Колєсова Лариса Анатоліївна

Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж

ДЕТЕРМІНАЦІЯ СТРЕСОВОГО СТАНУ І ЖИТТЄВІ СИТУАЦІЇ

Важливим і актуальним є питання про детермінації психічного стресового стану, розгляд якого допоможе усвідомити психологічну сутність розвитку даного явища. Очевидно, що причиною виникнення стресового стану може бути особлива критична (стресогенна) ситуація, яка складається з об'єктивних обставин і може кваліфікуватися як «вкрай складна, важка і небезпечна ситуація, яка ставить перед особистістю дилему - поразка, психологічна капітуляція чи перемога» [2].

Як зазначає Корольчук М.С., під емоційним стресом треба розуміти реактивний стан, що розвивається в людини під впливом емоційних, мотиваційних та інтелектуальних стресорів та ситуацій, обумовлених її особистими якостями, попереднім досвідом [4].

Біологічний стрес-синдром Г.Сельє базується на мотиваційно-потребнісних параметрах організму [10]. Загальний адаптаційний синдром, який представляє собою неспецифічну фізіологічну активацію організму у відповідь на небезпечну подію, пов’язана з життєво важливими потребами людини, задоволення яких описується як гомеостатичний процес. Відомо, що в екстремальній ситуації у індивіда виникає депривація певних потреб, що вимагають у нього здійснення релевантної поведінки, яка нівелює створений мотиваційний дефіцит.

Будь-яку ситуацію можна розглянути під кутом зору загальної неспецифічної риси – ступеня слабкості, що характерне події і відмінне від конкретного його змісту. Кожна ситуація актуалізує конкретні мотиви, які детермінують діяльність, релевантну ситуації. З іншого боку, володіючи загальною ознакою, вони виступають як неспецифічна валентність, здатна викликати актуалізацію одного і того ж мотиву особистості [9].
Таким чином, стає очевидним, що адекватне розуміння психічного стану особи поза конкретною життєвою ситуацією неможливе, оскільки між людиною і умовами її життєдіяльності виявляється нерозривний зв'язок.
У найбільш загальному вигляді під життєвою ситуацією розуміють природний сегмент соціального життя, який визначається залученими до нього людьми, місцем дії, сутністю діяльності та ін. [3]. Перші дослідження в галузі життєвих ситуацій датовані 1917 роком, коли К. Левін починав розробляти теорію поля. На сучасному етапі поняттям «ситуація» оперують інтеракціонізм, соціальна психологія, психологія середовища та психологічна екологія, соціо- і психолінгвістіка, соціальна психологія, психологія навчання, а також клінічна психологія. Можна зустріти сотні робіт, що оперують поняттям «ситуація», причому в самих різних галузях науки і практики. У психології простежується два основних напрями до розуміння ситуації.

У першому підході ситуація трактується як зовнішні умови перебігу життєдіяльності на її певному етапі [6]. Отже, структура ситуації включає в себе: а) дійових осіб; б) діяльність, здійснювану суб'єктами; в) часові та просторові аспекти діяльності.

Другий підхід несе в собі уявлення про ситуацію як систему суб'єктивних і об'єктивних елементів, що об'єднуються в життєдіяльності [12], у зв'язку з чим виділяються об'єктивні і суб'єктивні ситуації в залежності від переважаючої ролі зовнішніх обставин або особистості. У вітчизняній психології подібної точки зору на ситуацію дотримуються автори, що оперують категорією особистісного сенсу [5], який розуміють як оцінку життєвого значення для суб'єкта об'єктивних обставин і його дій у них; а також представники грузинської наукової школи [11], згідно з якою реакція індивіда, крім стимулу, обумовлюється установкою як цілісним психічним станом індивіда, що формується у суб'єкта під впливом дійсності.

Автор теорії відносин В. Н. Мясищев [7] запропонував поняття значимої ситуації, підкресливши при цьому вразливість особистості до певних факторів середовища.

У спільному дослідженні В. М. Вороніна і В.М. Князєва [1] ситуація розглядається як когнітивний конструкт особистості, що відображає частину об'єктивної реальності, що існує в просторі і в часі й характеризується тим чи іншим соціальним контролем.

Виділяється декілька підходів до аналізу ситуацій. Насамперед, слід розрізняти структурний та змістовний аспекти аналізу ситуацій.
Інша класифікація підходів до аналізу ситуацій [8] включає в себе наступні аспекти: 1) аналіз особливостей сприйняття ситуацій, 2) аналіз мотиваційної сторони; 3) аналіз реакцій на ситуацію. Таким чином, стає ясно, що в роботах, які посилаються на поняття суб'єктивної ситуації, інтерпретації ситуації, суб'єктивності ситуації, а також у якійсь мірі ситуації як когнітивних конструктів, установок, значущої ситуації, особистісного сенсу, мається на увазі саме перцептивний аспект ситуацій, якщо останні розуміти як елементи середовища. Тим самим, як заявляє Є. Ю. Коржова [3], «знімається уявна суперечність між підходами до визначення поняття" ситуація"».
На даний час психологи схильні дотримуватися моделі особистісно-ситуаційної взаємодії в детермінації психічних станів.

Література:

1. Воронин В.Н., Князев В.Н. К определению психологического понятия ситуации // Актуальные вопросы организационно-психологического обеспечения работы с кадрами. М.: Изд-во Моск. ун-та. – 1989. – С.48-62.

2. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А., Пономаренко В.А. Готовность к деятельности в напряженных ситуациях. Психологический аспект. – Минск: Наука, 1985. – 83 с.

3. Коржова Е.Ю. Жизненные ситуации и стратеги поведения // Психологические проблемы самореализации личности. – СПб: Прайм-Еврознак, 1999. – С.75-88.

4. Корольчук М.С. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров’я. – К.: «ІНКОС», 2002. – 272 с.

5. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 304 с.

6. Магнуссон Д. Ситуационный анализ: Эмпирические исследования соотношений выходов и ситуаций //Психологический журнал., 1983.Т.4, № 2. – С.36-45.

7. Мясищев В.Н. Психические состояния и отношения человека // Обозрение психиатрии и медицинской психологии им. В.М.Бехтерева – СПб, 1996. № 1. – С.8-14.

8. Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия: семья как психотерапевт. – М.: Прогресс, 1993. – 174 с.

9. Психология состояний. Хрестоматия / Под ред..проф. А.О.Прохорова. – М.: ПЕР СЭ; СПб.: Речь, 2004. – 608 с.

10. Селье Г. Очерки об адаптационном синдроме. – М.: Прогресс, 1960. – 127 с.

11. Узнадзе Д.Н. Психологические исследования. – М.: Наука, 1966. – 216 с.

12. Шибутани Т. Социальная психология. – М.: Мысль, 1969. – 325 с.