К.б.н. Казакова С.М., студ. Санжаревський С.В.
Вищий навчальний заклад «Відкритий міжнародний університет розвитку людини
«Україна»,
Мелітопольський інститут екології та соціальних технологій
Дослідження
ефективності застосування індивідуальних програм фізичної реабілітації хворих з
наслідками церебрального паралічу
Дитячий
церебральний параліч (ДЦП) - важке неврологічне захворювання, яке
характеризується руховими, мовними та психічними порушеннями, що негативно
впливають на соціальну адаптацію хворого та знижують якість його життя. Важка
клінічна картина та значна поширеність ДЦП ставлять це захворювання на перше
місце серед причин, що призводять до інвалідності вже в дитячому і юнацькому, а
наслідки цього захворювання зберігаються протягом усього життя хворого,
підсилюючись із віком.
Провідну
роль у процесі відновлення порушених функцій хворих ДЦП відіграє застосування
різних засобів фізичної реабілітації з урахуванням індивідуальних особливостей
кожного клієнта [1]. Однак, поряд з різноманітними методами фізичної
реабілітації, які застосовувалися в роботі із хворими дитячого та підліткового
віків, для хворих юнацького та зрілого віків такі підходи практично не розроблені.
Об'єкт дослідження - процес
фізичної реабілітації хворих юнацького та зрілого віку з наслідками дитячого
церебрального паралічу.
Мета дослідження - розробити
інформативні кількісні критерії ефективності реабілітації хворих юнацького та
зрілого віку з наслідками ДЦП і на їхній основі вдосконалити існуючі програми
для проведення індивідуальної фізичної реабілітації таких клієнтів.
В експериментальному
дослідженні взяли участь 82 хворих з різними формами ДЦП: спастична диплегія,
геміплегія, дискинетична та атактична форми. Із числа обстежених хворих 43 були
чоловічої статі та 39 жіночої, ступінь важкості захворювання варіював від
легкої до важкої. Відповідно до класифікації вікових періодів обстежені хворі
(17 - 60 років) були розділені на підгрупи юнацького, першого та другого зрілих
віків. Для проведення експерименту були
сформовані експериментальна (n=42) і контрольна (n=40) групи. З метою
формування однорідних груп ураховували форму ДЦП, вік хворих і рівень рухових
можливостей. База дослідження – Центрі реабілітації змішаного типу для
інвалідів та дітей-інвалідів Мелітопольської міської ради Запорізької області,
у якому інваліди проходили реабілітацію.
Для
розв'язання поставлених завдань застосовували наступні методи: антропометрія
(гоніометрія, кистьова динамометрія, спірометрія); функціональні методи: проби
на координацію рухів, наявність і виразність мимовільних рухів, проби на
рівновагу, оцінка мовних можливостей, вимір частоти пульсу і артеріального
тиску; психологічні методи: тест Векслера, тест оцінки самопочуття, активності,
настрою (САН); статистичні методи.
Після проходження
реабілітації в експериментальній групі була зафіксована більш значна, ніж в
контрольній групі динаміка рухливості в суглобах (р<0,05). У хворих
експериментальної групи значно збільшилася рухливість у суглобах як верхніх,
так і нижніх кінцівок.
Заняття
за індивідуальними програмами реабілітації сприяли підвищенню середніх значень
ЖЕЛ у експериментальній групі до 3850±330 см3 в чоловіків та
2050±140 см3 в жінок. Вірогідно (р<0,05) більше виражена динаміка
ЖЄЛ в експериментальній групі обумовлена обліком індивідуальних особливостей
хворих цієї групи.
Після
проходження курсу реабілітації середнє значення кистьової динамометрії хворих
експериментальної групи чоловічої статі склало 26±5 кг на правій руці та 24±3кг
на лівій руці, жіночої статі відповідно 19±2 та 17±2 кг. Достовірні відмінності
(р<0,05) між показниками кистьової динамометрії в експериментальній і
контрольної групах зафіксовані у хворих з диплегічною та геміпаретичною формами
ДЦП
Отже,
в експериментальній групі динаміка результатів за всіма антропометричними та
функціональними критеріями виявилася вище, ніж у контрольній; мала більшу
варіативність даних, що пояснюється застосуванням спеціальних вправ для
розвитку кожного з функціональних параметрів.
Отже,
на основі проведеного дослідження можна зробити такі висновки.
-
Аналіз науково-методичної літератури з теми роботи
показав, що існують багато засобів і методів, які застосовуються при
реабілітації хворих ДЦП, однак провідне значення належить фізичної реабілітації
на всіх етапах відновного процесу, яка дозволяє ефективно відновлювати порушені
рухові функції хворих, сприяючи поліпшенню їх стану й підвищенню якості життя.
-
Для більшості хворих ДЦП юнацького та зрілого віку
характерне зниження величин, отриманих при оцінці за всіма розробленими
критеріями. Так, якість життя знижена в 60% хворих, рухливість у суглобах -
78%, рівновага тіла - 54%, координація рухів - 24%, рівень мовних функцій -
62%. Виявлені особливості слід враховувати при складанні індивідуальних програм
фізичної реабілітації пацієнтів і оцінки їх ефективності.
-
Ефективність запропонованих програм, реалізованих в
експериментальній групі хворих, вірогідно (р<0,05) підтверджується
поліпшенням якості життя, мовної функції та рухливості в суглобах, які
виявилися більш вираженими, ніж в контрольній групі. Динаміка цих показників
відрізнялася в різних вікових групах, найбільшою вона виявилася у хворих
юнацького й першого зрілого віку. Середнє значення збільшення рухливості в
суглобах в експериментальній групі склало 9% (юнацький вік) і 10% (перший
зрілий вік), у контрольній групі відповідно - 6% і 5% (р<0,05).
-
Розроблені індивідуальні програми реабілітації для пацієнтів
з різними формами ДЦП юнацького та зрілого віку, можуть використовуватися для
реабілітації в центрах реабілітації, інтернатах, санаторіях.
Література
1.
Деделюк Н.А. Теорія і методика адаптивної фізичної
культури: навч.-метод. посібник для студентів / Н. А. Деделюк. – Луцьк:
Вежа-Друк, 2014. – 68 с.