Экономические науки / 10. Экономика предприятия

Соколи Іван Іванович, Колесникова Марія Валентинівна

Одеський Національний політехнічний університет, Україна

Зелений і екологічний туризм в Україні

У розвитку сільського туризму в Україні можна виділити три основних етапи: становлення сільського туризму (кінець XIX — середина XX ст.), етап «приватного квартирного сектору» у рекреаційних зонах (60—80 роки XX ст.) і етап становлення сільського туризму як самостійної сфери (90 роки XX ст.).

Кожен з етапів характеризується особливостями організації, регіонами поширення, функціональними завданнями, напрямками та формами туристичної діяльності.

Новий етап розвитку сільського туризму в Україні пов'язаний з організаційним його становленням як форми відпочинку міського населення та як форми діяльності сільських жителів, які надають відпочиваючим житло та харчування.

Ініційоване в 1996 році Всеукраїнською Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму відродження сільського туризму зорієнтоване на привабливість його сторін. Для сільського населення це самозайнятість та поліпшення матеріального достатку, для городян — можливість ознайомлення з природним і культурним потенціалом, традиціями, перебування в екологічно чистому середовищі та споживання натуральної їжі. Одночасно це може бути один з найбільш дешевих видів відпочинку. Добова вартість проживання в зимовий період на Закарпатті становить в середньому 25 гривень на одну особу, харчування — від 10 до 60 грн.

Переваги сільського середовища, натурального житла, харчування стають дедалі популярнішими. До сільської місцевості переносяться стандарти міського способу життя. Особливість цього етапу у тому, що він охоплює райони, які мають для цього соціально-економічні передумови (достатній потенціал приватного житла, незайнятість населення та надлишок сільськогосподарської продукції), але не мають розвиненої інфраструктури. Разом з тим, розвиток цієї сфери діяльності сільського населення вимагає, з одного боку, популяризації відпочинку на селі серед широких верств населення, а з іншого — психологічної і професійної підготовки сільських господарів до приймання та обслуговування відпочиваючих на рівні світових стандартів, створенні сприятливих нормативно-правових умов для діяльності господарів сільських садиб.

Спілка за 5 років досягла вагомих результатів діяльності, проводячи велику роботу в таких напрямках:

— організаційне становлення сільського туризму як виду підсобної діяльності на селі та підприємництва;

— налагодження співпраці державних органів, органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями щодо створення правових умов та господарського механізму функціонування сільського туризму;

— здійснення реклами потенціалу українського села та просування на ринок послуг сільських господарів через випуск спеціалізованого журналу «Туризм сільський зелений», відповідних каталогів та путівників;

— організація та методичне забезпечення навчання власників садиб та Ф організаторів сільського туризму;

— проведення загальноукраїнських та міжнародних акцій з представленням потенціалу сільського зеленого туризму в Україні;

— створення мережі інформаційно-консультаційних центрів сільського туризму та сприяння підготовці операторів і менеджерів сільського туризму через центри зайнятості, середні і вищі навчальні заклади [ 40].

Ставлення до сільського туризму пересічного міського жителя України коливається у широких межах: від цілковитого несприйняття цієї форми відпочинку до захоплення його екологічністю, економічністю та самобутністю. Це може свідчити лише про необізнаність широкого загалу з суттю такої форми відпочинку.

Разом з тим, в українських містах є категорії людей, що позитивно сприйняли ідею розвитку сільського туризму. Це жителі промислових центрів - через екологічність цієї форми відпочинку, справжні городяни і шанувальники українських народних традицій — через принади сільського способу життя і його довкілля, а також люди з малим і середнім достатком — через низьку вартість відпочинку на селі.

Міжнародний імідж українського сільського туризму теж неоднозначний. З одного боку, Україна традиційно сприймається як аграрна країна, одна з європейських житниць, зі збереженим сільським укладом життя, багатою культурною спадщиною, з незнищенною природою та гостинними господарями. З іншого — потребують підвищення комфортності проживання, вирішення проблем облаштованості сіл та організації дозвілля.

Тенденції останніх років свідчать про те, що західні країни бачать перспективу українського сільського туризму на міжнародному туристичному ринку. Свідченням цього може бути організаційна і технічна допомога міжнародних фондів, програми ТАСІС, через яку реалізовані проекти підтримки сільського туризму у Криму та Карпатському регіоні.

Перед Спілкою, як фаховою громадською неприбутковою організацією, мають стояти певні організаційно-господарські завдання. Серед них першочерговими є:

— сертифікація житла як базового елементу сільського туризму, що дозволить визначити, на яких правах і яку якість обслуговування забезпечить сільський господар;

— забезпечення функціонування диспетчерських (інформаційно-туристичних) центрів при регіональних осередках сільського туризму, завдання яких — реклама, пошук і постачання туристів та забезпечення відпочинку у певному регіоні;

— створення прозорого механізму відносин між різними складовими частинами господарського комплексу сільського туризму, зокрема, між організаторами і власниками садиб. Членські внески власників садиб повинні бути основою розвитку інформаційно-організаційної інфраструктури сільського туризму;

— широка кооперація Спілки з туристичним сектором, органами місцевого самоврядування на предмет створення умов і забезпечення туристичного потоку на село.

Осередками зеленого туризму в Україні також є Чернігівська, Черкаська, Полтавська, Миколаївська, Одеська області та Крим, що приваблюють красою природних ландшафтів, безліччю музеїв народної архітектури і побуту, парків-заказників («Тарасів обрій», «Канівський іхтіологічний», «Кархінітський орнітологічний», «Новий світ»), заповідників (Шевченківський, Канівський природний, «Чигирин», Миколаївський «Єланецький степ», Чорноморський біосферний, «Асканія-Нова», Кримський заповідник «Лебедині острови», а також створюється Національний заповідник «Херсонес Таврійський»).На Одесщині також діє осередок Всеукраїнської Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму.

Література:

1. „Економіка Криму” // 2010 - №3 – с.18-23

2. „Туризм та відпочинок” // 2011 – №2 – с. 33-35

3. Галушкина Т.П. Розвиток екотуризму в Україні. Збірник наукових праць ІПРЕЕД НАНУ. - Одеса: 2011 - №1 – с. 24-29

4. Бережна О.О., Стефурак В.І. Екотуризм на Півдні України: перспективи та реалії. – Херсон: ХДУ, 2010, с.19-24

5. Самсонов Д.Т. Туристические перспективы Черноморья // Збірник праць Бердянського педагогічного університету. – Бердянськ, 2011, с.11-14.