку соціології.

Отже, соціологія як наука виникла в кінці 30-х-початку 40-х рр.. ХІХ століття, у добу соціальної нестабільності. О.Конт, Г.Спенсер та ін. як основоположники соціології, були прихильниками стабільного порядку у суспільстві й запропонували реформістський шлях розвитку суспільства, а К.Маркс, як відомо, починав свою теоретичну і практичну діяльність в той же час і при тих же обставинах. Він, опираючись на свій власний досвід участі у революційному русі, запропонував вирішити означену проблему на основі концепції наукового соціалізму, серцевиной якого стала теорія соціалістичної революції

Список використаної літератури:

1. Вербець, В. В. Соціологія : курс лекцій : навч. посібник / В. В. Вербець, О. А. Субот, Т. А. Христюк. – К. : Кондор, 2009. – 550 с.

2. Соціологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А. Ю. Брегеда, А. П. Бовтрук, Г. В. Дворецька та ін. — К.: КНЕУ, 1999. — 124 с.

3. Соціологія : підручник для студентів вищих навч. закл. / Ред. В.Г. Городяненко. - 2-е вид., перероб., доп. - К. : Видавничий центр «Академія», 2006. – 544 с.

4. Соціологія: Підручник / За ред. В.М.Пічі. – Львів: «Магнолія Плюс», «Новий світ-2000», 2005. – 277 с.

5. Теремко В.Г. Соціологія: Підручник / В.Г.Теремко. – К.- Видавничий центр «Академія», 2005. – 432 с.