К.Приходченко1, В.Приходченко2, О.Приходченко2
1 – Донецький національний технічний
університет
2 - Донецька міська клінічна лікарня
№ 2 «Енергетик»
Розвиваючи гуманістичну
суть педагогіки А. Макаренка, Василь Олександрович Сухомлинський
найголовнішим принципом життя виховуючого колективу вважав розвиток
гуманістичних взаємин між молоддю, створення здорової духовної спільності разом
з повагою до кожної особистості, її індивідуальних особливостей. Особливу увагу
педагог приділяв взаємному духовному збагаченню зростаючої людини,
культивуванню турботи про кожного члена колективу: «Доброзичливість, розумна
доброта – ось що має бути атмосферою життя колективу, головним тонусом взаємин
педагога й вихованців. Яке це прекрасне слово й водночас яке це глибоке,
складне, багатогранне людське ставлення – доброзичливість» [1, с. 432]. На
думку В. Сухомлинського, колектив існує тільки за умови турботливого й
чуйного ставлення кожного його члена один до одного.
Правильне
колективістське виховання має свої великі переваги як фактор залучення молоді
до найважливіших моральних цінностей. Саме в колективі шліфуються найтонші
грані людини – громадянина, людини – трудівника, людини – культурної
особистості. Спільна робота з розвитку індивідуальних інтересів має охоплювати
перш за все тих, хто мало виявляє себе у колективній діяльності, хто постійно
сумнівається у своїх силах, і, звичайно, навчаючих із послабленим здоров‘ям,
яким важко виконувати всі завдання. Для цього:
- організовувати різні види діяльності, у яких навчаючі могли б випробувати
себе у різних варіантах дій;
-
намагатися кожну справу, якою займаються молоді люди, зробити для них
особистісно значущою, щоб вони бачили у своїй роботі суспільний, колективний
смисл та особистісну зацікавленість;
-
прагнемо постійно розкривати молодим людям, як багато вони значать
один для одного, як вони
повинні бережливо та відповідально ставитися один до одного. Треба показати
навчаючим, у чому полягає їхня взаємна відповідальність, як вона допоможе усім
досягти успіху, як це необхідно для їхньої подальшої життєвої діяльності;
-
поважати інтереси людини, допомогти розкритися кожній особистості, створити
творчі умови співробітництва.
У зв'язку з
проблемою виховання моральної особистості виникає необхідність в формуванні
високої педагогічної культури сім'ї, основним створюючим якої є проведення
етичних бесід, присвячених високій місії матері і батька. «Суспільство – це
величезний будинок, споруджений з маленьких цеглинок – сімей. Міцні цеглини
міцний будинок, крихкі цеглини – о, це небезпечне для суспільства явище; йому
доводиться лікувати себе. А крихкість ця полягає найчастіше в
безвідповідальності» [2, с. 82]. Виховання в молоді вдячності як моральної
якості В. О. Сухомлинський вважав першим завданням батьків. Думки
Василя Сухомлинського про виховання вдячності ґрунтуються на поглядах Григорія
Сковороди, який був переконаний в тому, що виховання дітей є головним
обов'язком дорослої людини – навчати дітей добру. Видатний український філософ
підкреслював, що в батьків має бути три обов'язки: благо породити, турбуватися
про здоров'я дітей, навчати їх вдячності – умінню поєднувати особисті інтереси
з інтересами інших людей, любити їх і бути вдячними їм [2, с. 132].
Таким чином,
Василь Сухомлинський наголошував на вихованні моральних якостей у молоді, серед
яких найважливішою є людська любов, яка залежить від стосунків у родині:
«Люблячи своїх дітей, учіть їх любити вас, – ось одна з наймудріших істин
материнства і батьківства» [2, с. 205].
Література
1. Сухомлинський В. О.
Вибр. тв. : в 5-ти т. / В. О. Сухомлинський. – К. : 1976. –
Т. 4. – 640 с.
2.
Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський
– К. : Радянська школа, 1978. – 263 с.