Економічні науки/9.Економіка промисловості

К.е.н. Крупіна С.В., магістрант Момонт А.Л.

Одеська національна академія харчових технологій

Система управління – як напрямок підвищення конкурентоспроможності підприємств харчової промисловості

Важливість розробки та реалізації стратегічного плану розвитку підприємств харчової промисловості України зумовлена необхідністю створення сприятливих умов для розвитку вітчизняного харчового виробництва, впровадження інноваційних технологій, підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств на світовому ринку в умовах фінансово-економічної кризи та забезпечення продовольчої безпеки держави.

За останні роки економічне середовище в Україні в цілому, і в харчовій промисловості, зокрема, характеризується нестійкістю. Зростає рівень невизначеності і ризики, що ускладнюють діяльність підприємств на внутрішньому ринку. Як свідчить світова практика, до такого середовища адаптується підприємство, яке має чіткі орієнтири на майбутнє і спрямує свої зусилля на пошук довгострокових конкурентних переваг.

Аналіз останніх публікацій показав, що теоретичні, методичні та практичні питання забезпечення конкурентоспроможності підприємств досліджували такі відомі вітчизняні дослідники, як: Г. Азоєв, П. Зав'ялов, Ю. Іванов, О. Нефедова, С. Савчук, Р. Фатхутдинов, А. Челенков, А. Юданов, а також зарубіжні вчені-економісти – І. Ансофф, Ф. Котлер, М. Портер, А. Томсон та ін.

Конкурентоспроможність характеризує властивість об'єкта задовольняти певну конкретну потребу в порівнянні з аналогічними об'єктами ринку. Її можна розглядати стосовно найрізноманітніших об'єктів: проектно-конструкторської документації, технології виробництва продукції, окремого проекту, підприємства, галузі, регіону, країни в цілому.

Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості в умовах конкурентного ринку, тобто здатність забезпечувати виробництво і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

На рівні підприємства підвищення конкурентоспроможності вимагає реорганізації системи управління за рахунок впровадження сучасного стратегічного менеджменту. Досвід українських підприємств свідчить, що традиційне управління не можне забезпечити адаптацію підприємств до ринкових умов господарювання, домогтися позитивних структурних зрушень. Дослідження українських фахівців показали, що є розрив у методичних і практичних підходах до управління виробництвом на великих підприємствах харчової промисловості, який у нас та в розвинених країнах сягає десятки років. Щоб зменшити відставання, необхідно: створити та розвивати організаційні структури управління та впроваджувати механізми конкурентної, підприємницької та інноваційної адаптації до змін у зовнішньому середовищі; забезпечити системний підхід до диверсифікації виробництва та планування на підприємстві; розробити стратегію управління якістю продукції, удосконалити нормативно-технічну базу виробництва продукції відповідно до вимог європейських та міжнародних стандартів; реформувати системи управління персоналом і трудовою мотивацією робітників та ін..

Конкурентоспроможність має пріоритетне положення для підприємств, тобто є зв'язок між відносною конкурентною позицією і ринковим успіхом підприємства. Це висуває конкурентоспроможність в число найважливіших цільових установок управління. У нових ринкових умовах необхідно прискорити процес створення систем управління, адаптованих до конкурентного середовища, підсилити їх інформаційну забезпеченість і стратегічну орієнтацію. Підприємство має бути здатним адаптовуватися до потреб ринку, що вимагає пристосування і системи управління. Сьогодні гострою проблемою є створення конкурентоспроможних систем управління, що забезпечують взаємодію підприємства з елементами ринкового середовища і вирішення завдань підвищення конкурентоспроможності підприємства. Головні умови для успішної діяльності мають бути як усередині підприємства, так і зовні. Ефект і результативність зв'язуються з тим, наскільки вдале підприємство пристосовується до зовнішнього середовища (економічного, науково-технічного, соціально-політичного і ін.). На основі обліку чинників конкурентного середовища підприємство стає здатним своєчасно реагувати на погрози для своєї діяльності і подальшого розвитку, виробляти конкурентні стратегії.

Основоположним принципом конкурентоспроможності системи управління є обґрунтований вільний вибір цілей, стратегій та напрямків функціонування і розвитку підприємства. Стратегічна орієнтація систем управління виробництвом є визначенням перспективних орієнтирів діяльності на основі прогнозів стану конкурентного середовища і оцінкою потенційних можливостей підприємств з врахуванням розвитку матеріально-технічної бази, впровадженням інноваційних технологій і продукції. Важливим є забезпечення стратегії ресурсами, технологією і кадровим потенціалом, оцінка умов її реалізації.

Під конкурентоспроможною системою управління підприємством харчової промисловості розуміється сукупність органів, що реалізовують місію і цілі діяльності спеціалізованими методами дії на основі інноваційних та інформаційних технологій, виходячи з вимог зовнішнього середовища і потенційних можливостей підприємства. Система управління повинна виробляти такі управлінські рішення, щоб дії на трудові, матеріальні, енергетичні, інформаційні, фінансові та інші ресурси підприємства сприяли виробництву конкурентоспроможної продукції.

Критеріями оцінки конкурентоспроможності статусу підприємства можуть бути наступні показники: дієвість системи управління, якість і конкурентоспроможність продукції, раціональне використання ресурсів і виконання робіт; прибутковість. Стратегічна орієнтація підприємства повинна проводитися постійно. Уточнюються цільові структури діяльності, функції і організаційна структура, розробляється комплекс стратегій і загальна економічна стратегія підприємства. Кожна стратегія є результатом прогнозу розвитку підприємства, тому дозволяє розробити необхідні конкурентні переваги, які повинні виразитися в концепції продукції з врахуванням галузевих особливостей. Роль стратегії полягає в активному пристосуванні до постійно змінних вимог конкурентного середовища, що особливо важливе в умовах подолання наслідку глобальної економічної кризи.

Жодне підприємство не може досягти переваги над конкурентами у всіх областях діяльності, але воно може направити свої зусилля на досягнення конкурентних переваг на ринку в довгостроковій перспективі. Необхідно вибір пріоритетів і виробітку стратегії, найбільшою мірою відповідну тенденціям розвитку конкурентного середовища і що дозволяє найкращим засобом використовувати сильні сторони діяльності підприємства. Стратегія підвищення конкурентоспроможності підприємства є сукупність взаємозв'язаних і взаємообумовлених управлінських рішень, об'єднаних єдиною глобальною метою, – створення і підтримка високого рівня конкурентоспроможності підприємства на макро- і мікрорівні.

Для кожного сегменту ринку характерна будь-яка поведінка споживачів, тому необхідна така власна конкурентна стратегія, яку підприємство може найкраще реалізувати на цьому сегменті. Управління конкурентоспроможністю продукції з боку виробника означає не лише додання продукції тих або інших споживчих властивостей, використання раціональної цінової стратегії, але і облік доходів того сегменту споживчого ринку, на якому передбачається реалізувати прийняте рішення у сфері маркетингу, оскільки оптимальність конкурентних стратегій визначається виходячи з характеристик тих сегментів, на яких передбачається здійснити впровадження продукції.

Основні напрями підвищення конкурентоспроможності підприємства можна представити у двох формах:

1. що реалізуються в зовнішньому середовищі: товарна стратегія; стратегія ціноутворення; стратегія взаємодії з постачальниками; стратегія поведінки на ринках грошей і коштовних паперів; стратегія зниження трансакційних витрат; стратегія зовнішньоекономічної діяльності.

2. що реалізуються у внутрішньому середовище: стратегія зниження витрат виробництва; стратегія інвестиційної діяльності; стратегія мотивації персоналу; стратегія інформаційного забезпечення.

Можна зробити висновок, що підвищення конкурентоспроможності підприємства є результатом не тільки локальних дій на мікроекономічному, але і наслідком активізації діяльності щодо підвищення конкурентоспроможності на галузевому, регіональному та державному рівнях. Конкурентоспроможні національні підприємства є основою конкурентоспроможності регіону, а ті в свою чергу конкурентоспроможності країни, так як вони створюють національне багатство, а їх успіх у конкурентоспроможності багато в чому визначається різноманітними напрямками в корпоративному й соціальному середовищі. Саме тому конкурують країни в умінні ефективно створювати таке середовище, а також тому, що глобальні ринки сьогодні відкриті й мобільні, а інноваційні технології та глобалізація роблять їх не лише відкритими, прозорими, а й мінливими.

Література

1. Конкурентоспособность продукции и предприятия (Буркинский Б.В., Лазарева Е.В., Агеева И.Н., Брыкалина С.В. и др.). Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 2002. – 132 с.

2. Павлова В.А. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка та стратегія забезпечення : монографія. - Дніпропетровськ : Вид-во ДУЕП, 2006. - 276 с.

3. С.М. Клименко, О.С. Дуброва, Д.О. Барабась, Т.В. Омельяненко., А.В. Вакуленко. Управління конкурентоспроможністю підприємства: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2006. – 527 с.