Григоришин В.В., Нечаєв О.С., Рейвах А.С., Матвієнко В.О.,

Шевчук О.А.

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Лихвар Т.М.

Вінницький коледж будівництва і архітектури

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЗАСТОСУВАННЯ ІНГІБІТОРІВ РОСТУ РОСЛИН

Застосування регуляторів росту – це новий напрямок агробіології, що заснований на сучасних досягненнях фітофізіології, молекулярної біології і біохімії. В багатьох країнах світу розроблено національні програми по регуляторах росту рослин, що стимулювало створення нового покоління екологічночистих і високоефективних препаратів спрямованої дії. Обсяги виробництва і продажу регуляторів росту перевершують виробництво і продаж усіх інших препаратів, які застосовують в сільському господарстві і продовжують зростати. У 2015 році асортимент гербіцидів збільшився на 525%, інсектицидів – на 597%, фунгіцидів – на 340% і регуляторів росту рослин – на 792% по відношенню до 1999 року (Brent K. J., 2007).

При застосуванні синтетичних регуляторів росту рослин важливим є вивчення токсикологічних властивостей препаратів, можливості забруднення ними об’єктів зовнішнього середовища, характер і ступінь міграції препаратів із ґрунту в ґрунтові і поверхневі води, прогнозування поширення даних забруднень з урахуванням токсикологічного ризику (Шевчук О. А., 2014).

Морфологічні прояви рістгальмуючої активності всіх відомих ретардантів подібні, однак в останні роки одержали дані, які свідчать про суттєву різницю механізмів дії препаратів різних груп. Так, активність хлорхолінхлориду і паклобутразолу пов’язана з блокуванням синтезу гіберелінів (Шевчук О. А., 2014). Введення ССС блокує утворення геранілгеранілпірофосфату і перетворюється в ент-каурен як у деяких грибів, так і у вищих рослин. Триазолпохідні препарати зашкоджують окисленню ент-каурена в кауренову кислоту, блокуючи три проміжні реакції. Етиленпродуценти блокують утворення комплексу гормон-рецептор (Кур’ята В. Г., 1999). З’ясування механізмів дії різних груп ретардантів дозволило розробити суміші препаратів, які при спільному застосуванні виявляють синергізм, оскільки суміш одночасно блокує і біосинтез, і реалізацію фітогормонального ефекту гібереліну.

Сумішеві препарати містять менший вміст активних компонентів при високій біологічній активності. Найбільш інтенсивне зростання кількості сумішевих фунгіцидів зумовлене тим, що поєднання декількох діючих речовин різних класів фунгіцидів дозволяє розширити спектр їх дії, підвищити захисну дію і запобігти виникненню резистентних штамів; використати можливості синергізму (взаємопідвищення пестицидного ефекту) (Секун М.П, 2007).

Триазоли належать до фунгіцидів системної дії. Кількість фунгіцидів класу триазолів з 1999 р. по 2012 р. зросла на 550%. Асортимент фунгіцидів на основі сполук класу карбаматів та етилен-біс-дитіокарбаматів за 13 років збільшивсяна 50% (Вавріневич О. П., 20113). Ципроконазол швидко проникає в рослину й пересувається нею, зберігаючи активність до 45 днів. Дифеноконазол є специфічно активним проти сажкових хвороб, кореневих гнилей і пліснявіння насіння. Диніконазол вирізняється високою ефективністю проти хвороб зернових культур, що передаються насінням і через грунт. Захищає проростки протягом кількох тижнів. Тебуконазол при протруєнні насіння ефективно діє на сажкові гриби, пліснявіння насіння, дещо менше – на кореневі гнилі. Триадименол має чітко виражену ретардантну дію. Тритиконазол вирізняється широким спектром дії, тривалим ефектом і меншою дією на рослини порівняно з триадименолом (Шевчук О. А., 2015).

Залежно від хімічної природи різні за напрямком дії регулятори росту рослин дозволяють змоделювати однотипні зміни в комплексі фітогормонів. Так, застосування ретардантів і трептолему зумовлює підвищення співвідношення ауксини+цитокініни / гібереліни (Кур’ята В.Г., Ходаніцька О.О., 2012). Тому цінними в практичному розумінні є отримані результати по оптимізації продукційного процесу рослин за допомогою суміші препаратів стимулюючої та інгібуючої дії.

Відомо, що за токсикологічними і еколого-гігієнічними характеристиками діючих речовин у відповідності до «Гігієнічної класифікації пестицидів за ступенем небезпечності: ДСанПіН 8.8.1.002-98» тебуконазол та трифлоксистробін відносяться до ІІІ класу небезпечності (лімітуючий критерій – інгаляційна токсичність) (Вавріневич О. П., 2011).

Л. І. Бубликом та О. В. Болюхом надана екотоксикологічна оцінка застосування фунгіцидів з класів: бензімідазоли (беноміл), триазоли (тебуконазол, ципроконазол, триадименол), стробілурини (крезоксим-метил, азоксистробін), морфоліни (спіроксамін), дитіани (дитіанон), які застосовували окремо (препарати Фолікур 250 EW, Фундазол, Дитіанон, Стробі) і в комбінаціях (Амістар Екстра 280 SC, Фалькон 460 ЕС) для захисту посівів люпину жовтого. На рослинах люпину жовтого було встановлено, що усі класи досліджуваних фунгіцидів відносяться переважно до мало небезпечних сполук з ЛД50 1160-5000 мг/кг.

Наступним важливим напрямком розвитку досліджень для вирішення питань підвищення ефективності і безпеки застосування ретардантів пов’язаний з оптимізацією часу, способу обробки і властивостями робочого розчину (Прусакова Л. Д., 1990). Широко використовувався в рослинництві на зернових культурах хлормекватхлорид (ССС-720, фірма «Штефес» Німеччина) (Ящук В.У., 2010).

Важливим є практичне застосування 2-ХЕФК та їх аналогів. З’ясовано, що 2-ХЕФК не являє небезпеки для людини і тварин як канцероген. Встановлено, що етефон гальмує розвиток пухлин в тканинах легенів мишей (Никелл Л. Дж., 1984).

Отже, пізнання механізмів дії ретардантів і етиленпродуцентів, а також синтез нових препаратів з аналогічним типом фізіологічної активності, створює надійну наукову базу для підвищення ефективності і безпеки застосування синтетичних регуляторів росту рослин, що визначає необхідність поглиблення досліджень в цьому напрямку.