Гавчук І.С.,

Науковий керівник:

Балахтар В.В.,

Буковинська Державна Фінансова Академія,

м. Чернівці

Громадянське суспільство: шляхи, проблеми його формування

Процес становлення громадянського суспільства як одного з найцінніших досягнень світової політико-правової думки є складним і суперечливим. Поняття «громадянське суспільство» сформувалося не відразу. Зародження, зміст, його розвиток відбувався упродовж тривалого періоду. Виникали і розвивалися нові уявлення щодо сутності громадянського суспільства, його структури, ознак. Хоч процес формування громадянського суспільства має багато закономірностей, спільних для багатьох країн, але кожна з них, вносила щось особливе, характерне саме для неї.

Проблема громадянського суспільства привертала увагу як українських, так і зарубіжних дослідників, але йшли вони переважно шляхом виокремлення певних напрямків, підходів або шкіл. Зокрема, С. Рябов виділив етапи у вивченні громадянського суспільства. Перший етап, коли в основу вивчення було покладено опозиційну пару «природне – громадянське» (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо). Другий етап, коли її змінила пара «громадянське – державне» [4, с.78] (Г. Гегель, Ш. Токвіль). Відтак, залежно від етапу вивчення, змінювалося розуміння природи і сутності громадянського суспільства, що створювало певні проблеми для дослідників. Рябов зауважує: якщо використовувати таке виокремлення етапів розвитку теорії, то кожен наступний етап, який застосовуватиме нову методологію, в основі якої – нова опозиційна пара, означатиме переосмислення природи і сутності феномена громадянського суспільства.

Осмислення поняття громадянського суспільства на сучасному етапі розвитку полягає у прагненні систематизувати притаманні даному терміну відмінні ознаки. В юридичній науці деякі вчені до громадянського суспільства відносять систему недержавних відносин (А.П.Кочетков), інші - всі суспільні зв'язки, що виникають поза сферою політики (А.В.Одинцова, О.Самородний), а треті - сукупність виробничих відносин, що зв'язують громадян. Суттєвим є те, що громадянське суспільство повинно бути основою політичного життя, вносити в останнє демократичні риси і якості, сам дух звільнення особи від державного диктату - основу основ громадянського суспільства.

Одинцова А.В. звертає увагу на те, що «... більшість існуючих підходів до визначення громадянського суспільства, незважаючи на наявність у них розбіжностей, мають загальний недолік: у них суспільство, що підлягає аналізу, пов'язується з якимись конкретними інститутами держави або їх сукупністю».

Різноманітність підходів до сучасного визначення громадянського суспільства свідчить, що це сукупність суспільних відносин й інститутів поза межами політичної структури держави. Звичайно ж, громадянське суспільство - це таке суспільство, де головною діючою особою, суб’єктом розвитку є людина зі всією її системою потреб та інтересів, відповідною структурою цінностей. Громадянське суспільство, торкаючись сукупності суспільних відносин, відображає взаємозв’язок усіх сфер суспільного життя людини. Людина задовольняє різноманітні потреби та інтереси (матеріальні, духовні) у процесі власного розвитку, через відповідні суспільні відносини та інститути, що складають структурні елементи громадянського суспільства як сфери самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих асоціацій й організацій, обмежених відповідними законами від безпосереднього втручання та довічної регламентації діяльності цих громадян й організацій з боку державної влади. [1]

У науковій літературі виокремлюють три концептуальні підходи до розуміння природи і проблем формування громадянського суспільства, а саме: індивідуально-особистісний концептуальний підхід (І. Берліна, Р. Дарендорфа, И. Шумпетера). Генетичний або об'єктивістський підхід фіксує, що громадянське суспільство виникає раніше від держави, отже, про тотожність між ними не може йтися, як і про втручання держави до його побудови. Тому індивідуально-особистісна концепція змальовує громадянське суспільство як носія суто індивідуального, приватного інтересу, який протистоїть державі як уособленню інтересу загального; корпоративно-груповий концептуальний підхід утвердився у континентальній Європі, переважно, у Німеччині (К. Леш, Ж. Донзело, Д. Гелбрейт, Е. Блек). Структурний підхід заснований на визнанні єдності між громадянським суспільством і державою, яка виникає як альтернатива станово-феодальній моделі їх ототожнення і ранньобуржуазному варіанту їх розмежованості; індивідуально-груповий концептуальний підхід - базується на синтезі індивідуально-особистісного і корпоративно-групового підходів (А. Макінтайр, М. Волзер, І. Шапіро, А. Селігмен, А. Арато, Р. Вайнер). В його основі є, так званий, інструментальний методологічний підхід, що розглядає громадянське суспільство як генератор далекосяжних суспільних перетворень і ґрунтується на єдності особистісного й суспільного начал, які взаємозумовлюють і врівноважують один одного [5, c.95-99].

Громадянське суспільство є структурованим й інституційованим суспільством, в якому, на відміну від держави, визначальними є горизонтальні зв’язки, а не вертикальні, реалізується самодіяльна соціальна активність, яка не потребує стимулюючих управлінських дій з боку держави. Структура громадянського суспільства включає економічні, культурні, сімейно-родинні, моральні, етнічні і правові зв'язки, а також опосередковані державою політичні відносини між індивідами, соціальними групами та іншими суб'єктами політичного життя. [2]

Гаджиев К. С. визначає дві функції поняття «громадянське суспільство»: теоретико-аналітичну і нормативну. У першому розумінні це поняття використовується як теоретична категорія для аналізу й пояснення явищ реальної дійсності і свідчить, що громадянське суспільство – агреговане поняття, котре позначає специфічну сутність суспільних комунікацій, соціальних зв'язків, інститутів і цінностей. Головними суб'єктами такого суспільства є: громадянин зі своїми громадянськими правами і громадські (неполітичні й недержавні) організації-асоціації, об'єднання, рухи і громадські інститути. Щодо нормативної функції поняття громадянського суспільства, то вона слугує як концепція, що сприяє мотивації і мобілізації громадян та інших соціальних суб'єктів на розвиток різної за змістом і формою громадянської активності. Ця функція набуває особливого значення в суспільствах, що перебувають у стані трансформації. Успішне функціонування громадянського суспільства можливе лише за умов вільного розвитку індивідів та їх асоціацій, децентралізації влади й передачі значної частини владних повноважень органам самоврядування, захист інтересів громадянського суспільства правовою державою. [2, с.220]

На думку Рябова С.С. функції громадянського суспільства можна визначити, як: формування кількох групових інтересів із множини розрізнених індивідуальних, презентація цих інтересів перед державою. Тобто через узагальнення розрізнених суспільних інтересів - до забезпечення існування окремого громадянина. Зокрема, в цю загальну формулу вписуються окремі функції: соціалізація особи, формування групових інтересів та їх просування через асоціації та їх діяльність, забезпечення суспільної активності громадян через залучення до діяльності асоціацій, створення умов для такої активності через відстоювання громадянських прав та свобод і обмеження таким чином втручання держави. [4]

У взаємодії громадянського суспільства і держави можуть існувати два напрями: по-перше, держава є і залишається функцією громадянського суспільства. До цього напряму належать і теорії переважаючої ролі держави, рівного партнерства через «суспільний договір». По-друге, держава носить тимчасовий характер. Утвердження в теорії постулату про швидке відмирання держави з поступовою заміною її суспільним самоуправлінням призвело б до повного знищення громадянського суспільства. Кожна з цих теорій має свої переваги та недоліки. Протиставлення держави громадянському суспільству призводить до виникнення негативних факторів, які знаходять своє виявлення в тому, що держава та громадянське суспільство перебувають в постійному процесі боротьби. [1]

Узгодження інтересів громадян і суспільства, їх гармонізація є визначальною умовою формування громадянського суспільства. Держава має сформувати таке правове поле, яке б містило гарантії для забезпечення рівних можливостей ІГС у здійсненні їх основної діяльності щодо захисту прав і свобод людини, а також у сфері надання соціальних послуг. При цьому принцип надання рівних можливостей повинен забезпечуватися шляхом створення прозорого механізму конкуренції.

З метою підвищення ефективності взаємодії органів влади з ІГС, розвитку партнерських відносин доцільно активно використовувати як вже закріплені в чинному законодавстві України форми взаємодії, так і перевірені вітчизняним і міжнародним досвідом, такі форми взаємодії: як підтримка діяльності різних за спрямуванням громадських організацій; створення асоційованих структур (державногромадські фонди, асоціації, партнерства), які мають визначене коло завдань і створюються за принципом цільового підходу для їх досягнення та вирішення; створення різних спільних консультативно-дорадчих органів, експертних рад, комісій, груп тощо. [3]

Проблема сутності і тенденцій розвитку громадянського суспільства надзвичайно актуальна, вона невіддільна від питань реформування суспільного життя в Україні. Адже наша держава пройшла складний шлях історичного розвитку. Тривала провінційна роль України, відсутність розвитку її державності стали причиною слабкого розвитку громадянського суспільства та його теорії. Тому проблема становлення громадянського суспільства безпосередньо пов'язана з необхідністю розбудови державності, оскільки вдосконалення суспільства і держави є необхідною умовою демократичного розвитку країни. [2]

Основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні може виступати:

· розширення масової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;

· активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру - благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо, а також розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності;

· постійне удосконалення контрольних механізмів;

· максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини;

· зміцнення свободи інформації, відкритості суспільства;

· піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, оскільки справа не тільки в наявності демократичних установ і процедур та інформованості населення, але й в спроможності жити в умовах демократії, користуватися її благами, в готовності до постійного удосконалення політичної системи відповідно до змін конкретно-історичних умов. Іншими словами, має відбутися максимальне роздержавлення усіх сфер суспільного життя. Проте це роздержавлення зовсім не означає повної відмови від державного, в межах закону, регулювання соціального життя. [1]

Отже, громадянське суспільство необхідне для затвердження демократії. Чим воно більше розвинуто, тим легше громадянам захищати свої інтереси, тим більше у них можливості для самореалізації в різних сферах громадського життя й тим менша небезпека узурпації влади й здійснення повного контролю за суспільними процесами.

Література:

1. Вітенко О.А. Громадянське суспільство, як основа демократичної держави. / О.А.вітенко // Науковий вісник Академії муніципального управління: зб. наук. праць. – К., Вип.2: Управління. – 2010.

2. Гурицька М.С. Громадянське суспільство: теорія і практика. – Вісник Сев, ДТУ. Вип. 91. Політологія. Зб. Наук., пр.. – Севастополь: Вид-во Сев. НТУ, 2008 р. – С. 219-222

3. Коваленко В.Г. Стан та проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні. – Випуск 20093(77): Проблеми соціогуманітарних наук. - 2009.

4. Політологічна теорія держави [Текст] : учебное пособие / С. Рябов. До проблеми визначення поняття «громадянське суспільство». // А. Колодій, Л. Климанська, Я. Космина, В. Харченко.– [2-е вид., перероб. та доп.]. - К.: Ельга, Ніка – Центр, 2003.– 664 с.

5. Цвих В.Ф. Профспілки у громадянському суспільстві: теорія, методологія, практика: монографія / В.Ф. Цвих. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2002. - 376 с.

6. Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи / В. І. Луговий, В. М. Князєв ; заг. ред. Українська Академія державного управління при Президентові України. - К. : Вид-во УАДУ, 2001. - 252 с.