Мігаліна М. О.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Україна

Почуття провини та його невід’ємна роль у формуванні зрілої особистості

Проблема вивчення вини знаходить свій початок ще у стародавні часи, на зорі нашої ери. Поступово розгортаючись на теренах філософської науки у роботах Цицерона, Сенеки, Шестбері, Батлера, А. Сміта, Канта та Ніцше, феномен вини не мав чіткої форми та значення і часто окреслювався авторами як совість [8]. Нового рівня це питання досягло з появою концепції З.Фрейда, який розглядав почуття провини як частину Супер-Его людини [6; 7]. На формування теорії психоаналітика вплинули погляди багатьох філософів та дослідників [9]. Найглибше питання почуття провини у зарубіжній психології було досліджено М. Кляйн, яка окрім теоретичних висновків, змогла емпірично підтвердити та уточнити попередні твердження вчених щодо появи, проявів та розвитку почуття провини [5; 8; 9].

У вітчизняній психології дослідження феномену вини завжди мало дещо інший відтінок [1; 3]. Даний аспект розглядався як моральне почуття або як регулятивна здібність. У роботах психологів робився акцент на класифікації вини, її суспільному значенні та прикладному аспекті даної проблеми: методиках виявлення та зменшення вини у різних вікових та соціальних групах.

Але беззаперечним є те, що у всіх психологічних теорія провина виступає невід’ємною складовою частиною дорослої особистості. Незважаючи на доволі значну зацікавленість вчених феноменом почуття провини, досі не розроблена єдина концепція, яка відповіла би на питання: як саме формується почуття провини і яку первинну функцію виконує? Яку роль воно відіграє у житті людини? Чи є необхідним у структурі здорової зрілої особистості те, що багато вчених інтерпретують як «негативне утворення»? Саме ці питання і лежать в основі даної статті, визначаючи актуальність поставленої проблеми.

Отже, метою цієї роботи є визначення джерела походження почуття провини та аналіз її безпосередньої ролі у формуванні зрілої особистості.

Усі теорії та роботи науковців, що досліджують почуття провини, можна умовно поділити на дві групи: соціально орієнтовані та ті, що розглядають провину як результат взаємодії внутрішніх інстинктів. Вони обидві беруть свій початок у психоаналітичній теорії Зигмунда Фрейда.

Звернувши увагу на першу групу (біхевіористичний, когнітивний, культурно-історичний, діяльнісний, диспозиціональний, гуманістично-феменологічний підходи), можна прийти до наступного висновку: жоден із вчених, що належить до неї, не торкається теми первинного формування цього почуття [4].

Важливою ґрунтовною основою, що розглядає первинні витоки провини, є сучасна психоаналітична теорія, зокрема дослідження в рамках теорії об’єктних відносин М.Кляйн.

Матерію психіки особистості складають два взаємопов’язані потяги: з одного боку – прагнення створювати, з іншого – руйнувати. Через взаємодію первинних інстинктів – лібідо і агресивного потягу – виникає почуття тривоги. Якомога чіткіше побачити це можна у свідомих та несвідомих фантазіях, які є «первинним змістом несвідомих психічних процесів» [2].

М.Кляйн були виокремлені параноїдно-шизоїдна та депресивна позиції, що позначаються наявність характерних психічних механізмів [2; 5; 8].

Параноїдно-шизоїдна позиція супроводжує початкові етапи розвитку людини. Для неї властиві такі основні ознаки, як: фрагментованість через вплив інстинкту смерті; раннє Его, основною функцією якого є об’єднання лібідозних потягів заради зменшення напруги; персекуторна тривога, виражена у страху загрози пошкодження та поглинання поганими об’єктами; інтроекції хороших об’єктів і засвоєння їх як частини самості.

Почуття провини є однією із базових характеристик депресивної позиції. Потреба в іншій людині як цілісній особистості потребує механізму, який подібно Супер-Его міг виконувати регуляцію поведінки, забезпечуючи суспільну взаємодію. Саме почуття провини як страх перед втратою коханого об’єкта, а не персекуторна тривога за своє існування, ставить депресивну позицію на більш високий та зрілий рівень розвитку особистості. Так само поступове «переключення» новонародженої дитини на зовнішній світ, здатність сприймати та усвідомлювати його є необхідним етапом нормального розвитку та дорослішання.

Слід зазначити, що параноїдно-шизоїдна, або персекуторна, тривога відрізняється страхом перед нападом поганих об’єктів на Его, його руйнуванням. Основними характеристиками даної фази є розщепленість об’єктів і їх небезпечність у фантазійному просторі людини. Депресивна тривога включає в себе переживання не за себе, а за зовнішній коханий об’єкт, що є інтегрованим. Під цим твердженням розуміється наявність добрих і поганих компонентів в одній людині, які сприймаються як апріорна даність. Почуття провини є репрезентацією цієї позиції.

Дитина знаходиться на параноїдно-шизоїдній фазі. Перші прояви почуття провини виникають, коли вона починає відокремлювати себе від найближчої людини. З’являється заздрість до матері, через наявність у неї коханого об’єкту – грудей. Це призводить до активізації агресивних імпульсів через неможливість володіти джерелом задоволення. Фантазійне пошкодження матері як поганого об’єкта призводить до усвідомлення одночасного руйнування хороших її компонентів. Це викликає тривогу за неї, що проявляється у почутті провини. У ході розвитку або терапевтичної роботи важливо не стільки загальне послаблення тривожних почуттів, а скоріш перехід від персекуторних до депресивних механізмів, що робить можливим прихильність до одного об’єкту, його цілісне та беззаперечне прийняття.

Тривога як прояв глибинних конфліктів неминуча. Можливе лише адекватне її переживання у якості однієї з рушійних сил розвитку [2; 5; 8].

Теоретичний розгляд проблеми почуття провини вказує на неї як на важливу частину зрілої здорової особистості. В свою чергу визначення психологічної зрілості включає в себе: здатність будувати соціальні контакти, гнучкість емоцій та поведінки, прагнення до саморозвитку та самовдосконалення, незалежність від зовнішніх та внутрішніх авторитетів, можливість самостійно робити життєвий вибір, розвинену систему засобів саморегулювання та самоконтролю, здатність спиратись тільки на свої сили при вирішення життєвих ситуацій, цілісність та гармонічність психічних структур [4]. Ці характеристики є базовими показниками зрілості і психічного здоров’я особистості. Але є очевидним факт про деструктивний вплив почуття провини, бажання послабити його. Занадто сильна тривога втомлює.

Слід зазначити, що у разі руйнівного почуття провини, клієнт та психолог мають справу не з депресивною тривогою, як однією із складових почуття провини, а із її більш ранньою формою – тривогою персекуторною.

Це означає загрозу руйнування не іншого важливого об’єкту, а самого себе із боку первинного агресивного інстинкту. Така тривога можлива у двох випадках.

По-перше, може мати місце порушення механізму сублімації і, як наслідок, надсильний вплив інстинкту, що відчувається як загроза Его. У даному випадку актуальним буде найкращий спосіб сублімації. Наприклад, спортивні вправи, фізичні навантаження. З.Фрейд наголошував на тому, що хірургія – найбільш культурно адаптований спосіб сублімації агресії.

По-друге, і як правило найчастіше, деструктивне почуття провини виникає внаслідок не надсильного впливу інстинкту, а недостатньо зміцнілого Его. У маленької дитини Над-Я ще не сформовано, Его і зв’язок зі світом дуже слабкі, і глибинні інстинктивні потяги мають силу та вплив більші аніж за все наступне життя людини. У випадку нормального дорослішання Его розвивається, оформлюється. Внутрішні переживання вже не мають руйнівної сили, особистість розуміє, що вона здатна із ними впоратись. Тривога за себе переходить у тривогу за інший об’єкт. Але у випадку недостатньої зрілості персекуторна тривога залишається домінуючою у структурі особистості. Саме вона здійснює деструктивний вплив і викликає бажання позбутися неї.

У даному випадку необхідним є підвищення рівня особистісної зрілості, у результаті якого персекуторна тривога зменшиться, поступаючись місцем своїй більш дорослій формі - депресивній.

Підвищення рівня зрілості виражається в загальному дорослішанні людини, вмінні брати на себе відповідальність за свої вчинки.

Перспектива даного дослідження передбачає перевірку валідності вищезазначених способів контролю деструктивної персекуторної тривоги, що є передумовою справжнього почуття провини, і на відміну від нього має більш сильну руйнівну загрозу для особистості.

Література:

1. Гаврилица О.А. Чувство вины у работающей женщины // Вопросы психологии. 1998. № 4. С. 65-70.

2. Кляйн М., Айзекс С., Райвери Дж., Хайманн П. Развитие в психоанализе / сост. и научн. ред. И.Ю. Романов. – М.: Академический проект, 2001. – 512 с. – («Психология детства»)

3. Сидоренко Ю.И. Место и роль нравственных чувств в системе морального сознания // Вестник Московского университета. 1971. № 5. С. 48-57.

4. Теории личности : основные положения, исследования и применение : учебное пособие для студентов вузов / Хьелл Л., Зиглер Д. . - 3-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2009 . - 608 с.

5. Терапевтические отношения в психоанализе. М.: «Когито-Центр», 2007. – 236 с. - (Библиотека психанализа)

6. Фрейд З. "Я" и "Оно" // Труды разных лет Кн. 1 - Тбилиси : Мерани, 1991. - 396 с.

7. Фрейд З. Психоаналитические этюды. – М. ООО «Издательство АСТ», 2004. – 219с. – (Философия. Психология).

8. Хиншелвуд Р. Словарь кляйнианского психоанализа/ Пер. С англ. – М.:Когито-Центр, 2007. – 566 с. (Библиотека психоанализа)

9. Штереншис М. Зигмунд Фрейд. – Изд. 2-е. – Ростов н/Д : Феникс ; Герцлия: ISRADON, 2012. – 160 с. – (След в истории).