Т.О. Кір”янова , студентка

К.е.н. І.В. Власенко

Вінницький національний аграрний університет, Україна

РОЗВИТОК КЛАСТЕРІВ- РЕАЛЬНИЙ ШАНС ВИХОДУ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ НА НОВИЙ РІВЕНЬ

В умовах ринкового механізму та входження України до СОТ одним з основних завдань реформування економіки України є забезпечення високої конкурентоспроможності продукції, що випускають аграрні підприємства, як основи їхнього стійкого економічного розвитку. Основою забезпечення конкурентоспроможності продукції є формування оптимального співвідношення ціна-якість, що неможливо досягти без впровадження організаційних структур, які являють собою сукупність взаємозв'язаних сфер виробничих і невиробничих видів діяльності та послуг, що концентруються навколо конкретного ключового виробництва, й одержали назву «кластерні системи»

Незважаючи на певні досягнення в розвитку аграрної сфери, в Україні ще багато питань чекають на вирішення. Для того щоб сільське господарство в нашій країні розвивалося і процвітало потрібні суттєві зміни у сільському господарстві потрібні стабільні ціни, орієнтуючись на які фермери могли б визначати оптимальний обсяг виробництва продукції. Ціновий механізм повинен стати головною ланкою постреформованого аграрного виробництва.

Важливу роль відіграє утворення у сільському господарстві кластерів. Кластерні локальні мережі територіально-виробничих систем є джерелами і факторами забезпечення високого рівня та якості життя населення, економічного зростання й сталого розвитку території.[3].

Об’єднання у кластери формують специфічний економічний простір з метою розширення сфери вільної торгівлі, вільного переміщення капіталу та людських ресурсів, а отже, виконують функції структуроутворюючих елементів глобальної системи.

Слово “кластер” має багато тлумачень в українській і російській мовах, але характерною ознакою його сутності є об'єднання окремих елементів (складових часток) у єдине ціле для виконання певної функції, або реалізації певної мети. Загалом кластер - це територіально-галузеве добровільне об'єднання підприємств, які тісно співробітничають із науковими установами та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентноздатності власної продукції та економічного зростання регіону [3].

В науковій літературі наводяться різні принципи організації діяльності кластерних об'єднань. Основними з них є:

         1. Спільний для всіх учасників бренд (товар, послуги, марка). В агропромисловому виробництві це може бути вид продукції: зерно, овочі, молоко, м'ясо, яйця птиці, тощо.

         2. Наявність лідера - великого підприємства, що означає довготривалу господарську та інноваційну стратегію всіх учасників кластера.

         3. Добровільність і відкритість членства в кластері самостійних підприємств.

         4. Кооперація і довіра, що базується на паритетному обміні між учасниками продуктового ланцюга.

         5. Вищі стандарти якості вироблюваної продукції.

         6. Тісна взаємодія кластерного об'єднання з органами влади. [1]

Найбільш чітка характеристика кластера виникає на основі місцевих відносин „покупця – постачальника”. Більшість фірм купують сировину, компоненти, послуги в інших місцевих фірм. Мати спільну мережу постачальників і покупців – це велика перевага для господарств-учасників. Важливість прямих зв’язків – „покупець – постачальник” ще більше зростає, коли господарства переходять від вертикальної інтеграції, до горизонтальної інтеграції. Світовий і український досвід демонструють переваги виробничих систем на основі кластерної моделі. Вона передбачає об’єднання виробництва. Така співпраця в регіонах дозволяє посилювати процеси спеціалізації і розподілу праці між господарствами, пропонуючи окремим підприємцям значно ширший масштаб операцій.

Залучаючи покупців і продавців до системної взаємодії, вдається знизити вартість одиниці продукції, виготовленої завдяки спільній діяльності. Мінімізувати потреби у транспортних перевезеннях, забезпечує ефективне міжкластерне сполучення, створення єдиної транспортної мережі для своєчасної доставки сировини, матеріалів, а також обміну готовою продукцією і напівфабрикатами. Такі міжкластерні комунікації сприяють скороченню середньої відстані пробігу транспортного засобу.

Світовий і український досвід демонструють переваги виробничих систем на основі кластерної моделі

Рис.1. Переваги кластерів у системі інноваційного забезпечення розвитку [3]

Приступаючи до впровадження кластерної моделі виробництва, дуже важливо усвідомити глибинний зміст та структуру такої моделі, а також умови її формування і подальшого існування. Необхідно освоїти методику ідентифікації сформованих кластерів та визначення їх впливу на регіональний економічний розвиток. Дуже важливо своєчасно підтримувати кластерні ініціативи й ефективно використовувати кластерний аналіз в регіональній політиці і практиці. [2]

Важливо зазначити, що в Україні відсутня нормативно-правова база, яка б давала підстави чітко визначати і регулювати процеси створення та функціонування даної організаційної форми господарювання.

Таким чином, можна зробити певні висновки щодо характерних рис кластерного розвитку АПК:

         - в умовах глобалізації традиційний поділ на сектори і галузі відходить на другий план, а основним рушієм розвитку стає кластерна економіка;

         - кластерний розвиток АПК спрямований на територіальний розвиток конкурентоспроможних виробництв і на цій економічній базі - на забезпечення вищих стандартів життя населення цієї території;

         - при кластерному розвитку АПК відбувається регіоналізація (децентралізація стратегічного управління економічним і соціальним розвитком) на засадах демократизації та державно-приватного партнерства[4]

Основними позитивними ефектами кластерної взаємодії є : зростання продуктивності; підвищена сприйнятливість до можливостей інновації та високої спеціалізації; розширений доступ до ринків збуту, спеціалізованим постачальникам, послугам, кваліфікованій робочій силі, технологічним знанням; підвищений рівень формування нових підприємств; більша гнучкість та ефект великого масштабу; спільна діяльність; колективна ефективність.

Можливі труднощі: недоліки фізичної інфраструктури; нестача доступного капіталу; слабка структура технологічних інститутів; регіональна ізольованість і замкнутість; недолік кваліфікованої робочої сили; ієрархія кластерів - труднощі для постачальників “нижнього” рівня; “несвоєчасні” кластери можуть бути неконкурентоспроможні.

Отже, створення агропромислових кластерів в Україні є одним із пріоритетних напрямків розвитку національного господарства. Кластеризація здатна розв’язати ряд важливих економічних та соціальних питань.

Крім того, кластери являють собою комбінацію конкуренції та кооперації таким чином, що об’єднання в одних сферах допомагають успішно вести конкурентну боротьбу в інших. Для України це є ідеальним способом розбудови сільського господарства та підтримки його на належному рівні в системі світових господарських відносин.

Література

1. Бутенко А.І. Феномен кластерна у формуванні інноваційної моделі економіки регіону /А.І.Бутенко, Є.В.Лазарєва // Інвестиції: практика та досвід - 2009. - № 2. - С. 28.

2. Гришова І.Ю. Кластерив агропромисловому комплексі: проблеми та перспективи розвитку/І.Гришова, А. Присяжнюк//Економіка АПК.- 2011.- №4. – С. 142-144.

3. Крисанов Д. Кластеризація економічної діяльності та обслуговування як інструмент сталого розвитку сільських територій / Д. Крисанов, Л.  Удова // Економіка України. – 2009. - №11. – С. 3-13.

4. Саблук П.Т., Кропивко М.Ф. Кластеризація як механізм підвищення конкурентоспроможності та соціальної спрямованості аграрної економіки // Економіка АПК - 2010. - № 1 - С.3-12.