Економічні науки/4. Інвестиційна діяльність і фондові ринки

Гудима Аліна Юріївна

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Джерела фінансування інвестиційних процесів в сучасних умовах господарювання

Інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності та визначають процес економічного зростання держави в цілому. Тому дослідження проблем фінансування інвестицій є одним із найбільш актуальних завдань економічної науки. У сучасних умовах України інвестиції мають стати найважливішим засобом досягнення реальних структурних зрушень в економіці, технологічного переозброєння, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- та макрорівнях і, головне, життєвого рівня населення. Активізація інвестиційного процесу є вирішальною умовою провадження соціально-економічних перетворень.

Питанням дослідження теоретичних і практичних засад інвестування займалися чимало учених-економістів: Бланк І.А., Борщ Л.М., Губський Б.В., Зуллас К.Г., Пересада А.А., Берне В., Бірман Г.І., Балабанов B.C., Кейнс Дж.М., Ковальов В.В., Ліпсіц І.В., Марковій Г., Массе П., Міллер М., Модільяні Ф., Шарп В., Хавранек П.М. та інші.

Проблемам вирішення завдань фінансування інвестицій української економіки остан­нім часом присвячується досить багато наукових праць. Вагомих результатів у ході дослідження проб­лем фінансового забезпечення інвестицій української економіки досягли провідні вчені В. Александрова,      Ю. Бажал, Л. Безчасний, В. Геєць,  М. Герасимчук, О. Задорожна, Б. Кваснюк,  О. Лапко та інші.

В умовах ринкової економіки однією з найважливіших проблем, що стоять перед суб’єктами господарювання, є проблема залучення ресурсів під фінансування нових або підтримку вже наявних у неї інвестиційних проектів. Ця проблема особливо актуальна в наш час в умовах надмірної зношеності основних виробничих фондів у багатьох галузях вітчизняної економіки.

Основними джерелами фінансування інвестицій є: бюджетні ресурси, іноземні інвестиції, власні ресурси підприємств, банківський кредит.

Загальну характеристику джерел фінансування інвестицій представлено в таблиці 1.

 Таблиця 1

Характеристика джерел фінансування

внутрішні

 

нерозподілений прибуток

переваги

1. Оперативність використання

амортизація

2. Податкові пільги

сальдо   позареалізаційних доходів

3. Висока міра моніторингу

виторг від списання над ходжень активів

вади

1. Заморожування коштів

2. Зниження рівня ліквідності

іммобілізація  залишкових поточних активів

3. Відсутність зовнішнього  кон­тролю

статутний   фонд   (акціонерний капітал)

4. Допоміжні витрати на консал­тинг та аудит

5. Низький   коефіцієнт   оборот­ності капіталу (втрачена вигода)

зовнішні

вітчизняні

довготерміновий   банків­ський кредит

переваги

вади

1. Ефект фінансового леверіджу

державні субсидії

2. Скорочення термінів реалізації проектів

3. Наявність зовнішнього контролю

емісія цінних паперів

4. Можливість реструктуризації боргу

5. Розподіл ризиків

6. Необхідність застави

прямі інвестиції

вади

1. Залежність (боргова) від кре­диторів

інвестиційний лізинг

2. Можливість   втрати   частини власності

цільовий державний  кредит

 

3. Послаблення менеджменту

4. Часткове обмеження самостійності

закордонні

прямі інвестиції

переваги

вади

1. Більш високий захист від ін­фляції

портфельні іноземні інвестиції

2. Висока міра контролю

3. Фінансування високих технологій

технічна допомога (гранти)

4. Захист з боку держави

5. Високий рівень страхування

кредити іноземних банків

вади

1. Важкий та довгий період залучення

позички міжнародних фі­нансових інституцій

 

2. Необхідність гарантій

3. Висока вартість

4. Високі витрати на ТЕО

 

Формування структури джерел фінансування — це дуже скла­дний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фінансового стану і перспектив роз­витку акціонерів (в певний період у кожного можуть погірши­тись інвестиційні можливості), а також кон'юнктури ринку і ак­туальності інвестиційного проекту в перспективі.

Останнім часом при різкому скороченні обсягів довгостроко­вих інвестиції виникає необхідність у пошуках нових джерел фінансування. На відміну від вже діючих принципів і ме­тодик галузевого та регіонального розподілу капітальних вкла­день, зараз актуальною стає проблема фінансування окремих проектів за рахунок інвестиційних ресурсів, які представляються фізичними особами та підприємствами різних форм власності.

Оскільки головним та єдиним критерієм оцінки ефективності проектів є їх прибутковість, у світовій практиці дедалі більшого розповсюдження набуває фінансування, за якого головним за­безпеченням кредитів, що надаються банкам, є сам проект, точ­ніше доходи, які отримуються в результаті його реалізації.

Роль фінансово-кредитних установ за такого фінансування суттєво підвищується. Банк як учасник проектного фінансуван­ня може виконувати різні функції: кредитора, інвестора, агента, гаранта. При цьому банк обов'язково претендує на певну частку доходів від реалізації проекту. Для великих капіталомістких про­ектів, які реалізуються у важкій, паливно-енергетичній, тран­спортній, добувній галузях, найбільш сприятливим є метод про­ектного фінансування. Проте існує зарубіжний досвід викори­стання цього методу і в інших переробних галузях, а також у сільському господарстві.

Відмінною рисою проектного фінансування є участь у про­ектах великих фірм, першокласних банків та солідних страхових компаній. Такі проекти вимагають всебічного обґрунтування, ре­тельної кваліфікованої експертизи та аудиту, чіткого розподілу інвестиційних ризиків між усіма учасниками проекту.

Можливі декілька варіантів, умови яких задовольняють ін­вестора або кредитора та схиляють його до участі у проекті.

1.  За результатами експертизи кредитор робить висновок щодо високої життєздатності та прибутковості проекту. У цьому випадку він може брати участь у проекті навіть при низькій кре­дитоспроможності інших учасників проекту та не переконливих гарантіях погашення кредиту.

2.  Варіант, при якому очікувані потоки готівки від реаліза­ції проекту, як джерело покриття боргу, за результатами ретель­но проведених розрахунків задовольняють кредитора.

3.  Кредитора задовольняють результати оцінки перспектив­них потоків готівки, забезпеченням решти частки кредиту слугують активи позичальника, природно після ретель­ної оцінки його фінансового стану.

4. Результати аналізу фінансового стану підприємства-позичальника підтверджують його високий рейтинг і переконують кредитора у його спроможності своєчасного погашення боргу .

Таким чином, головним принципом участі банку (інвестора) у фінансуванні проекту виступає його впевненість у реальності генерування потоків готівки, які забезпечують покриття боргу та відсотків за ним.

Фінансування на консорційних засадах здійснюється за схемою: «створюй — володій — експлуа­туй». Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо створення (будівництва) підприємст­ва, його акціонуванні або корпоратизації та експлуатації власни­ками на пайових умовах. Звичайно за умовами консорціуму банк або декілька банків конвертують боргові зобов'язання в акції по­зичальника. Власниками проекту стають також підрядники, стра­хові компанії тощо.

Для реалізації великих проектів можуть створюватися про­мислово-фінансові групи, учасники яких, у тому числі банки, стають інвесторами та здійснюють безпосереднє фінансування і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.

Державне кредитування застосовується для активізації ін­вестиційної діяльності. Державні довгострокові кредити на­даються за рахунок централізованих ресурсів Національного банку через комерційні банки.

Таким чином, охарактеризувавши джерела фінансування інвестицій відмітимо внутрішні - нерозподілений прибуток, амортизація, сальдо   позареалізаційних доходів, виторг від списання надходжень активів, іммобілізація  залишкових поточних активів, статутний   фонд   (акціонерний капітал); та зовнішні - довготерміновий   банків­ський кредит, державні субсидії, емісія цінних паперів, прямі інвестиції, інвестиційний лізинг, цільовий державний  кредит, прямі інвестиції, портфельні іноземні інвестиції, технічна допомога (гранти), кредити іноземних банків та позички міжнародних фі­нансових інституцій

В сучасних умовах господарювання основними джерелами фінансування інвестицій є: бюджетні ресурси, іноземні інвестиції, власні ресурси підприємств, банківський кредит. Причому, аналіз різних джерел фінансування інвестицій показав, що основна їх частина перебуває сьогодні на рівні власних коштів підприємства; бюджетні ресурси є невеликими і не відіграють вирішальної ролі; кошти іноземних інвесторів також незначні та нестабільні; банківське фінансування в основному зорієнтоване на забезпечення ліквідності підприємств. Кожний з фінансових ресурсів має невикористаний потенціал, який за правильної економічної політики та сприятливих умов може дати значний поштовх економічному зростанню. В середньостроковій перспективі стабільний економічний розвиток України і реальна активізація інвестиційних процесів залежать від розвитку фондового ринку та банківського сектору, оскільки саме вони володіють найбільшим потенціалом зростання.

 

Список використаних джерел

1.     Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. №1560-ХІІ.

2.     Авраменко О.І Джерела фінансування інвестицій // Регіональні перспективи №5(24) 2008 р.

3.     Крупка О.Д. Облік інвестицій: монографія. – Тернопіль. – Економічна думка, 2001. 302 с.

4.     Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні: Навч. посіб. — К.: Кондор, 2005. — 406 с.

5.     Шумська С. С. Оцінка фінансових ресурсів інвестиційного процесу в Україні // Наукові Записки. Том 21. Економічні науки

6.     Язлюк Б. Економічний зміст інноваційно-інвестиційної діяльності та напрямки її трансформації // Наука молода №6, 2008.