Економічні науки /2. Зовнішньоекономічна діяльність

Драчишина Ю.В.

Одеський національний політехнічний університет, Україна

Особливості державного регулювання з надання міжнародних туристичних послуг

Головна регулятивна роль у розвитку міжнародного туризму належить національним інституціональним структурам, що розробляють відповідні стратегії та тактику участі країн та їх підприємств на міжнародних ринках туристичних послуг. Проте істотні відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку країн зумовлюють в них специфіку розвитку міжнародного туризму. Відповідно і національні органи з управління та регулювання міжнародною туристичною діяльністю суттєво різняться за обсягом прав та повноважень.

Міжнародне регулювання туристичної галузі в інституціональному відношенні являє собою багаторівневу та багатоаспектну систему взаємодіючих міжнародних організацій, ядром якої виступає Всесвітня Туристична Організація (ЮНВТО). Пріоритетними напрямами регулятивної діяльності міжнародних організацій сталого розвитку є допомога країнам, що розвиваються, у становленні міжнародного туризму, забезпеченні широкого доступу населення до міжнародного туризму, соціально-демографічний моніторинг зайнятості у міжнародному туризмі, екологізація міжнародного туризму, розробка відповідних галузевих екологічних стандартів.

Для країн, що характеризуються ЮНВТО як «нові» туристичні ринки, у тому числі й України, найефективнішою вбачається змішана модель державного управління міжнародною туристичною діяльністю, яка передбачає, що управління здійснюється через окремий підрозділ у межах багатогалузевого міністерства і функції при цьому передано місцевим туристичним адміністраціям [5].

Такий підрозділ виконують дві групи функцій:

1. Розробляє та реалізує загальні засади державного регулювання міжнародного туризму.

2. Здійснює рекламно-інформаційну та маркетингову діяльність.

Для змішаної моделі характерним є передання частини управлінських повноважень місцевим туристичним адміністраціям і управління міжнародною туристичною діяльністю здійснює підрозділ багатогалузевого міністерства, значну частину функцій передано місцевим туристичним адміністраціям.

Узагальнення зарубіжного досвіду управління міжнародною туристичною діяльністю дозволяє визначити основні напрямки регулятивного впливу органів державного управління на підтримку розвитку міжнародного туризму у відповідності до засад сталого поступу суспільства, серед яких:

- законодавче забезпечення, розробка та впровадження нормативно-правових актів, які створюють сприятливі правові умови для розвитку міжнародного туризму та захисту туристів;

- фінансова підтримка (створення системи різноманітних податкових пільг, субсидій, дотацій);

- інфраструктурна підтримка (стимулювання зацікавленості у збереженні та відновленні історико-культурної спадщини, рекреаційних територій, розбудові транспортної, готельної, комунікаційної, інженерної інфраструктури);

- кадрова підтримка (створення умов для заохочення використання та просування по службі місцевої робочої сили на туристичних підприємствах);

- адміністративна підтримка (сприяння спрощенню режиму перетину туристами кордону, подолання візової дискримінації);

- інформаційна підтримка (організація туристичних салонів, виставок, ярмарків, презентація національних туристичних продуктів на зарубіжних туристичних заходах, відкриття туристичних представництв за кордоном);

- забезпечення безпечного розвитку туризму.

Отже, державне регулювання розвитку міжнародної туристичної галузі є одним з механізмів реалізації політики держави в галузі туризму, тому Валентюк І.В. пропонує розглядати його як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на розвиток туристичної галузі і створення умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та приватного сектора щодо розвитку туризму через різні механізми: адміністративні, організаційні, економічні, правові, екологічні тощо [5].

Для ефективного функціонування змішаної моделі доцільно отримати необхідне державне фінансування (щонайменше, часткове), здійснення маркетингових досліджень, рекламно-інформаційної діяльності, організації та проведення міжнародних туристичних виставок, конференцій, семінарів, формування базового пакету інвестиційних проектів у галузі розвитку туристичної інфраструктури.

Проблематика державного регулювання туристичної галузі полягає у визначенні основних тенденцій розвитку міжнародного туризму та впровадженні відповідних кроків інтеграції України в міжнародний ринок туристичних послуг з урахуванням її реальних можливостей.

Список використаних джерел:

1. Ведмідь Н.І.. Сахарова Т.В. Оптимізація комунікаційної взаємодії суб'єктів туристичного ринку // Актуальні проблеми економіки. - 2003.- №2 (20) - С. 53-57.

2. Закон України «Про туризм» // ВВР. - 1995. - № 31.

3. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). - К.: Альтерпрес, 2002. - 436 с.

4. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 272 с.

5. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії. Навчальний посібник. - Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. - 662 с.