Физическая культура и спорт.

Мартинов Ю.О.

Національний технічний університет «КПІ» ім. Ігоря Сікорського

ФОРМУВАННЯ СПОРТИВНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ У СТУДЕНТІВ ЩО ЗАЙМАЮТЬСЯ ПАУЕРЛІФТЕНГОМ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ.

На сьогоднішній день стає очевидна необхідність раціоналізації всіх видів людської діяльності в тому числі і спорті. Сучасний спорт не може існувати і ефективно функціонувати ігноруючи доцільність наукового обґрунтування. Науковий підхід, відносно досягнення спортивних результатів, полягає в використанні нових методик, які будуються на відповідних моделях розвитку бажаних властивостей і можливостей, а також, на розумінні фундаментальних основ будови і функціонування людського організму. Відповідно до наукових норм, ступень будь якої моделі об’єкту дослідження має пройти процес перевірки практикою. Ці принципи мають універсальний характер і розповсюджуються на всі види наукової діяльності в тому числі і дослідженні в спорті.

Слід зазначити, що в різних видах атлетизму: важкій атлетиці, бодібілдингу, пауерліфтенгу, фітнесі і гирьовому спорті існує певні положення, які з успіхом використовуються в силових тренуваннях. Ці положення торкаються таких компонентів методики тренувань, як планування тренувального процесу, контроль і облік тренувальних і змагань навантажень, вибирання найбільш ефективних засобів і методів навчання техніки рухів і розвитку фізичних якостей, розподілу тренувальних навантажень, термінології атлетичних видів спорту.

Силове тренування нині є однією з важливих складових для повноцінної підготовки спортсменів в різних видах спорту, не лише пов'язаних з безпосереднім проявом різних видів силових здібностей, але і з опосередкованою роллю силових якостей в циклічних і складно-координаційних видах спорту, спортивних іграх і одноборствах. Пауерліфтинг

через свою доступність є одним з ефективних засобів розвитку фізичних якостей і зміцнення здоров’я тих, що займаються. Проте науково-методичне забезпечення навчально-тренувального процесу знаходиться на стадії розробки.

У абсолютній більшості літературних джерел, автори механічно переносять принципи і методику тренувань кваліфікованих спортсменів (включаючи, наприклад, принципи побудови бодібілдерів екстра-класу) на побудову тренувань пауерліфтерів на початковому етапі, зокрема студентів які займаються пауерліфтенгом. Відсутні об’єктивні дані про біомеханічну структуру вправ змагань, не обґрунтована структура і взаємозв'язок між фізичними якостями, які забезпечують результативність діяльності змагання. Відсутні науково-обгрунтовані розробки засобів і методів, що використовуються в тренувальному процесі пауерліфтерів на початковому етапі.

Теоретичною і методичною основою для розробки експериментальної методики стали рекомендації провідних зарубіжних і вітчизняних фахівців в області теорії спортивного тренування, у тому числі і для студентів-спортсменів: Ю.В. Верхошанський, 1985; Г. П. Виноградов, 1998; Д. Уайдер, 1991 та ін. [1, с. 200; 2, с. 79; 3, с. 109].

Метою наших досліджень є теоретична розробка і експериментальне обґрунтування оптимальної методики формування спортивної майстерності у студентів що займаються пауерліфтенгом - на початковому етапі підготовки.

Виходячи з мети, в результаті проведеного науково-літературного аналізу та проведеного педагогічного експерименту встановлено, що залежно від спортивної кваліфікації студентів що займаються пауерліфтенгом показник складає: в присіданні з штангою на плечах в середньому від 37% до 38,7%; у жимі штанги лежачи від 23,1% до 24,9%; у становій тязі від 36,1% до 39,8%. Для спортсменів високої кваліфікації типовим є переважно вищі результати в присіданні в порівнянні із становою тягою. Це пояснюється як послідовністю виконання вправ (при виконанні станової тяги накопичується втома), так і рішенням тактичних завдань. Коефіцієнт відносних показників змінюється залежно від вагових категорій атлетів. Найвище середнє значення коефіцієнта Уілкса було відмічене у важких вагових категоріях:122,7 відносних одиниць і в категорії до 110 кг 124,9 в. о. Найменше значення в легких вагових категоріях: 95,7 о.е.і до 67,5 кг - 112,9 в.о. Зміну мінімальних значень відносних показників в сумі триборства мають тенденцію до зростання із збільшенням вагових категорій. Динаміка максимальних показників не залежить від вагової категорії спортсмена.

Визначені просторові і просторово-часові характеристики виконання жиму штанги лежачи показали, що абсолютний час виконання вправи в середньому складає 1,5 с; час досягнення максимальної швидкості відбувається в середньому за 0,79 с; швидкість руху дорівнює 0,79 м/с; різниця між тривалістю виконання вправи в цілому і часу досягнення максимальної швидкості знаходиться в середньому в зоні 0,73 с.

Необхідно відмітити, що абсолютний час виконання вправи має тенденцію до зростання, у міру виконання підходів (від 0,98+0,12 с. в першому підході до 2,05+0,37 с. в третьому підході). Година досягнення максимальної швидкості збільшується від ваги покладу штанги (від 0,74+0,14 с. при вазі штанги 80+4,4 кг в першому підході, до 0,86+0,32 с., при вазі штанги 98+4,6 кг в третьому підході). Різниця між загальним часом виконання вправи і часом досягнення максимальної швидкості також збільшується при збільшенні обтяження. Максимальна швидкість виконання вправи зменшується при збільшенні вага штанги. Зона максимальних зусиль (мертва точка) знаходиться

в межах 0, 9+ 0,07 – 0,76+0,14 м/с.

Висновки. Виходячи з результатів дослідження, можна дійти висновку, що у навчально-тренувальному процесі з студентами що займаються пауерліфтенгом на початковому етапі підготовки, доцільно включати швидкісно-силовий компонент тренувань, який складається з виконання різних комплексів вправ для м’язів рук і ніг в «ударному», в поєднанні поступального і долаючого режимів роботи. Цей компонент слід використовувати замість роботи з субмаксимальними і максимальними обтяженнями, що дозволить уникнути негативного впливу на здоров’я.

Силові тренування, які проводяться з урахуванням розроблених нами рекомендацій, не чинить негативної дії на показники серцево-судинної, дихальної систем, підвищують загальну працездатність організму і збільшують силові показники студентів котрі займаються пауерліфтенгом на початковому етапі підготовки. У порівнюваних групах сталися зміни у бік збільшення часу затримки дихання, але вони були статистично не достовірні. Динаміка показників сили м’язів кисті в порівнянні з початковим тестуванням була статистично достовірна.

За даними, отриманими в ході експерименту було виведено більшу ефективність експериментальної програми. Так показники у вправі жим штанги лежачи від грудей в контрольній групі виросли на 40,6%, у вправі станова тяга на 44,7%, у вправі присідання з штангою на плечах – 42,6%. У експериментальній групі показники зафіксовані наступні: жим лежачи – 105,9%; станова тяга – 103,3%, присідання з штангою на плечах – 107,8%.

Для проведення тренувань з оптимальною ефективністю необхідно чітко дотримувати спортивний режим, який повинен включати дотримання розпорядку дня, повноцінного раціону харчування, восьми годинного сну і відмова від споживання алкоголю і тютюнових виробів.

Література

1. Верхошанский Ю.В. Основы специальной силовой подготовки в спорте / Ю.В. Верхошанский. – М.: Физкультура и спорт, 1977. – 215с.

2. Виноградов, Г.П. Динамика силовой выносливости у студентов, занимающихся пауэрлифтингом / Г.П. Виноградов, П.В. Перов // Физическая культура и здоровье студентов вузов: материалы Междунарродной межвузовской научно-практической конференции. – СПб.: СПбГУП, 2005. –

С. 78-80.

3. Уайдер Д. Бодибилдинг: фундаментальный курс / Д. Уайдер. –М.: СП «Уайдер спорт-СУ»,1992. – 166 с.