Куц В.Є.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Роль значущих дорослих у формуванні неправдивих висловлювань у дітей дошкільного віку

Брехня є складним, багатогранним, динамічним, в той же час загадковим і неоднозначним продуктом взаємодії людського суспільства. Наскільки стандартизованим і стійким є розуміння даного процесу у кожного окремо взятого представника цього суспільства? Кожному функціонуючому людському розуму представляються свої причини і певні допустимі межі брехні. Вони залежать від спрямованості особистості, від того середовища, з яким людина взаємодіє і найголовніше, на якій культурній території це уявлення формується. Немає такої особистості, якій не доводилося деформувати правду. Але що саме слугує початковим стимулом цього деформування, зважаючи на те, що нікому не подобається бути обдуреним.

Тема брехні є досить обговорюваною на психологічно-соціальному просторі: досліджується особистість сформованого брехуна , негативні дії його вчинків на оточення , особливості його невербального прояву. Однак мало вивченими є причини раннього формування настільки згубного для соціуму явища, зокрема неправильна реакція батьків на перші вільні вираження дітьми думок та емоцій, які, в свою чергу, є продуктом формування абстрактного мислення та уяви, а не брехні. На невірний шлях можуть стати багато сімей і для того щоб виключити дану причину виникнення перших і вирішальних неправдивих висловлювань, які всі в змозі уникнути, потрібно ретельне вивчення цього явища.

Аналізуючи різні визначення поняття брехні, можна зробити висновок - існує відмінність самого відношення в західній та вітчизняній культурних традиціях до даного процесу, чим і пояснюється соціальне походження явища [5].

Трактування брехні, які формулюються західними мислителями, зародилися на морально - правовому ґрунті. Вони визначаються необхідністю дотримання прав людини та базуються на уявленнях про порушення прав того, кому брешуть [7,8]. В свою чергу для вітчизняної традиції існують власні, відмінні від західного погляду, культурні трактування поняття «брехня». Їм властива вказівка на морально-негожий характер дій неправдивого суб’єкта. Брехня розглядається насамперед як категорія моральної свідомості людини, тому дане розуміння може бути названо суб'єктивно – моральним [4,6].

Автори західних дефініцій фокусують увагу на брехні як суспільно-зрілому процесі, отже, таке поняття як «дитяча брехня» не розглядається як збитковий для суспільства феномен. Батьки не акцентують увагу на псевдо-брехні дитини, яка найчастіше є продуктом уяви, тим самим даючи дитячому мисленню більш вільний розвиток в порівнянні з виховними методами вітчизняних батьків.

Мислення дитини середнього дошкільного віку характеризується неоднорідністю накопиченого досвіду і визначається як конкретно-образне. Завдяки цьому, взаємодіючи з одними предметами та явищами, дитина може користуватися основними мисленнєвими операціями: виділяє їх явища, риси, особливості, що сприяє їх узагальненню. З іншими предметами вона зустрічається рідше і більш односторонньо пізнає їх [3].

Діти дошкільного віку можуть виказувати вірні логічні судження та робити правильні змістовні висновки (умовивід). Але коли для вирішення поставленого завдання не вистачає необхідних знань, дитина легко використовує інші, більш відомі йому дані, факти, образи, що нерідко створює бар’єр у спілкуванні дитини з дорослими. У подібних ситуаціях дорослі повинні бути дуже спостережливими та активно реагувати на особливу вербалізовану форму пізнання дошкільника - запитання. Своєрідність розумового процесу, який призводить до зовсім несподіваних для дорослого висновків, базується на двох аспектах. По-перше, на відсутності тих знань, які необхідні для встановлення дійсно істотних зв'язків між умовами або сторонами якогось явища, і, по-друге, на невмінні послідовно мислити, тобто користуватися певною логічно виправданою системою розумових дій. Щоб міркувати, робити висновки, порівнювати і узагальнювати, необхідно володіти не так кожною окремою операцією, скільки загальним способом розумової діяльності. Експериментально встановлено, що при наданні дитині зразкового прикладу або відповідних регулярних завдань, вона швидко опановує цей процес [2].

Одне з таких стимулюючих дитяче мислення явищ , яке супроводжує його на цьому віковому етапі є казка [1].

Казка є тим джерелом пізнання, завдяки якому дитина спроможна увійти до своєї культурної традиції, починати міркувати та опановувати полюсні категорії добра і зла. Завдяки казці дитина проявляє свою внутрішню активність, яка сприяє прийняттю традиційних культурних норм, рідної мови, а також розвитку символічного і абстрактного мислення.

Діти дошкільного віку ще не читачі, а слухачі. Вміння слухати формується в процесі виховання, продуктивної взаємодії з дорослими, вдосконалюється з покращенням мислительних форм відображення, збагаченням словникового запасу та розвитку уяви. Саме уява стає інструментом для осмислення і перетворення думки такої абстрактної форми. Традиційне тлумачення уяви до недавнього часу було тотожнім зі здоровим глуздом, вона ототожнювалась із фантазією або вигадкою. Таким чином, розглядалася і дитяча уява, яка у своїй наївній формі не має під собою суттєвого зв’язку з реальністю. Прихильником такої точки зору є К. Гросс.

Представником іншої точки зору на проблему уяви є вітчизняний філософ Е.В.Ільенков. Позиція Ільенкова стверджує, що справжня уява є завжди реалістичною. Думка фіксує те, що існує в реальності або може існувати в перспективі. Уява спроможна впізнавати в речах та явищах всезагальну форму. Уявляючи, людина ніби зразу проникає в сутність речей, яка є передчуттям думки в образно-смисловій формі. Уяву потрібно розглядати як розумне, теоретичне, всеохоплююче мислення, на противагу раціональному та емпіричному.

Не будучи навантаженим різними поняттями, полярним досвідом, керуючись лише особистими смисловими установками, дошкільник бачить ціле раніше частин. А прийняття\неприйняття дорослим висловлених дошкільником думок та дій є дуже важливим у силу домінування емоціональної сфери.

Переважаюча в психологічному стані ситуація моменту, яка є передумовою емоційної динамічності, робить дитину вразливою та беззахисною до зовнішніх стимулів. Звичайно, доросла людина більше адаптована до внутрішнього рішення реальних проблем, шляхом використання насиченого досвіду, який включає весь можливий спектр захисних механізмів, якими дитина просто не має змоги користуватись, в силу їх нестачі. У розвитку емоційної сфери дитини важливим значенням наділяється відчуття свободи у виражені почуттів. Кожне сприйняте нею слово може розглядатись як масштабна трагедія, адекватною реакцією на яку є замкнення дитини в свої переживання, які через неспроможність самоаналізу в подальшому можуть знайти своє вираження у різних комплексах та негативних проявах особистості.

В силу беззахисності та великої вразливості емоційної сфери дитини, батьки повинні дуже турботливо ставитись до тієї оцінки, яку дитина отримує за перші власно спродуковані умовиводи на базі того матеріалу, який вона отримує та згідно свого віку може поєднати у детерміновані зв’язки. Дошкільник і дорослий знаходяться у співпраці над тим проектом світовідчуття, який в подальшому буде супроводжувати дитину, не приховуючи упущень з боку методів виховання.

Нерідко уява дошкільника є передумовою неправильного трактування батьками дитячих умовиводів, в основі яких лежить опанування нових понять, розуміння раніше не бачених властивостей та зв’язків між предметами.

В результаті, коли дитина, довіряючи батькам, описує ситуацію, яка сталася нещодавно, дещо видозмінюючи дійсність в силу розумових можливостей, а не з свідомою метою заплутати - батьки вперше нарікають його брехуном. Сильно переживаючи негативні стимули батьків нестабільний емоційний стан дитини може деструктивно видозмінюватись, спричинити замкненість та ворожість, і розуміння того, що краще свої думки не піддавати суспільному огляду. Перше нарікання породжує у свідомості дитини в майбутньому прагнення приховати будь-яку подібну ситуацію самими різними способами, в тому числі і за допомогою застосування вже усвідомленої брехні.

Потрібно давати дитині свободу, переживати разом з нею всі труднощі розуміння, розвивати творче вираження почуттів і думок, а не заганяти її у світ догм і зобов'язань, поповнюючи сучасне суспільство посередніми особистостями.

Література

1. Алексеенко В., Лощинина Я. Сказкотерапия. Нравственное и эмоциональное развитие дошкольников / Алексеенко В., Лощинина Я. - М.: ООО Группа Компаний «РИПОЛ классик», ООО Издательство «Дом XXI века», 2008.

2. Величковский Б.М., Зинченко В.П., Лурия А.Р. Психология восприятия / Величковский Б.М., Зинченко В.П., Лурия А.Р. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973.

3. Давыдов В.В. Виды Обобщения в обучении. 2-е изд. / Давыдов В.В. - М.: Пед. общ-во России, 2000.

4. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: В. 4 т. Т.2. / Даль В. И. - М., 1979.

5. Знаков В . В . Почему лгут американцы и русские : размышления российского психолога над книгой Пола Экмана // Вопросы психологии. 1995.

6. Этимологический словарь русского языка. Происхождение слов. — М.: Дрофа Н. М. Шанский, Т. А. Боброва 2004.

7. Cassel’s English Dictionary. London, 1969.

8. Wahring G. Dutsches Worterbuch. / Wahring G. – Munchen, 1980.