Магда М. В.

Запорізький національний університет, Україна

ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЇ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

Актуальність теми полягає у тому, що виховання і соціалізація підлітків відбувається під впливом різних соціальних чинників. У період політичних, суспільних, та економічних криз цей процес значно ускладнюється, що спричиняє занепад моралі, зростання злочинності, відчуження підлітків від соціальних інституцій, які займаються вихованням молоді, та призводить до різного роду девіації у молодіжному середовищі, зокрема серед підлітків.

Мета статті: теоретично дослідити особливості соціально-педагогічної корекції девіантної поведінки підлітків.

Завдання : 1) провести розширений аналіз публікацій з даної теми; 2) визначити сутність понять «девіантна поведінка підлітків» і «корекційно-педагогічна діяльність»; 2) визначити причини девіантної поведінки та її види; 3) провести аналіз форм і методів профілактики і корекції девіантної поведінки особистості підлітка.

Аналіз попередніх досліджень показав, що зарубіжними та українськими вченими досліджувались різні аспекти зазначеної проблеми, а саме: особливості розвитку особистості підлітків з девіантною поведінкою (А.Донцов, Е. Еріксон, А. Личко, та ін.); науково-методичні засади профілактично-корекційної роботи (Б. Алмазов, С. Бєличева, І. Дубровіна, А.Капська, Ю. Клейберг, Н. Максимова, А. Макаренко, С. Шацький) питання корекції поведінки, що відхиляється, у підлітків розглядали Г. Товканець, С. Немченко , Т. Окушко та ін.

Девіантна поведінка (лат. deviatio - відхилення) – система дій і вчинків, які суперечать загальноприйнятим соціальним нормам права, культури, моралі[1].

Серед факторів, які впливають на виникнення девіантної поведінки, М. Галагузова виділяє такі: біологічні (генетичні, психофізіологічні, фізіологічні); психологічні; соціально-педагогічні; соціально-економічні; і морально-етичні [2].

В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушення тих чи інших норм суспільства В. Д. Менделєвіч виокремлює п’ять типів девіантної поведінки: делінквентний; адиктивний; патохарактерологічний; психопатологічний; та обумовлений гіперздібностями.

Глобальні зміни, які відбуваються у нашій країні, ведуть до перебудови психології людини, її поглядів, переконань, звичок, моральних цінностей і соціальних ролей. І якщо для одних перетворення менш болючі, то для інших вони можуть стати проблемою, що призводить до дезадаптації і девіації.

Підлітки більш чутливі до соціальних і психологічних стресів. Саме у цьому віці спостерігається різке зростання недисциплінованих та конфліктних, підлітків.

Психолого-педагогічну допомогу особистості, схильної до девіантної поведінки, можна розглядати як комплекс соціально-психологічних і педагогічних заходів, що спрямовані на виявлення і виправлення умов, які сприяють проявам девіантної поведінки; створення передумов попередження відхилень у поведінці, зокрема, через пропаганду здорового способу життя; створення сприятливого соціально-психологічного клімату в мікросоціальному оточенні дитини; створення можливостей для самореалізації особистості у суспільстві тощо.

Корекція девіантної поведінки є соціально-педагогічним і психологічним комплексом взаємозалежних, взаємообумовлених операцій та процедур, що спрямовані на регуляцію мотивацій, ціннісних орієнтацій, установок власної поведінки особистості.

Спочатку поняття „корекція” (від лат.correctio – виправлення, поліпшення) розумілося як повне або часткове виправлення недоліків характеру і поведінки виняткових дітей (В.П.Кащенко) і застосовувалось для визначення соціально-педагогічного напрямку діяльності спеціалізованих закладів.

Метою корекційно-педагогічної діяльності є не лише виправлення відхилень, які вже наявні у поведінці підлітка, а й створення передумов щодо його подальшого розвитку, позитивної соціалізації та інтеграції в соціум [3].

Відомий вітчизняний учений-педагог У. П. Кащенко в 30-х роках розробив класифікацію методів корекції. Він об'єднав їх в дві групи: виховні(педагогічні) та психотерапевтичні [4].

Педагогічні методи:

1. Метод суспільного впливу (корекція активно-вольових дефектів, корекція страхів, метод ігнорування, метод культури здорового сміху, корекція нав'язливих думок та дій, корекція бродяжництва, самокорекція).

2. Спеціальні методи (корекція недоліків поведінки, корекція нервового характеру)

3. Метод корекції через працю.

4. Метод корекції шляхом раціональної організації дитячого колективу.

Психотерапевтичні методи:

1. Навіювання і самонавіювання.

2. Метод переконання.

3. Психоаналіз.

А. Д. Гонєєв виділяє чотири групи методів, вкладених у виправленняповедінки особистості, що відхиляється від норми: [5].

- метод руйнації негативного типу характеру (метод «вибуху» (по А. С. Макаренка) і метод реконструкції характеру);

- метод перебудови мотиваційної сфери, і самосвідомості:

a) об'єктивного переосмислення своїх і недоліків;

b) переорієнтації самосвідомості;

c) зміни переконань;

d) прогнозування негативного поведінки;

- метод перебудови життєвого досвіду:

a) розпорядження;

b) обмеження;

c) переучування;

d) перемикання;

e) регламентації життя;

- метод попередження негативної і стимулювання позитивної поведінки:

a) заохочення й незвичні покарання;

b) змагання;

c) позитивної перспективи.

Н. Максимова зазначає, що однією з найефективніших форм роботи з підлітками, схильними до девіацій у поведінці, є групові психокорекційні заняття, на яких членами групи і ведучим розігруються складні для присутніх дітей ситуації. Внаслідок цього, як зазначає автор, “виникає можливість обговорювання шляхів розв’язання проблеми найвідповіднішою мовою — мовою реальної поведінки” [6].

Висновок

Проблема девіантної поведінки існувала завжди і тому перед суспільством постає нагальна задача нейтралізувати та, по можливості, призупинити антисоціальні прояви такої поведінки, що відхиляється від загальноприйнятих норм, або принаймні її нейтралізувати доступними засобами.Девіантна поведінка підлітків – це система або окремі дії та вчинки психічно здорової людини (підлітка), які порушують загальноприйняті норми та правила поведінки, що склалися на відповідному етапі розвитку, як результат несприятливого соціального становлення та певних порушень у процесах виховання, соціалізації, соціальної адаптації та самоідентифікації особистості підлітка.

Корекційно-педагогічна діяльність – це певним чином спланований та організований навчально-виховний процес, що реалізується з підлітками, метою якого є не тільки виправлення існуючих відхилень у поведінці, а й створення передумови щодо подальшого розвитку, позитивної соціалізації та інтеграції їх у соціум. Корекція девіантної поведінки молоді є складним соціально-психологічним комплексом послідовних, взаємопов’язаних кроків, спрямованих на регулювання ціннісних орієнтацій, мотивацій, установок та поведінки особистості.Особлива роль психокорекційної роботи з девіантними підлітками відводиться сім'ї.

Таким чином, здійснюючи корекційну роботу соціальний педагог працює в декількох напрямках: відновлення, компенсування, виправлення та стимулювання.

Література:

1. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посібник. / Л. Е. Орбан-Лембрик. – К.: Академвидав, 2003. – 447 с.

2. Социальная педагогика: Курс лекций / Под ред. М.А.Галагузовой. – М.: Владос. – 2000. – 416 с.

3. Окушко Т. К. Соціально-педагогічні умови корекції девіантної поведінки підлітків у позашкільних навчальних закладах / Т. К. Окушко: Автореф. д.канд. пед. наук зі спеціальності 13.00.05 – соціальна педагогіка. – К., 2009. – 20 с.

4. Кащенко В. П. Педагогічна корекція: Виправлення недоліків характеру в дітей і підлітків / В. П. Кащенко – М .: Видавничий центр «Академія», 2000. – 304 с.

5. Гонеев А. Д. Основы коррекционной педагогики: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / А.Д. Гонеев, Н. Н. Лифинцева, Н. В. Ялпаева; Под ред. В. А. Сластелина. - М.: Академия, 1999. - 280 с.

6. Максимова Н. Ю. Психологія адиктивної поведінки / Н. Ю. Максимова. — К.: ВПУ “Київський університет”, 2002. — 308 с.

7. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения / Ю. А. Клейберг. — М. : ТЦ. «Сфера», 2003. — С. 99—154.