К.е.н. Січко С.М.

Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського,Україна

дЕРЖАВНА СИСТЕМА СТРАХУВАННЯ ПО БЕЗРОБІТТЮ в США

Важливою реформою в соціальній сфері в часи адміністрації Ф. Рузвельта стало прийняття першого в історії Сполучених Штатів федерального закону про соціальне страхування, який був підписаний президентом 14 серпня 1935 р. Згідно з законом, в Америці засновували два види страхування : система пенсій по старості та допомога по безробіттю. Страховий фонд створювався за рахунок паритетного оподаткування підприємців та осіб найманої праці.

На сьогодення страхуванням по безробіттю в США охоплені практично усі зайняті. За майже 90-річний період існування, державна система страхування по безробіттю зазнала зміни, пов'язані з умовами призначення і виплати допомоги по безробіттю, бази стягування податків, та була поширена на працівників дрібних підприємств, сільськогосподарських робітників, працівників неприбуткових установ, найману домашню прислугу і, навіть, на деякі категорії сільськогосподарських мігруючих робітників.

Допомога по безробіттю, відповідно до державної програми компенсації, надається на наступних умовах:

· претендент має бути безробітним;

· до втрати роботи він повинен був працювати в галузі, на яку поширюється програма страхування на випадок безробіття;

· претендент повинен відповідати усім вимогам програми.

Бюро статистики праці США визначає безробітних як "осіб 16 років і старше, які протягом тижня опитування не мали ніякої роботи, робили конкретні кроки для отримання роботи в період чотирьох тижнів до співбесіди (такі, як звернення безпосередньо до працедавця або реєстрація в державному або приватному агентстві по працевлаштуванню) та готові приступити до роботи. Особи, які очікують запрошення на свою колишню роботу після масового звільнення або особи, що можуть приступити до роботи на новому місці після закінчення 30 днів, також класифікуються як безробітні [2].

У більшості штатів допомога на випадок безробіття фінансується виключно за рахунок внесків, що сплачуються роботодавцями. Лише у трьох штатах існує вимога щодо сплати внесків працівниками. Наприклад, в штаті Нью-Йорк ставка оподаткування працедавців міняється залежно від ситуації на ринку праці. В кінці 90-х рр. вона коливалася від 5 до 6% з перших 7 тис. дол. зароблених кожним працівником. Відрахування до фонду страхування по безробіттю роблять усі працедавці, що виплачують своїм робітникам більше 300 дол. в квартал, за винятком неприбуткових організацій, службовці яких отримують менше 1000 дол. в квартал; осіб, що мають власний дрібний бізнес і службовців, що його не мають; подружжя, якщо один з них є головою компанії, а інший - її службовцем. Фермери-працедавці роблять відрахування лише у тому випадку, якщо у них працюють не менше 10 осіб впродовж 20 тижнів в році і, в цілому, вони отримують не менше 20 тис. дол. в квартал [3, С. 17].

Щоб мати право на допомогу по безробіттю особи мають задовольняти встановленим в їхньому штаті вимогам щодо розміру заробітної плати або тривалості роботи протягом встановленого періоду часу, який називається "базовим періодом". Після втрати роботи безробітні особи мають якомога скоріше звернутися до управління штату зі страхування на випадок безробіття. Раз на тиждень чи раз на два тижні одержувачі допомоги по безробіттю заповнюють спеціальну анкету для підтвердження свого права на продовження одержання допомоги. У період одержання допомоги по безробіттю вони зобов’язані доповідати про будь-які свої заробітки, пропозиції роботи та відмову від таких пропозицій. 
Заявників на призначення допомоги по безробіттю можуть спрямувати до служби зайнятості штату, яка допоможе їм у пошуку роботи. Служби зайнятості більшості штатів працюють за принципом "єдиного вікна" і безкоштовно надають безробітним повний набір необхідних їм послуг. На допомогу по безробіттю нараховується федеральний податок на прибуток, який включається до доходу та вказується у податковій декларації, що подається до федеральних податкових органів [1, С. 15]. 

Але, не всі безробітні мають можливість претендувати на допомогу. Так в 2009 році допомогу по безробіттю змогли отримати лише 74% американців, що втратили роботу не з власної вини [5].

Щоб отримати допомогу по безробіттю, працюючий американець повинен працювати певний час та заробити певну суму (ці правила серйозно варіюються в різних штатах). Розрахунок рівня допомоги визначається шляхом оцінки зарплати цього безробітного за 6-12 відпрацьованих ним місяців року, що передували звільненню. Наприклад, в штаті Коннектикут для того, щоб претендувати на допомогу, безробітний повинен раніше заробляти не менше 600 дол. в місяць, в штаті Мен – 3376 дол. В штатах Вірджинія та Делавер подібних обмежень не існує, а в штаті Вашингтон основна вимога вказувати термін роботи (не менше 680 годин в місяць) за оцінюваний час. Крім того, він повинен розірвати відносини зі своїм працедавцем певним чином - наприклад, не бути звільненим за порушення трудової дисципліни або за нездатність виконувати доручені йому обов'язки (у деяких штатах допомогу може отримувати особа, що звільнилась за власним бажанням) [4, С. 43].

Крім того, далеко не всі безробітні, які відповідають нормативам, мають можливість отримувати допомогу. Наприклад, у багатьох штатах шанси на допомогу не мають люди вільних професій та деякі сільськогосподарські робітники. Крім того, у багатьох випадках компанії-працедавці оформляють своїх співробітників як " підрядників": їх не звільняють, їм просто не подовжують контракт - отже, екс-підрядники, що залишилися без роботи, не мають права претендувати на допомогу.

Після того, як безробітний підтверджує своє право на допомогу, він її отримує. Розміри допомоги визначаються також штатами та серйозно варіюються: як правило, визначальними чинниками є рівень зарплати на останньому місці роботи та вартість життя в цій місцевості. Крім того, в 13-ти з 50-ти штатів при визначенні розмірів виплат враховується наявність в сім'ї безробітного дітей та утриманців.

У будь-якому випадку, у більшості штатів безробітний не може отримувати більше половини розміру своєї останньої максимальної зарплати (на випадок, якщо зарплата неймовірно висока, то кожен штат встановлює максимальний розмір допомоги) - в масштабах США цей показник складає приблизно 47%. В США жінки мають певну перевагу перед чоловіками: як правило, вони заробляють менше, тому, в середньому, допомога покриває 49% від їх втраченого доходу, для чоловіків - 46%. В результаті, в штаті Оклахома розмір щотижневої допомоги може коливатися від 16 дол. до 275 дол., а в штаті Вашингтон - від 109 дол. до 496 дол. (в середньому по США в 2009 році – 262 дол.). Як правило, не оплачуються перші 7 днів перебування без роботи [4, С. 39].

Допомога по безробіттю не здатна замінити безробітним втрату постійного заробітку. Дослідження Бюджетного комітету Конгресу США показало, що дохід безробітних, які одержують допомогу, знижується на 40%, в порівнянні з періодом наявності у них постійної роботи. Крім того, 25% одержувачів допомоги по безробіттю, які виявилися не в змозі знайти роботу упродовж чотирьох місяців, скачуються за межу бідності.

У більшості штатів допомогу по безробіттю виплачують 26 тижнів. За даними Міністерства Праці США, в 2011 році середньостатистичний безробітний отримував допомогу 17 тижнів (виплати припинялися унаслідок порушень, з боку одержувача допомоги або через те, що він знаходив роботу). Також 43,5% американських безробітних, що отримали допомогу, перестали її отримувати після закінчення 26-ти тижнів та фактично залишилися без коштів для існування.

Проте роль держави у сфері підтримки осіб, що втратили роботу, не зводиться до соціального страхування на випадок безробіття і додаткових заходів по подовженню періоду виплати допомоги в умовах погіршення економічної кон'юнктури. Система страхування по безробіттю не може розглядатися як довгострокова заміна трудового доходу і, залишаючись найважливішим елементом соціального забезпечення, зазнає зміни. Розробляються нові підходи до прив'язки виплати допомоги із заходами, спрямованими на пошук нових джерел доходу, перепідготовку тих, у кого немає надії повернутися на колишню роботу або, взагалі, працювати по своїй спеціальності. Основною тенденцією стає підтримка зайнятості і стимулювання осіб, що втратили роботу, до працевлаштування.

Література:

1. Лебедева Л. Государство и безработица в США /Л.Лебедева // Консультант директора.- 2005.-№ 3.- С.12-22.

2. Сайт Бюро статистики праці США [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.bls.gov/cps/.

3. Ширмер Я. Соціальна допомога в США./ Я. Ширмер. - К.- 22с.

4. Lancaster Loryn Changes in Federal and State unemployment insurance legislation in 2010/ Loryn Lancaster. - The Monthly Labor Review.- Volume 134, №1,January 2011.- Р. 38-57.

5. Unemployment insurance benefit payments, employment and administration (ETA) [Electronic resource]./ U.S. Department of Labor. - Access mode: www.ows.doleta.gov.