Философия/4. Философия культуры

Орлова Олена Вячеславівна,

здобувач Київського національного педагогічного

університету імені М.П.Драгоманова

Туризм як соціально-культурний феномен

Сучасний світовий туризм перетворюється на глобальний чинник розвитку цивілізації, всіх її складових- економіки, соціальної сфери, духовної культури. Туризм виступає як надзвичайно багатий за змістом і розмаїтий за проявами соціальний феномен. Своїми функціями - світоглядною, культурно-пізнавальною, соціальною, комунікативною, інтегративною, рекреаційною - він істотно впливає на людину, її ціннісні орієнтації, процеси самопізнання і самовдосконалення.

Проблематика туризму, у тому числі в її гуманістичному аспекті, активно розробляється зарубіжними та вітчизняними вченими.

Уперше в практиці українського туризму колектив висококваліфікованих фахівців різних галузей філософської та соціо-гуманітарної науки запропонував в збірнику «Філософія і культурологія туризму» саме теоретичний погляд на феномен туризму – його власне філософські, політологічні, історичні, культурологічні виміри та засади [1].

Навчальний посібник «Філософія туризму» Київського університету туризму, економіки і права став першим помітним кроком у світоглядно-теоретичному визначенні туризму як феномена культури і цивілізації ХХІ століття, який безпосередньо впливатиме на підготовку фахівців сучасного рівня.

Філософський аналіз туризму як соціального інституту дає можливість представити туризм у гуманістичному, антропологічному, етичному, аксіологічному, комунікативному, культурологічному, соціологічному аспектах. Це дозволяє істотно поглибити розуміння туризму, усвідомити те, що поряд із соціально-практичною, бізнесовою існує і гуманітарна, духовно-культурна сутність туристської діяльності; розкрити надзвичайно важливу роль туризму як засобу комунікативної культури, впливового каналу народної дипломатії, що зближує народи та країни, сприяє їхньому взаєморозумінню і виробленню спільної загальнолюдської платформи для розв’язання нагальних глобальних проблем. У цьому аспекті головним об’єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а людина, яка подорожує.

Найбільш поширеним у відчизняній літературі є розуміння культури як сукупності матеріальних і духовних цінностей, накопичених суспільством на певній стадії свого розвитку, а також діяльності по їх створенню, освоєнню, зберіганню і розповсюдженню.

Ототожнення культури з суспільством не дозволяє виявити те істотне, що фіксується в понятті "культура" для життєдіяльності суспільства, під яким в широкому сенсі розуміється відокремлена від природи частина матеріального світу, що є формою життєдіяльності людей, яка історично розвивається. На наш погляд "формулу" розділення культури і суспільства досить ясно визначив М.С. Каган: «Культура - продукт діяльності суспільства, суспільство - суб'єкт цієї діяльності» [2].

Обгрунтована і точка зору В.М. Межуєва, який відзначає: « Саме в своїй якості (як предмет, засіб і результат людської діяльності) діяльність і розкривається в історичному пізнанні як особлива сфера - сфера культури» [3].

Взаємодія людей утворює суспільне життя, воно створює суспільство як певний живий організм (органічне ціле). Потреба у відокремленні базового рівня культури, на якому створюються культурні цінності, від рівня, де вони застосовуються, постійно відчувалась в науковій літературі. Найповніше це ствердження висвітлює, визначення «культура», що дане у «Філософському енциклопедичному словнику», де воно подається як «специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, що представлений в продуктах матеріальної і духовної праці, у системі соціальних норм і установ, у духовних цінностях, у сукупності відносин людей до природи, між собою і до самих себе» [4].

Для дослідження у сфері культурного туризму, культурної політики, туристичної культурної діяльності важливо ясно уявити собі зміст цих початкових складових, які виробляються на «базовому» рівні культури. У даному контексті, проте, доцільно використовувати підхід, у якому запропоновано розглядати культуру ніби з двох боків: як процес виробництва цінностей, з одного боку, і як продукт, тобто самі цінності, з іншого. Цінності повинні служити взаємозбагаченню культур. При цьому головне - здатність тієї або іншої культури дати світу «свої», неповторні ідеї, цінності.

Культура як продукт є результатом діяльності однієї людини або групи людей, що відображає рівень володіння ними тими нормами і технологіями діяльності, які приписує їм культура, та уявлень про ті форми продукції, які дозволені їх культурою. Подібний розгляд культури дозволяє ввести і поняття туризм, як форму освоєння культурних продуктів. Культура - двигун туризму. Найбільш вірним є підхід, при якому спочатку визначаються самі поняття «туризм» і «культура», а потім, шляхом їх зіставлення, формується безпосередньо поняття «культурного туризму».

Розвиток культурного туризму сприяє передачі традицій, культурного досвіду, формуванню відчуття патріотизму. У даному контексті велике значення набуває обмін накопиченими культурними цінностями як всередині країни, так і за її межами.

Посилення взаємозв'язку культури та туризма базується на ролі культури в реализації потреб, що складають основу туризму, і на ролі туризму у задоволенні потреб населення.

Таким чином, туризм, взаємодіючи з культурою, формує вид пізнавального, культурного туризму, який у даний час закріплює свої позиції в світовому просторі.

Література:

1.Флиер А. Я. Культурология для культурологов - М ,2000 – С. 297.

2. Каган М С. Человеческая деятельность –М. Политиздат, 1974 -С 184.

3. Межуев В М Культура и история Проблемы культуры в философско- исторической теории марксизма -М, 1977-С 67.

4. Философский энциклопедический словарь –М., 1989 -С 293.