к.п.н., доц. Лопушанський В.М., к.ф.н., доц. Пиц Т.Б.

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

ІСТОРІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ НІМЕЦЬКИХ ЛЕКСИЧНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ В УКРАЇНСЬКИХ ГОВОРАХ

Серед лексичних запозичень із західноєвропейських мов німецькі слова в українській мові посідають чільне місце. Це пояснюється різними історичними причинами. Специфікою Західної України було те, що внаслідок першого поділу Речі Посполитою у 1772 р. по 1918 р. під владою Австро-Угорщини опинилася Галичина, Північна Буковина – з 1774, а Закарпаття частково вже з 1526 р. Тут тривалий час мовою адміністрації, освітніх закладів, військової служби була німецька мова, що внаслідок безпосередніх німецько-українських контактів спричинило засвоєння великої кількості лексем, зворотів, конструкцій німецького походження.

Різноаспектно вплив німецької мови на різні українські говори вивчали З. Савченко „Немецкие лексические заимствования в украинских говорах на Буковине“, „К вопросу о звуковых изменениях немецких заимствований в буковинских говорах“, А. Рот „Германские заимствования в лексике украинских говоров Карпат“, М. Онишкевич „Германізми в бойківському діалекті“, Д. Костюк „Германізми в діалектній лексиці української мови“, М. Кочерган „Німецькі лексичні запозичення в південно-західних говорах української мови“, О. Гвоздяк, Г. Меліка „Запозичення лексики німецького походження в українській говірці Ужгородщини“, І. Яцюк „Прояви лексичної інтерференції при контактуванні німецької й української мов на Північній Буковині за часів Австро-Угорської імперії“, О. Майор „Germanische Interferenzen in den ukrainischen Mundarten. Studien zu deutsch-ukrainischen Beziehungen“, О. Огуй „Міжмовна інтерференція на Буковині початку ХХ ст.“, Х. Вільперт „Німецькі запозичення в гуцульських говірках“, що також присвятила зазначеній проблемі маґістерську працю „Die deutschen Lehnwörter im Huzulischen“, Г. Сеник „Фонологічна інтерференція на Буковині як наслідок німецько-українського мовного контакту“, О. Гаврилів „Germanismen im Ukrainischen in Galizien“, О. Гвоздяк „Запозичення з німецьким етимоном у структурі українських говірок Закарпаття“, „Інтеграція побутової лексики в українсько-німецько-угорських міжговіркових контактах (Мукачівщина)“ та інші дослідники.

Своєрідним узагальненням та продовженням теми вивчення німецьких запозичень в українських говором є навчальний посібник В. Лопушанського і Т. Пица „Німецькомовні лексичні запозичення в південно-західних говорах України“. Тут автори з’ясовують історію, причини і шляхи німецьких лексичних одиниць, простежують територіальні й часові особливості запозиченого пласту іншомовних лексем, їхню фонетичну, морфологічну та лексико-семантичну асиміляції. На основі діалектних словників виділено 954 запозичених з німецької мови слів та 259 запозичених через неї. Основний наголос зроблено на бойківському, буковинському, волинському і наддністрянському говорах. Зважаючи на значний обсяг пошукової і аналітичної роботи з метою виявлення, опису семантики, з’ясування відповідних німецьких форм слів закарпатський діалект розглядається частково, неохопленими залишилися надсянський і подільський говори. У серії публікацій Т. Пиц продовжує досліджувати окреслені теми: „Територіальні й часові нашарування запозиченої з німецької мови лексики в південно-західних говорах України“, „Пряма і опосередкована роль німецької мови у поширенні іншомовних лексем у південно-західні говори української мови“. Уже згадана Ю. Бестерс-Дільґер у статті „Deutsch-galizische lexikalische Sprachbeziehungen“ аналізує історичні періоди впливу німецької мови на українську, зокрема вивчає вплив німецької мови у період перебування Західної України у складі Австро-Угорської імперії, робить аналіз праць присвячених вивченню запозичень в українській мові та вказує на їхні недоліки, виокремлює типові для Галичини германізми та звертає особливу увагу на австріяцизми. Вона доходить до висновку, що чим пізніше німецьке слово потрапило в українську мову і чим частіше воно ідентифікувалося як іншомовне, тим більше шансів на його зникнення з слововжитку після 1918 р. Особливо це стосується слів до яких існували українські відповідники чи вони стосувалися реалій Австро-Угорської імперії (наприклад: бецірокман, вахпарада, райхсрат, шульдінер та інші).

Незважаючи на здобутки у дослідженні німецьких запозичених слів, вивчення німецьких запозичень в українських діалектах зводяться в основному до південно-західного наріччя. Мовознавці описують їх у більшості південно-західних говорах, розбивають за тематичними групами, аналізують їхню територіальну поширеність, вивчають різнопланову адаптацію (семантичну, фонетичну, морфологічну, графічну), простежують шляхи і причини розповсюдження в українські говори, виявляють посередництво німецької мови у поширенні запозичень із західноєвропейських мов та інші мовні аспекти. Але й тут брак вичерпного алфавітного реєстра (словника) слів запозичених з німецької мови (загального чи для кожного діалекту зокрема) із даними щодо мов-посередників і їхніх відповідників. Доречним було б з’ясування німецьких діалектних основ для варіантних форм поширення запозичених слів, розмежування змін у системах вокалізму і консонантизму, яким піддаються запозичення з німецької мови у слов’янських, а також укладення атласу німецьких запозичень на основі діалектних словників українських говорів з даними щодо взаємодії з іншими запозиченими словами та українськими еквівалентами. Звичайно, зважаючи на панування Австро-Угорської монархії на західноукраїнських землях, німецьких запозичень тут значно більше, однак необхідно виявити та дослідити німецький пласт запозичених слів в інших групах українських говорів (поліському, наддніпрянському), адже поширення маґдебурзького права, діяльність ремісничих цехових організацій стосувалося не лише території українських південно-західних говорів. Окрім того відомо, що внаслідок реформ у Росії у Східну Україну наприкінці XVII – початку XVIII ст. приїхали німецькі фахівці з різних галузей промисловості, а також те, що південноукраїнські землі наприкінці XVIII ст. були заселені колоністами, в тому числі німцями. Окремого дослідження заслуговують також німецькі запозичення фахового (лісосплав, ковальство, шевство та інші) і арготичного спрямування.

Література:

1. Етимологічний словник української мови. – К: Наукова думка, 1982-2006. – Т. 1–6.

2. Історія української мови: Лексика і фразеологія. – К.: Наукова думка, 1983. – 743 с.

3. Кочерган М. П. Німецькі лексичні запозичення в південно-західних говорах української мови / М. П. Кочерган // Мовознавство. — 1997. — № 1. — С. 19—24.

4. Лопушанський В.М., Пиц Т.Б. Німецькомовні лексичні запозичення у південно-західних говорах України. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Дрогобич: Посвіт, 2011. – 124 с.

5. Мороховський О.М. Деякі питання теорії / іншомовних / запозичень // Мовознавство. – 1984. – №1. – С. 19–25.

6. Муромцева О. Г., Скачкова В. В. Українсько-німецькі мовні контакти / О. Г. Муромцева, В. В. Скачкова // Українська мова. Енциклопедія. – К. : „Українська енциклопедія“ ім. М. П. Бажана, 2004. — C. 682—683.

7. Тимченко Є.П. Германізми в українській мові: дослідження від професора Шаровольського до сьогодення // Мовні і концептуальні картини світу. Зб. наук. праць КНУ / відп. ред. О.І. Чередниченко. – Вип. 22. – Ч. ІІ, 2007. – С. 133–137.

8. Besters-Dilger J. Deutsch-galizische lexikalische Sprachbeziehungen (mit besonderer Berücksichtigung der Austriazismen) // Ethnoslavica: Festschrift für Gerhard Neweklowsky zum 65. Geburtstag. – München: Sagner, 2006. – S. 29–42.