Музыка и жизнь / 1. Музыка: изучение и преподавание

Кандидат мистецтвознавства Т.О. Молчанова

Львівська музична академія імені М. В. Лисенка

СКРИПКОВІ МІСТИФІКАЦІЇ Ф.КРЕЙСЛЕРА: ТРАНСКРИПЦІЇ-СТИЛІЗАЦІЇ-ОРИГІНАЛЬНІ АВТОРСЬКІ КОМПОЗИЦІЇ?

2 лютого – день народження одного з найбільш яскравих, оригінальних за своїм талантом, неповторних за стилем гри скрипалів ХХ ст. Фріца Крейслера (1875-1962). Він стояв на одному щаблі з такими видатними музикантами як контрабасист-віртуоз С. Кусевицький, скрипаль Д.Ойстрах, піаністи Л. Конюс, Й.Гофман, С.Рахманінов. З останнім він здійснив запис скрипкових сонат Ф.Шуберта та Е.Гріга. Новий, оригінальний виконавський стиль Ф.Крейслера вражав його сучасників – його грі дивувалися, наслідували, вивчали, аналізуючи найдрібніші деталі. Представник австрійської музичної культури, він створив глибоко індивідуальний виконавський стиль. В історію скрипкового мистецтва Ф.Крейслер увійшов як проникливий поет звука, віртуоз-колорист, котрий сприяв формуванню сучасного виконавського стилю, збагатив скрипкову гру новими виразовими і технічними прийомами. Гра цього скрипаля вирізнялася особливою співучістю, дивовижним тембровим забарвленням (адже йому були властиві інтенсивне vibrato не лише в кантилені, а й при виконанні технічних пасажів, широке використання portamento), своєрідною танцювальністю та гостротою акцентування, вільним використанням rubato, декламаційністю. Майже півстолітня творча діяльність цього музиканта залишила глибокий слід, увійшовши в історію скрипкового мистецтва як „епоха Фріца Креслера”.

Він народився 2 лютого 1875 року у Відні, у родині лікаря. Вдома часто музикували, а по суботах ще й давали невеликі концерти. Батько був скрипалем-аматором, організував квартет, який і провадив ці суботні музичні вечори. Маленький хлопчик слухав виконавців із неприхованим захопленням. А ще брав коробку з-під сигар, натягував на неї шнурівки з мештів та імітував гру музикантів. Побачивши таке захоплення сина, батько став давати йому уроки музики. Згодом хлопчик продовжив навчання у Ж.Обера, а у семирічному віці юного вундеркінда прийняли до Віденської консерваторії. Отож Ф.Крейслер став наймолодшим студентом в історії цього славетного закладу. Він навчався по класу скрипки у Й.Хельмейсберга, теорії музики – у А.Брукнера. Згодом продовжив удосконалюватися у Паризькій консерваторії (по класу скрипки у Ж.Массара, теорії музики та композиції – Л.Деліба). У 12-річному віці Ф.Крейслер вже отримав Гран-прі на конкурсі скрипалів. Він одразу отримує запрошення на гастролі до США, де виступає з піаністом М.Розенталем. Проте батько наполягає на отриманні гуманітарної освіти, і Ф.Крейслер вступає спершу до гімназії, а згодом два роки навчається на медичному факультеті. Та музику він не полишає: пише військові марші, виступає у тірольському ансамблі з А.Шенбергом, бере участь у першому виконанні квартету Й.Брамса. Та його спроба вступити до оркестру Віденської опери отримує повний провал через слабку читку з листа. Проте збентеження хлопця триває недовго. У 1896 році Крейслер робить турне по Росії, а згодом виступає у Берліні, що стає початком його яскравої артистичної кар’єри. У наступному сезоні (1900-1901 рр.) Ф.Креслер гастролює у США, а в 1902 році – у Лондоні, який радо зустрів скрипаля. У 1904 році англійська музична громада навіть нагородила його золотою медаллю Лондонського філармонічного товариства. Понад 40 років тривала виконавська кар’єра Ф.Крейслера. Він регулярно виступав у Європі, у 1923 році здійснив поїздку на Схід, відвідавши Китай, Корею, Японію; у 1925 – побував в Австралії, Новій Зеландії, Гонолулу. Останній публічний виступ Ф.Крейслера відбувся у Карнегі-холл у 1947 році. І хоча ще певний час він виступав на телебаченні, кар’єра Ф.Креслера-виконавця була завершена через прогресуючу сліпоту та глухоту (як наслідок автокатастрофи, в яку він потрапив у 1941 році).

Та в історію музичної культури цей музикант увійшов не лише як блискучий скрипаль, а й як оригінальний композитор. Натхнення Крейслера-композитора, насамперед, було присвячено його улюбленому інструменту – скрипці. Він був майстром музичної мініатюри і транскрипції. Елементи музики віденського вальсу, ритми угорських та іспанських танців, віяння негритянського фольклору та джазу – такий діапазон музичних образів скрипкових мініатюр Ф. Крейслера. Серед них – „Віденське капричіо”, вальси „Радість кохання” та „Муки кохання”, „Прекрасний розмарин”, „Китайський тамбурин”. Твори великої форми складають два смичкові квартети, дві оперети („Яблуневий цвіт”, 1917; „Зізі”, 1932). А ще Ф.Крейслер увійшов в історію музичного мистецтва як блискучий містифікатор. У лютому 1935 року на гастролях у США він несподівано зізнався, що опубліковані ним у 1905-1910 рр. п’єси для скрипки та фортепіано під назвою „Класичні рукописи” та які він анонсував як обробки творів Л.Куперена, Н.Порпора, Г.Пун’яні, К.Ф.Баха, Ж.Карт’є, Л.Боккеріні, Й.Ланнера та інших композиторів XVII-XVIII ст., насправді є його власними композиціями. Це щиросердне зізнання створило ефект вибуху бомби. Щоправда, у літопису музичного мистецтва такі прецеденти вже існували (у Ф.Куперена, Ф.Ліста, Г.Кассадо), але залишалися поодинокими прикладами. Містифікації ж Ф.Крейслера вражали своїми масштабами. Захопивши слухача граціозними та напрочуд витонченими п’єсами, воскресивши цими транскрипціями імена, здебільшого, маловідомих майстрів старовинної французької, італійської, німецької та австрійської музики, Крейслер нарешті вирішив відкрити правду. А цьому сенсаційному зізнанню передував потішний випадок. Один з музичних критиків у своїй статті суворо посварив Ф.Крейслера за те, що він включив до програми концерту своє „Віденське капричіо”, виконавши цю „цілком нікчемну п’єсу поряд зі старовинними вальсами Й.Ланнера, сповненими справжнього шарму... ”. Саме це підштовхнуло Ф.Крейслера зізнатися, що ці вальси написані тим самим пером, що і „Віденське капричіо”: „Хто чув хоча б один твір Пун’яні, Карт’є, Порпори, Л.Куперена, падре Мартіні або Стаміца перш, ніж я почав писати під їх іменами? Вони жили лише на сторінках музичних лексиконів, а їх твори перебували у забутті в стінах монастирів або ж припадали пилом на полицях бібліотек. Ці імена були не більш ніж пустими черепашками, старими забутими плащами, які я використав, щоб сховати свою власну особу...”[Цит. за: 1, с.69]. І додав: „Вся серія „Класичних рукописів” є моїми власними оригінальними творами, за виключенням перших тактів „Пісні Людовика XIII у стилі Луї Куперена” [Цит. за: 1, с.115]. Музикант уточнив, що він нікого не збирався вводити в оману. Просто у своїй концертній практиці якось помітив, що в його репертуарі немає творів малої форми. „Тридцять років тому мені бачилось необхідним розширити свою концертну програму, але я вважав нетактовним без кінця повторювати свої ім’я”[Цит. за: 1, с.66]. Так більшість з цих композиторів стали відомими слухачам лише завдяки вдалим і напрочуд стильним містифікаціям Ф.Крейслера. А музиканти та слухачі ще довго кепкували над ошуканими музичними критиками, які протягом тривалого часу зазначали стильність цих обробок, точне слідування тексту оригіналів.

„Старовинні віденські танцювальні мелодії” у стилі Й.Ланнера (”Радість кохання”, „Муки кохання”) нагадали музичному світові ім’я австрійського скрипаля, диригента і композитора Йозефа Франца Карла Ланнера (1801-1843), який працював скрипалем танцювального оркестру Відня. Згодом сам створив струнне тріо, в якому грав і для якого писав танцювальні п’єси (здебільшого віденські вальси). Саме ці вальси мали великий вплив на творчість авторів знаменитих віденських вальсів – батька й сина Штраусів, а згодом і Ф.Крейслера. Серед відроджених імен – італійський композитор, скрипаль Гаетано Пун’яні (1731-1798), який відіграв певну роль у музичному житті Італії XVIII ст. Він був не лише прекрасним педагогом, що створив свою власну скрипкову школу, а й виконавцем. З 10 років грав в оркестрі Королівського театру у рідному Турині; у 18-річному віці – обійняв посаду камер-музиканта Королівської капели, а у 40 років – очолив оркестр Королівського театру. Г.Пун’яні був автором 7 опер, кантати „Амур і Психея”, увертюр, струнних квартетів, октет-симфоній, 9 скрипкових концертів, 15 скрипкових сонат, двох збірок скрипкових дуетів. Та після смерті автора його велика спадщина була забута. І лише талановиті містифікації Ф.Крейслера „Прелюдія і Allegro” та „Менует” у стилі Г.Пун’яні відкрила слухачам ім’я цього музиканта. Є серед крейслерівських містифікацій і ім’я одного з представників великої родини Куперенів – французького органіста, клавесиніста, автора понад 100 п’єс для клавесину Луї Куперена (1626-1661), більш знаного як брата Франсуа Куперена. У стилі Л.Куперена Ф.Крейслером були написані три витончені музично-психологічні мініатюри: „Ранішня провансальська серенада”, „”Манірниці”, „Пісня Людовика XIII і Павана”. У стилі ще одного французького композитора Жана Батиста Карт’є (1765-1841), відомого, насамперед, як автора антології скрипкової музики XVIII ст. під назвою „Мистецтво скрипки”, або „Вибрані збірки сонат трьох шкіл: італійської, французької, німецької”(1801), що відіграла велику роль у популяризації у Франції маловідомих скрипкових творів, Ф.Крейслером була створена п’єса ухарактері старовинного придворного бального танцю „Мисливство”. До слова, у цій антології Ж.Карт’є вперше опублікував сонату Тартіні „Трель диявола” та фугу з сонати для скрипки соло C-dur Й.С.Баха. А ось грайлива, гумористична п’єса у стилі ранньої віденської класики „Allegretto у стилі Л.Боккеріні” прославила італійського композитора і віолончеліста Луїджі Боккеріні (1743-1805) – більш відомого як виконавця та першого автора квінтетів з двома віолончелями. Ще один твір – витончене граціозне тричастинне „Скерцо у стилі К.Діттерсдорфа” познайомила музикантів з австрійським композитором Карлом Діттерсом фон Діттерсдорфом (1739-1799) – автором численних інструментальних творів, опер на німецькі та італійські лібрето, ораторій, пісень, церковної музики. Проте через легковажність змісту, певну еклектичність стилю він так би і залишився невідомим, якби не чергова містифікація Ф.Крейслера. Італійського вокального педагога, композитора та капельмейстера Нікола Антоніо Джачінто Порпора прославили ні арії з його численних опер, ораторій, кантат, мес, а танець – „Менует у стилі Н.Порпора” Ф.Крейслера. А французького композитора Франсуа Франкьора (1698-1787) – автора великої кількості сонат і опер; скрипаля, який був включений до числа „24 королівських скрипок”, склавши у цьому списку компанію своєму батькові (також скрипалю) і багато років очолювавшому в якості диригента Паризьку оперу і відзначеному самим Людовиком XV як королівський диригент, можливо ніхто б і не згадав, якби не його онук – видатний математик Луї Бенджамін Франкьор і сміливий містифікатор Ф.Креслер зі своєю п’єсою у ритмі старовинного танцю „Сициліана і Ригодон у стилі Ф.Франкьора”.

Та все ж видається, що Ф.Крейслер трохи лукавив, адже серед його манускриптів були твори у стилі і доволі відомих композиторів – зокрема, італійського скрипаля, диригента і педагога Антоніо Вівальді (1678-1741) – автора понад 40 опер, ораторій, світських кантат, 465 інструментальних концертів для різних інструментів (скрипки, віолончелі, віоли д’амур, мандоліни, флейти, гобоя, фагота, труби та ін.). А рівного його 4-частинного циклу „Пори року” (для головної скрипки, струнного квінтету, органу, чембало), в якому композитор виступив ні як імітатор, а як великий реаліст, що втілив своє ліричне сприйняття оточуючого світу, не знало музичне мистецтво аж до „Пасторальної симфонії” Л.ван Бетховена. У стилі А.Вівальді Ф.Крейслер створив широко розгорнутий за формою твір високого оптимістичного звучання – Концерт, в якому у сучасному звучанні блискуче відтворені характерні риси концертної музики раннього бароко. У стилі Карла Філіпа Емануїла Баха (1714-1788) – другого сина талановитого німецького композитора Й.С.Баха, відомого композитора та клавесиніста було створене серйозне „Граве” передкласичної німецької сюїти. А у стилі вчителя К.Ф.Е.Баха – падре Джованні Мартіні – відомого музичного теоретика, композитора, педагога, автора підручників з контрапункту та історії музики, опер, ораторій, мес, мотетів, симфоній, сонат для органу та клавесину Ф.Крейслер написав дві мініатюри: „Andante” та „Andantino”.

„Класичні рукописи” не стали пасивним слідуванням обраному зразку, не були повним підпорядкуванням творчому методу того чи іншого композитора. Світ почув оригінальні твори з власним художнім задумом, вільним оперуванням комплексом виразових засобів, характерних для даного котрий володіє відточеною композиторською технікою, а, насамперед, як художник, котрий має прекрасне мелодичне обдарування, вміє виразно та переконливо створити різноманітні музично-психологічні мініатюри. Композиторський доробок Ф.Крейслера і дотепер залишається найбільш популярним на концертній естраді. Його скрипкові композиції – це свого роду переклад на мову звуків різних людських переживань, вічних прагнень, кохання, розчарування і надій. Вони сповнені мелодичної краси, романтичної пристрасності, яскравого національного забарвлення та продовжують приносити радість і насолоду слухачу.

Література:

1.Ямпольський И. Фриц Крейслер. Жизнь и творчество. – М.: Музыка, 1975. –160 с.

2. Крейслер Фриц // http://www.ru.wikipedia.org/wiki

3.Крейслер Фриз // http://www.music.prsiterun.com/muzikant/40.html

4.Крейслер Фриц //http://www.belcanto.ru/kreisler.html

5.Крейслер Фриц //http://www.www.classic-music.ru/kreisler.html