Економічні науки / 4.Інвестиційна діяльність і фондові ринки

к.е.н., доцент Поліщук О.А., Вольська І.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМ ПРОЦЕСОМ

Розвиток економіки держави залежить від ефективності реалізації інвестицій. Особливо це стосується капітальних вкладень в основні фонди і виробничі потужності. В сучасних умовах, вплив зовнішніх чинників на результати діяльності підприємств достатньо відчутний і створює труднощі для їх розвитку. Тому стратегія розвитку цих підприємств залежить переважно від їхніх ресурсів і вмілого керування й управління.

У реалізації сучасних соціально-економічних пріоритетів розвитку України особлива роль належить підприємництву, як джерела формування фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів, стимулятора росту конкуренції, організатора нових робочих місць. Водночас розвиток економіки практично не можливий без додаткових вкладень коштів у різні галузі виробництва, тобто без інвестицій. Економіка України з метою оздоровлення і виходу із фінансової кризи зацікавлена в інвестиціях у різні об’єкти реального сектору та сферу інфраструктурних послуг. У господарському житті треба дотримуватися певних загальновизнаних правил, аби вчинки економічних суб’єктів не призвели до хаосу, а перетворилися у сукупність процесів, що забезпечують розвиток економіки і підвищення рівня життя народу [1, с.8].

Сьогодні розвиток України за умов трансформації економічних відносин потребує дійового державного регулювання інвестиційних процесів. Державі належить провідна роль у створенні економічних стимулів, гарантій політичної, економічної, оборонної, екологічної безпеки у зацікавленості суб’єктів господарювання та всіх громадян в економічному зростанні. Пожвавлення інвестиційної активності на внутрішньому ринку, залучення іноземних інвесторів необхідне для стабілізації економіки і поступового виходу з кризи. Одним із об’єктів державного регулювання є іноземне інвестування. Воно є важливим джерелом фінансування розвитку економіки України, тому державне регулювання іноземного інвестування набуває особливого значення. Державне регулювання іноземного інвестування має ґрунтуватися на принципах взаємної відповідальності інвестора і держави, враховувати сукупність зовнішніх і внутрішніх об’єктивних та суб’єктивних факторів, що можливо тільки за наявності дієвої системи такого регулювання, а також відповідного, фундаментального й науково-методичного забезпечення.

Нині українська економіка перебуває у стані гострої нестачі інвестиційних ресурсів, що несприятливо позначається на макроекономічних параметрах функціонування всього господарського механізму. Для розв’язання проблеми задоволення інвестиційного дефіциту української економіки необхідне поєднання заходів зі стимулювання інвестиційної активності вітчизняного виробника й залучення прямих іноземних інвестицій.

За оцінкою західних експертів, Україна сьогодні перебуває в такому економічному стані, в якому були у минулому столітті: Ізраїль у 40-х роках, Туреччина й Угорщина – на початку 80-х років під час їх виходу на світовий ринок. Безперечно, головні зусилля щодо стабілізації економіки і подальшого її розвитку повинна зробити Україна. Водночас досвід швидкого економічного розвитку в післявоєнні роки ряду країн Європи, Латинської Америки й Азії, які широко залучали іноземні інвестиції, підтверджує доцільність їх використання. Іноземні інвестиції в цих країнах були найефективнішими у випадках, коли вони направлялися на розвиток інноваційних та експортних галузей виробництва або на заміщення імпорту. Таку стратегію нині використовує Туреччина, економіка якої розвивається швидкими темпами [2, с.261].

При виваженому використанні іноземних інвестицій вони мають позитивний вплив на розвиток економіки держави, яка ними користується. Приплив іноземних капіталів супроводжується, як звичайно, впровадженням “ноу-хау”, нових технологій, швидким створенням додаткових потужностей, підвищенням ефективності використання виробничого і трудового потенціалів і, як наслідок, суттєво впливає на підвищення життєвого рівня населення. Особливо актуальним для України, де в структурі виробничого потенціалу величезну частку становлять нагромадження основних виробничих фондів, фізично майже повністю спрацьованих.

Увесь хід розвитку народного господарства України та його соціально-економічні результати вказують на об'єктивну потребу істотно змінити інвестиційну стратегію з метою досягнення її ефективності. Надмірне нарощування потенціалу затратних галузей і виробництв ототожнювалось з успіхами в економічному розвитку. Низький життєвий рівень людей спростував примарну “правильність” цього напряму. Як показав світовий досвід, найефективніший розвиток комплексного потенціалу народного господарства забезпечує ресурсозберігаюча інвестиційна стратегія. Маються на увазі не тільки матеріально-технічні, трудові та фінансові ресурси, а й такий винятково важливий ресурс, як час. Виграшу часі дає багато переваг і відкриває великі можливості в умовах інтегрованого розвитку світової економіки [3]. Зменшення норми нагромадження може позитивно вплинути на розвиток сфери матеріального виробництва й розв'язання багатьох соціальних проблем. Але для цього треба модифікувати науково-дослідні, експериментально-конструкторські та проектно-пошукові роботи, які є основою підготовчого етапу інвестиційного циклу. У соціально-економічній і виробничо-технічній ситуації, що характерна для нових умов розвитку народного господарства, частину коштів, які звільнятимуться внаслідок зменшення норми нагромадження, доцільно перерозподіляти на користь стадії підготовки інвестування. Ефективність такого рішення підтверджує й світовий досвід. Як засвідчила практика перебудови промисловості в Україні, процеси на фінансовому ринку як з погляду розвитку його окремих секторів і сегментів, так і з позицій розвитку діяльності інвестиційних інститутів є дуже динамічними. У цьому зв'язку велику роль відіграє держава як гарант стабільності фінансового ринку. На основі використання закономірностей руху фінансового капіталу держава й учасники ринку цінних паперів підтримують приватний та організований ринок, сприяють підвищенню ефективності економіки й економічному зростанню загалом.

Література:

1. Білоконь Ю.М. Сучасні методи управління розвитком території на державному рівні // Будівництво України. – 2002. – № 3. – С. 7-11.

2. Горбачева Ю.И. Государственное управление отраслевыми и региональными аспектами формирования инвестиционного климата в Украине // Коммунальное хозяйство городов: Науч.-техн. сб. Вып.70. - К.: Техніка, 2006. - С. 258-263.

3. Жаліло Л.А. Економічна стратегія держави: Теорія, методологія, практика. – К.: НІС, 2003. – 368 с.

4. Мартиненко В. Формування державного механізму управління інвестиційним процесом в Україні: проблеми невизначеності та методи їх зняття // Економіка України. – 2004. – № 8. – С. 50-56.

5. Музиченко А.С. Державне регулювання інвестиційної діяльності. – К.: Науковий світ, 2001. – 345 с.