Магда М. В.

Запорізький національний університет, Україна

КОРЕКЦІЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Актуальність теми полягає у тому, що виховання і соціалізація підлітків відбувається під впливом різних соціальних чинників, які можуть мати як позитивне, так і негативне значення. У період політичних, суспільних, та економічних криз цей процес значно ускладнюється, що спричиняє занепад моралі, зниження рівня життя населення, зростання злочинності, відчуження підлітків від соціальних інституцій, які займаються вихованням молоді, та призводить до різного роду девіації у молодіжному середовищі, зокрема серед підлітків.

Мета статті: теоретично дослідити особливості соціально-педагогічної корекції девіантної поведінки підлітків.

Завдання : 1) визначити сутність понять «девіантна поведінка підлітків» і «корекційно-педагогічна діяльність»; 2) дослідити причини девіантної поведінки та її види; 3) провести аналіз форм і методів профілактики і корекції девіантної поведінки особистості підлітка.

Аналіз попередніх досліджень показав, що зарубіжними та українськими вченими досліджувались різні аспекти зазначеної проблеми, а саме: особливості розвитку особистості підлітків з девіантною поведінкою (А.Донцов, Е. Еріксон, А. Личко, В. Маценко та ін.); науково-методичні засади профілактично-корекційної роботи (Б. Алмазов, С. Бєличева, І. Дубровіна, А.Капська, Ю. Клейберг, Н. Максимова, А. Макаренко, В. Татенко, Т. Титаренко, С. Шацький) питання корекції поведінки, що відхиляється, у підлітків розглядали Г. Товканець, С. Немченко, Н. Оіщенко, Т. Окушко та ін.

Девіантна поведінка (лат. deviatio - відхилення) – система дій і вчинків, які суперечать загальноприйнятим соціальним нормам права, культури, моралі[1].

Серед факторів, які впливають на виникнення девіантної поведінки, М. Галагузова та ін. виділяють такі: 1)біологічні фактори: генетичні (розумово відсталі діти, дефекти мови, слуху, зору, фізичні, нервові зрушення); психофізіологічні (конфліктні ситуації, хімічні та радіаційні забруднення середовища); фізіологічні (дефекти мови, зовнішній непривабливий вигляд, який викликає негативізм в оточуючих); 2) психологічні фактори: наявність у дитини психопатології чи акцентуації, які виражаються у нервово-психічних захворюваннях – психопатії, неврастенії, стан на грані норми; 3) соціально-педагогічні фактори, що проявляються у дефектах шкільного, сімейного чи громадського виховання (навчальна дезадаптація, дисгармонія у внутрішньо сімейних стосунках, гіперопіка, асоціальність сім’ї, жорстоке або байдуже ставлення до дитини тощо); 4) соціально-економічні: класовий поділ суспільства, безробіття, інфляція, соціальне напруження, нестабільність; 5)морально-етичні: низький моральний рівень суспільства, знищення цінностей, особливо духовних, утвердження прагматизму й практицизму, байдужість до чужого горя і страждань, а також байдуже ставлення до різних проявів девіантної поведінки [2].

В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушення тих чи інших норм суспільства В.Д. Менделєвіч виокремлює п’ять типів девіантної поведінки: делінквентний; адиктивний; патохарактерологічний; психопатологічний; та обумовлений гіперздібностями.

Різновид злочинної (кримінальної) поведінки людини представляє собою делінквентна поведінка – відхилена поведінка, що у крайніх своїх проявах є кримінально карним діянням. Відмінність делінквентної від кримінальної поведінки знаходиться в тяжкості правопорушень та виразності їх антисуспільного характеру [3].

Адиктивна поведінка – це один з типів девіантної поведінки з формуванням спрямування до втечі від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин чи постійної фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій [3].

Під патохарактерологічним типом поведінки мається на увазі поведінка, що обумовлена патологічними змінами характеру, які сформувалися в процесі виховання та розвитку особистості. До них можуть відноситися так звані розлади особистості (психопатії) і явні чи виразні акцентуації характеру .

Психопатологічний тип девіантної поведінки обумовлений психопатологічними синдромами та симптомами – проявами тих чи інших психічних захворювань або розладів.

Девіації, обумовлені гіперздібностями людини, є особливим типом відхиленої поведінки, вони часто супроводжується девіаціями в повсякденному житті.

Глобальні зміни, які відбуваються у нашій країні, ведуть до перебудови психології людини, її поглядів, переконань, звичок, моральних цінностей і соціальних ролей. І якщо для одних перетворення менш болючі, то для інших вони можуть стати проблемою, що призводить до дезадаптації і девіації.

Підлітки більш чутливі до соціальних і психологічних стресів. Саме у цьому віці спостерігається різке зростання недисциплінованих та конфліктних, підлітків.

Психолого-педагогічну допомогу особистості, схильної до девіантної поведінки, можна розглядати як комплекс соціально-психологічних і педагогічних заходів, що спрямовані на виявлення і виправлення умов, які сприяють проявам девіантної поведінки; створення передумов попередження відхилень у поведінці, зокрема, через пропаганду здорового способу життя; створення сприятливого соціально-психологічного клімату в мікросоціальному оточенні дитини; створення можливостей для самореалізації особистості у суспільстві тощо.

Корекція девіантної поведінки є соціально-педагогічним і психологічним комплексом взаємозалежних, взаємообумовлених операцій та процедур, що спрямовані на регуляцію мотивацій, ціннісних орієнтацій, установок власної поведінки особистості.

Спочатку поняття „корекція” (від лат.correctio – виправлення, поліпшення) розумілося як повне або часткове виправлення недоліків характеру і поведінки виняткових дітей (В.П.Кащенко) і застосовувалось для визначення соціально-педагогічного напрямку діяльності спеціалізованих закладів.

В сучасній педагогічній та психологічній літературі термін «корекція» визначається як:

- часткове чи повне виправлення психічних або фізичних вад розвитку у дітей, а також порушення психічної функції в дорослих;

- реалізація системи психологічних, медичних, педагогічних заходів, спрямованих на усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку і поведінці людини.

- комплекс соціально-педагогічних заходів, які спрямовані на забезпечення процесу і досягнення успішних результатів в процесі соціалізації особистості.

Метою корекційно-педагогічної діяльності є не лише виправлення відхилень, які вже наявні у поведінці підлітка, а й створення передумов щодо його подальшого розвитку, позитивної соціалізації та інтеграції в соціум [4].

На думку А. І. Кочетова корекція виконує такі функції:

- Відновлення позитивних якостей, добрих справ, які переважали в дитини до проявів девіантної поведінки тощо.

- Компенсування, тобто формування в особистості прагнення до участі в діяльності, яка його приваблює (музика, спорт, мистецтво тощо)як компенсація того чи іншого недоліку.

- Стимулювання позитивної соціально-корисної діяльності підлітка, шляхом схвалення або осуду його дій, тобто демонстрації небайдужого емоційного ставлення до вчинків підлітка.

- Виправлення, тобто заміна негативних якостей підлітка позитивними, із використанням різноманітних методів та прийомів корекції поведінки.

Відомий вітчизняний учений-педагог У. П. Кащенко в 30-х роках розробив класифікацію методів корекції. Він об'єднав їх в дві групи: виховні(педагогічні) та психотерапевтичні [5].

Педагогічні методи:

1. Метод суспільного впливу (корекція активно-вольових дефектів, корекція страхів, метод ігнорування, метод культури здорового сміху, корекція нав'язливих думок та дій, корекція бродяжництва, самокорекція).

2. Спеціальні методи (корекція недоліків поведінки, корекція нервового характеру)

3. Метод корекції через працю.

4. Метод корекції шляхом раціональної організації дитячого колективу.

Психотерапевтичні методи:

1. Навіювання і самонавіювання.

2. Метод переконання.

3. Психоаналіз.

А. Д. Гонєєв виділяє чотири групи методів, вкладених у виправленняповедінки особистості, що відхиляється від норми: [6].

- метод руйнації негативного типу характеру (метод «вибуху» (по А. С. Макаренка) і метод реконструкції характеру);

- метод перебудови мотиваційної сфери, і самосвідомості:

a) об'єктивного переосмислення своїх і недоліків;

b) переорієнтації самосвідомості;

c) зміни переконань;

d) прогнозування негативного поведінки;

- метод перебудови життєвого досвіду:

a) розпорядження;

b) обмеження;

c) переучування;

d) перемикання;

e) регламентації життя;

- метод попередження негативної і стимулювання позитивної поведінки:

a) заохочення й незвичні покарання;

b) змагання;

c) позитивної перспективи.

А. Д. Гонєєв зазначає, що поєднання індивідуального та колективного педагогічного і психологічного впливу, застосування різних форми, методів і деяких видів позанавчальної діяльності в корекційно-педагогічній та психологічнійроботі з підлітками з девіантною поведінкою посилює її результативність, допомагає зробити процес подолання недоліків у особистості і девіацій поведінки підлітків реальним, дієвим, а завдання з формування позитивних моментів – цілком здійсненними [6].

Н. Максимова зазначає, що однією з найефективніших форм роботи з підлітками, схильними до девіацій у поведінці, є групові психокорекційні заняття, на яких членами групи і ведучим розігруються складні для присутніх дітей ситуації. Внаслідок цього, як зазначає автор, “виникає можливість обговорювання шляхів розв’язання проблеми найвідповіднішою мовою — мовою реальної поведінки” [7].

При цьому Ю. Клейберг наводить такі прийоми корекційно-виховного впливу на підлітків-девіантів:

- зниження вимог до підлітка до досягнення ним соціальної та психологічної адаптації;

- залучення до колективних видів діяльності, стимулювання розвитку творчого потенціалу, самовираження;

- організація ситуацій успіху, розробка відповідних заходів для заохочення;

- демонстрація і роз’яснення позитивних зразків поведінки (через особистий приклад, образи з художньої літератури, періодики, біографій видатних людей) тощо [8].

Такий підхід сприятиме поступовій орієнтації підлітка на самовиховання як важливий чинник попередження девіантної поведінки в майбутньому.

Висновок

Проблема девіантної поведінки існувала завжди і тому перед суспільством постає нагальна задача нейтралізувати та, по можливості, призупинити антисоціальні прояви такої поведінки, що відхиляється від загальноприйнятих норм, або принаймні її нейтралізувати доступними засобами.Девіантна поведінка підлітків – це система або окремі дії та вчинки психічно здорової людини (підлітка), які порушують загальноприйняті норми та правила поведінки, що склалися на відповідному етапі розвитку, як результат несприятливого соціального становлення та певних порушень у процесах виховання, соціалізації, соціальної адаптації та самоідентифікації особистості підлітка.

Корекційно-педагогічна діяльність – це певним чином спланований та організований навчально-виховний процес, що реалізується з підлітками, метою якого є не тільки виправлення існуючих відхилень у поведінці, а й створення передумови щодо подальшого розвитку, позитивної соціалізації та інтеграції їх у соціум. Корекція девіантної поведінки молоді є складним соціально-психологічним комплексом послідовних, взаємопов’язаних кроків, спрямованих на регулювання ціннісних орієнтацій, мотивацій, установок та поведінки особистості.

Таким чином, здійснюючи корекційну роботу соціальний педагог працює в декількох напрямках: відновлення, компенсування, виправлення та стимулювання.

Особлива роль психокорекційної роботи з девіантними підлітками відводиться сім'ї. Слід зазначити, що результативність корекції спілкування у сім'ях підлітків з девіантною поведінкою залежить від вмілого поєднання як прямого(психологічне просвітництво батьків), так і опосередкованого впливу (здійснюється через підлітків, через організацію спільної прикладної діяльності і спілкування дітей і дорослих у ній, у школі, за місцем проживання) на сім'ю.

Література:

1. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посібник. / Л. Е. Орбан-Лембрик. – К.: Академвидав, 2003. – 447 с.

2. Социальная педагогика: Курс лекций / Под ред. М.А.Галагузовой. – М.: Владос. – 2000. – 416 с.

3. Менделевич, В. Д. Психология девиантного поведения : учебное пособие для вузов / В. Д. Менделевич. – Санкт-Петербург : Речь, 2005. – 445 с.

4. Окушко Т. К. Соціально-педагогічні умови корекції девіантної поведінки підлітків у позашкільних навчальних закладах / Т. К. Окушко: Автореф. д.канд. пед. наук зі спеціальності 13.00.05 – соціальна педагогіка. – К., 2009. – 20 с.

5. Кащенко В. П. Педагогічна корекція: Виправлення недоліків характеру в дітей і підлітків / В. П. Кащенко – М .: Видавничий центр «Академія», 2000. – 304 с.

6. Гонеев А. Д. Основы коррекционной педагогики: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / А.Д. Гонеев, Н. Н. Лифинцева, Н. В. Ялпаева; Под ред. В. А. Сластелина. - М.: Академия, 1999. - 280 с.

7. Максимова Н. Ю. Психологія адиктивної поведінки / Н. Ю. Максимова. — К.: ВПУ “Київський університет”, 2002. — 308 с.

8. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения / Ю. А. Клейберг. — М. : ТЦ. «Сфера», 2003. — С. 99—154.