Економічні науки/9. Економіка промисловості

К.е.н. Луцків О.М.

Інститут регіональних досліджень НАН України, Україна (м. Львів)

Технологічні перспективи розвитку промислового потенціалу

Процеси глобалізації та розвиток постіндустріального суспільства вимагають застосування технологічних розробок у всіх сферах життєдіяльності. У високорозвинутих країнах світу високі технології докорінно змінили структур експорту готової продукції на користь продукції високотехнологічних галузей. Для того щоб продукція національних товаровиробників зайняла гідне місце на закордонних ринках основні зусиллю українського уряду повинні бути направлені на підтримку розвитку високотехнологічних галузей промисловості які сприятимуть економічному зростанню економіки в цілому. Саме тому для України питання прискорення технологічного розвитку промисловості має надзвичайно важливе значення.

Промисловий потенціал України є одним з системоутворюючих елементів національної економічної системи та суспільства в цілому. Вітчизняна промисловість забезпечує 45 % валового випуску продукції та 25 % робочих місць. Промислові підприємства забезпечують значну частку доходів державного бюджету та соціальних фондів, заробітної плати працюючої частини населення, формують інвестиційний потенціал країни, визначають спрямованість її інноваційного розвитку. Однак, незважаючи на це, українська промисловість і надалі залишається технологічно відсталою, а тому неефективною та неконкурентоспроможною. Значний ступінь зносу основних фондів свідчить про використання застарілих та ресурсоємних засобів виробництва, що обмежує реалізацію потенціалу промисловості.

Галузева структура промислового виробництва і надалі залишається неефективною. Значною є частка сировинних галузей, і навпаки, низкою – соціальноорієнтованих. У цілому світі високими темпами розвиваються такі галузі обробної промисловості, як машинобудування, електроніка та хімічна. Саме машинобудування є основою технологічної незалежності країни. Від його розвитку в значній мір залежить конкурентоспроможність товарів і послуг не лише на внутрішньому а і на зовнішньому ринках. У розвинених країнах світу машинобудування є джерелом постійних інноваційних змін. Нажаль в Україні, частка машинобудування постійно скорочується (10,9% у 2010 р., проти 26,5 % у 1991 році) і є майже у 2-3 рази нижчою ніж у високорозвинених країнах світу. Низькою є також і частка хімічної промисловості і становила у 2010 році 5,8 %, тоді як у високорозвинених країнах світу становить близько 20% [1, С. 106].

На сьогоднішній день в українській промисловості за випуском продукції домінують промислові підприємства 3-го технологічного укладу (58%), четвертий технологічний уклад становить – 38%, 5-ий – 4%, 6-ий 0,1%. В Україні існує наступна ситуація, щодо розвитку галузей промисловості за технологічними укладами:

Ø третій технологічний уклад – теплові електростанції, паливна промисловість, чорна металургія, промисловість металевих конструкцій, промисловість будівельних матеріалів, скляна і фарфорово-фаянсова промисловість;

Ø четвертий технологічний уклад – кольорова металургія, хімічна та нафтохімічна промисловість, машинобудування, автомобільна промисловість, суднобудівна промисловість, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість, легка та харчова промисловість;

Ø п’ятий технологічний уклад – електротехнічна, верстатобудівна та інструментальна промисловість, приладобудування, виробництво побутових приладів і машин, авіаційна промисловість, хіміко-фармацевтична промисловість, поліграфічна промисловість;

Ø шостий технологічний уклад – мікробіологічна промисловість, промисловість медичної техніки [2].

Слід відзначити, що оптимальний розвиток промисловості пов’язаний із збереженням та послідовним нарощенням національного промислового потенціалу на основі ефективного використання як внутрішніх територіально-ресурсних можливостей, так і тих, що виникають внаслідок поглиблення економічної глобалізації та інтеграції. При цьому насамперед мають бути враховані сучасні екологічні вимоги, доцільність досягнення оптимальної диверсифікації виробництва та необхідність посилення впливу внутрішнього ринку, як визначального чинника економічного розвитку економіки загалом [3].

Розвиток внутрішніх технологічних можливостей не передбачає лише технологічне самозабезпечення, оскільки в умовах глобалізації технологічний розвиток країни залежить від здатності використовувати, як власні так і залученні технологічні інновації.

Технологічний розвиток промислового потенціалу в значній мірі залежить від здійснення ефективної та цілеспрямованої промислової політики направленої на реалізацію нагромадженого потенціалу інституційних змін, спрямування технічних, фінансових, людських та організаційних ресурсів набутих протягом періоду економічного зростання на стимулювання інноваційної діяльності. Тобто основними цілями реалізації промислової політики мають бути:

Ø забезпечення інноваційного розвитку і підтримка розвитку високотехнологічних галузей промисловості;

Ø стимулювання інвестицій в інноваційну сферу;

Ø диверсифікація та розвиток інноваційної інфраструктури.

Слід виділити основні завдання реалізації державної промислової політики на перспективу:

Ø підвищення ефективності роботи промислових підприємств на основі технічного та технологічного оновлення їх основних фондів;

Ø стимулювання впровадження передових наукоємних високотехнологічних розробок та технологій;

Ø вдосконалення нормативно-законодавчої та податкової бази регулювання інноваційного розвитку;

Ø всебічне стимулювання просування перспективних інноваційних розробок у виробництва;

Ø підтримка фінансового становища промислових підприємств на основі надання пільг по оподаткуванні і кредитуванню на період введення інноваційної діяльності та впровадження інноваційних розробок у виробництво;

Ø підвищення інвестиційної привабливості промисловості для залучення як внутрішніх так і зовнішніх фінансових ресурсів;

Ø сприяння розширенню міжрегіональних та міжнародних коопераційних зв’язків тощо.

Незважаючи на це державна промислова політика впродовж останніх років виявилася неефективною, з огляду на нові внутрішні реалії та провідні тенденції інноваційного розвитку світової економічної системи. Тому актуальним є оновлення механізмів її формування та реалізації, які б враховували глобальні виклики й чинники а разом з тим були адаптовані до сучасних умов господарювання. Це у свою чергу сприятиме підвищенню конкурентоспроможності галузей промисловості та розширенню як внутрішніх так і зовнішніх ринків збуту її продукції.

У цілому слід зазначити, що галузева структура промисловості і надалі залишається неефективною та низько технологічною, а тому потребує системної технологічної модернізації промислового потенціалу і лише на основі активізації інновації діяльності на всебічного стимулювання впровадження у виробництва новітніх технологій.

Література

1. Статичний щорічник України за 2010 рік ; за ред. О.Г. Осауленка / Державна служба статистики України. К. : ТОВ «Август Трейд», 2011. – 560с.

2. Федулова Л. Оцінка рівня інноваційно-технологічного розвитку регіонів [Електронний ресурс] / Л. Федулова. – Режим доступу: http:// old.niss.gov.ua/Monitor/oktober08/18.htm

3. Соціально-економічний стан України ; за заг.ред. В.М. Гейця та ін. – К.: НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с.