НЕТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНОЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

Демидаш Л.С.

Коваль Л. В.

Вінницький національний аграрний університет

У сучасній світовій економіці, в епоху поглиблення зовнішньоекономічних відносин, активного міжнародного товарообміну, на фоні загострення конкуренції і пов’язаних з нею торгівельних конфліктів, все частіше виникає потреба в диверсифікації заходів регулювання зовнішньої торгівлі країни. Наразі, нові умови розвитку світової економіки призвели до формування в системі світової торгівлі більш ефективного і гнучкого протекціонізму, основу якого складають нетарифні інструменти регулювання, що постійно модифікуються і ускладнюються.

Серед вітчизняних науковців механізм нетарифного регулювання зовнішньоекономічних відносин досліджували А. Мазаракі, Т. Циганкова, Н. Горін, О. Гребельник, Н. Науменко, Н. Ткаченко, В. Голубєва та багато ін. Також проводився детальний аналіз протекціоністських заходів міжнародними організаціями, зокрема, СОТ, ЄС, ОЕСР та аналітичним центром «Global Trade Alert».

Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі – це комплекс заходів обмежувально-заборонного характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішні ринки та стимулюють розвиток експортного потенціалу держави як суб’єкта світогосподарських зв’язків [2].

Cтавлення до використання нетарифних методів регулювання і у світі неоднозначне, а іноді і досить суперечливе. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і Світова організація торгівлі (СОТ) ставлять завдання максимального скорочення використання нетарифних методів регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Але використання методів тарифного регулювання, зокрема зменшення рівня митних ставок, не дає повного уявлення про рівень реального протекціоністського захисту внутрішніх ринків країн.

Усі нетарифні заходи, які використовуються в ролі бар’єрів, можна умовно поділити на дві групи: економічні та адміністративні.

До економічних нетарифних заходів належать: паратарифні інструменти (дикретивна митна оцінка, внутрішні імпортні та зрівняльні податки і збори); заходи стимулювання експорту (демпінг, субсидії, експортне кредитування).

До адміністративних нетарифних заходів належать: заборона (ембарго); кількісні обмеження (ліцензування і квотування, обмежувальна ділова практика (в тому числі “добровільні” обмеження експорту); монополістичні заходи; використання з протекціоністською метою стандартів і технічних норм, додаткових митних документів і процедур; правові режими; торговельні угоди; різноманітні види контролю тощо.

Якщо перші діють через механізми ринку та ведуть до подорожчання відповідно імпортних та експортних товарів, то другі, крім ринкових відносин, обмежують доступ імпортних і постачання вітчизняних товарів за кордон [2]. Значне зниження тарифних обмежень в рамках СОТ спричинило більш інтенсивне використання країнами нетарифних методів регулювання для захисту інтересів національних товаровиробників [3].

В світовій практиці і в торговельній політиці прийнято розрізняти: нетарифні обмеження, спеціально створені для того, щоб за їх допомогою здійснити регулювання зовнішньої торгівлі (заборона, квотування, ліцензування, добровільне обмеження експорту та інші), та нетарифні обмеження, що виникають в результаті проведення технічної політики, реалізації норм охорони здоров’я здійснення фінансових та адміністративних заходів тощо [1].

Аналіз використовуваних у Україні нетарифних інструментів свідчить про те, що тіньові економічні відносини в цьому напрямку виникають між органами влади та суб’єктами підприємницької діяльності під час видачі ліцензій, дозволів, сертифікатів відповідності, надання дотацій, субсидій тощо, а також пов’язана з діяльністю, яка приносить економічну вигоду та преференції, отримання конкурентних переваг на міжнародному та національному ринках, отримання економічних та матеріальних благ під час незаконного ввезення товарів в Україну, фіктивного експорту з метою отримання відшкодування ПДВ тощо.

Тіньова економіка у сфері нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі зумовлює виникнення багатьох інших складних проблем, таких як спотворення та викривлення показників міжнародної торгівлі, негативно впливає на розвиток конкуренції між національними виробниками, спричиняє нелегальні імпорті потоки в країну зазвичай неякісної продукції, викликає торгово-політичні суперечності між країнами тощо [1].

Висновок. Нетарифні методи є методами адміністративного впливу. Застосування нетарифних методів – ефективний засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом установлення певних вимог до суб’єктів господарської діяльності. Проте під час формування державної зовнішньоекономічної політики необхідно зважено підходити до застосування цих методів, керуючись насамперед національними інтересами держави.

Література.

1. Протидія тонізації у сфері нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі України. [Електронний ресурс] / Режим доступу – http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/prvs/2011_2/tom2/125.pdf

2. Нетарифне регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності: методи та інструменти. [Електронний ресурс] / Режим доступу – http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vamsu_du/2010_1/Gnez_lov.htm

3. Нетарифний протекціонізм на сучасному етапі розвитку міжнародної торгівлі. [Електронний ресурс] / Режим доступу – http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/en_oif/2011_8_4/25.pdf