Экономические науки / 15. Государственное регулирование экономики

Пакулін С.Л.

ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку

НАН України»

Стратегічна адаптація до інноваційного типу

соціально-економічного розвитку територій України

Мета інноваційного типу соціально-економічного розвитку територій нами визначена як формування довгострокових багаторівневих стосунків між соціально-економічними суб’єктами на основі ідеології інноваційної культури, що забезпечує створення і впровадження інновацій у всіх сферах життєдіяльності, а також підвищення інтелектуальної капіталізації як умови соціально-домінантного саморозвитку.

Систематизація ключових моментів, що торкаються суті, особливостей і мети інноваційного типу соціально-економічного розвитку дозволила запропонувати формулу інноваційного типу соціально-домінантного розвитку територій України: «знання – можливість – мотивація – дія – результат» – і, як наслідок, виробити такі основні принципи інноваційного типу соціально-економічного розвитку України:

– стратегічне цілепокладання визначається необхідністю бачення довгострокової перспективи розвитку України на основі активізації та розвитку наявного потенціалу з опорою на розроблення стратегії соціально-економічного розвитку територій;

– забезпеченість ресурсами припускає наявність необхідного потенціалу для реалізації інноваційного типу соціально-економічного розвитку;

– баланс інтересів і соціальної відповідальності є найважливішою мотивацією та встановлює правила функціонування і взаємодії національних агентів через формування відповідних інститутів;

– інтеграція ділової та соціальної активності різних внутрішньо- і міжрегіональних агентів, що сприяють зростанню загальної інноваційності та конкурентоспроможності системи соціально-економічного розвитку територій;

– результативність припускає отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного та інших результатів від впровадження інновацій, а також безпосереднє формування системи оцінювання здійснюваних заходів.

Інноваційність знаходить своє відображення в трьох принципах, які одночасно охоплюють найважливіші елементи процесу саморозвитку: джерела, ціннісну орієнтацію та дію або рушійні сили. Це дозволяє визначити інновації як імператив саморозвитку. Конструктивна роль інноваційних чинників для саморозвитку полягає в тому, що саме вони є джерелом, ключовим механізмом еволюційних змін у майбутньому як набір альтернативних варіантів, знання яких відкриває практичну можливість здійснення дій, що управляють, на вектор розвитку національної економіки. І тут найважливішим є застосування інноваційних управлінських методів і технологій.

Адаптація є достатнім імперативом інноваційного типу соціально-економічного розвитку територій, а самі інновації – необхідним імперативом адаптації до цього стану. Основна мета стратегічної адаптації до інноваційного типу соціально-економічного розвитку територій України – створення моделі підвищення адаптивного потенціалу до інноваційного типу розвитку та забезпечення можливих умов саморозвитку на основі інтеграції наявних ресурсів і організаційних структур, їх зосередження на пріоритетних напрямах розвитку. Досягнення поставлених завдань повинне здійснюватися комплексно, взаємопов’язано і поетапно з визначенням пріоритетів.

Основним принципом реалізації концепції стратегічної адаптації є розвиток і нарощування адаптивного потенціалу регіону для забезпечення стратегічної адаптації до інноваційного типу розвитку як умови подальшого саморозвитку системи соціально-економічного розвитку, який забезпечується дією, що управляє, як безпосередньо регіональних органів, так і зовнішніх по відношенню до нього структур через дотримання єдності цілей, інтересів, потенціалів і практичних дій. При цьому роль державного регулювання соціально-економічного розвитку територій виходить на якісно новий рівень. По суті йдеться про становлення нової системи державного регулювання на основі сучасного еволюційного підходу, спрямованої на підвищення міри реалізації адаптивного потенціалу через максимізацію отримання соціально-економічного результату за рахунок ефективного використання інтелектуального потенціалу, зміну стилю мислення та формування нового регіонального менталітету.

Ядро концептуальної моделі стратегічної адаптації до інноваційного типу розвитку є багатогранною інноваційною пірамідою, в основі якої лежать інновації, що охоплюють усі внутрішні сфери регіону, що надає стійкості розвитку і довготривалості отримуваним позитивним результатам. У центрі такої основи, враховуючи пріоритетність «економіки знань», повинні розташовуватися технологічні інновації. Вершина піраміди відбиває мету інноваційного розвитку регіональної системи соціально-економічного розвитку. Само ж сходження до цієї вершини є реалізацією адаптивних потенціалів кожної внутрішньої підсистеми регіону. Регулююча підсистема тут відіграє подвійну роль, вона є одночасно, з одного боку, складовою адаптивного потенціалу, з іншого боку, обкреслює рамки реалізації цього потенціалу, передусім через вибір адаптивних механізмів. Адаптивні механізми, що забезпечують перехід на інноваційний тип розвитку, безумовно, мають бути інноваційними за своїм характером, містити нові інструменти та технології. Крім того, слід враховувати й одночасний вплив інновацій і на середовище, що викликає його зміну, і на зміну впливу опосередкованих чинників на регіональну систему соціально-економічного розвитку. Це вимагає своєчасної реакції з боку управлінської системи для зміни вживаних адаптивних механізмів.

При дослідженні стратегічної адаптації до інноваційного типу соціально-економічного територій України виникає необхідність включення в адаптацію елементів креативності. Регіони повинні мати адаптивний потенціал, під яким розуміється сукупність мобілізаційних можливостей регіону, а також механізми їх залучення до процесів, що забезпечують не лише необхідне пристосування до середовищних взаємодій, але і такі, що закладають певну основу для подальшого розвитку регіону.