Корупція. Корупція в Україні. Корупція є складним соціальним явищем з надзвичайно великою диверсифікацією, тобто різноманітністю його проявів та форм. Першочергово її можна розподілити на дві нерівні частини: власне етичні відхилення і правопорушення.
Характерною рисою корупції будь-якої країни є зловживання службовим становищем, що з метою неправомірного отримання відповідних переваг може включати в себе будь-яке отримання пільг в результаті необґрунтованого використання офіційного статусу. Корумпована посадова особа може домагатися отримання грошей, подарунків, привілей або прибуткових умов для підприємницької діяльності в обмін на здійснення чи нездійснення будь-яких офіційних дій. І немає жодної різниці, від кого виникає ініціатива зловживання (хабарництво чи вимагання). Дійсно, чим більше розповсюджується і укорінюється корупція, тим меншою стає можливість визначення того, яка сторона зробила перший крок до обміну послугами для сприяння чи перешкоди виконання громадського обов’язку. Більшість бізнесменів (70 %) переконані в тому, що корупція входить дотголовних перешкод для розвитку нормального підприємництва. Разом з тим, багато представників іноземних компаній користуються таким засобом, як “хабар” для одержання переваг у конкуренції. Більше того, податкове законодавство багатьох країн заохочує таке поводження.
В Україні також, за даними аналітиків, сьогодні нема жодної підприємницької структури, яка б для пом’якшення такого тиску систематично не сплачувала чиновникам та різним контролерам значних грошових сум. З іншого боку, підприємці, шукаючи шляхи зменшення податкового тиску, самі йдуть на зловживання і підкуп осіб, наділених контрольними і розпорядчими функціями. Вони змушені оббивати пороги міністерств і відомств у пошуках підтримки. Чим більше звертань за допомогою до чиновництва, тим більшою є вірогідність корупційних діянь. У цих обставинах простежується певна закономірність: чим гірше працює економіка країни, чим гірші економічні показники, тим більш поширеною та всеосяжною стає корупція, захоплюючи все нові й нові сфери суспільства. Незавершеність формування правового поля, суперечливість вимог одного закону вимогам інших спричиняє масовий тиск на державні органи, підбурювання їх до корупційних дій з боку господарників, керівників підприємств різних видів власності з метою захиститись від податкового тиску, різноманітних штрафів, стягнень і т. ін. Систематичні доповнення податкового законодавства ще більше ускладнюють їх положення, вносять нестабільність у практику бізнесу, економіки, зменшують кількість інвесторів і в цілому підривають економічні засади держави та, врешті-решт, породжують корупцію.
Сьогодні з ініціативи ООН прийнята всеосяжна конвенція по боротьбі з корупцією. У роботі над її проектом брали участь більше 100 країн світу, у тому числі й Україна.
Важливе місце у боротьбі з корупцією у тій чи іншій державі має визначення її масштабів. Цими питаннями найгрунтовніше займається Транспаренсі Інтернешнл, головним завданням якої є формування антикорупційної сфери, котра б виключала можливість існування та розповсюдження корупції.
Дослідження, проведені цією організацією, свідчать, що найвищий рівень корупції спостерігається у країнах із низьким рівнем економічного розвитку та невеликим обсягом інвестицій. У свою чергу, обсяг інвестицій безпосередньо залежить від бюрократичного апарату, оскільки угоди щодо інвестицій у суспільний сектор укладаються за посередництвом чиновників. Україна у 2009 році залишалася у переліку країн, в яких корупція досягла великих розмірів. Наша держава займає у цьому рейтингу корупції 122 місце (індекс сприйняття корупції – 2,8 (із 10 можливих), що є нижчим за два попередні роки) і знаходиться між Суданом і Камеруном. Найгіршим для України був індекс сприйняття корупції 2000 року, відповідно до якого наша держава посіла 88 місце серед 90 можливих, пропустивши наперед лише Нігерію та Югославію.
На жаль, навіть якщо цей індекс є дещо завищеним, факт, що корупція в Україні існує, – беззаперечний. Об’єктивно оцінити рівень і масштаби поширеності корупції та результати боротьби з нею в Україні сьогодні неможливо тому, що не існує загальновизнаних критеріїв оцінки цього явища. Чинна статистика не відображає реального стану справ, її дані не корелюються між різними відомствами і тому викривлюють реальні кінцеві результати боротьби з такими діяннями. Для боротьби з корупцiєю виявляється замало лише досліджень масштабів корупцiї. Потрiбно розглядати не наслiдки цього явища, а його причини, серед яких в Українi, перш за все, називають економiчнi та соцiальнi негаразди, прогалини чинного законодавства, незадовiльну роботу контролюючих органiв та iн. Розробка дiйсно ефективних методiв i способiв боротьби з корупцiєю неможлива без врахування конкретної економiчної ситуацiї в державi.
Наявнiсть в обiгу грошових мас кримiнального походження є основним фактором, що суттєво ускладнює соціально-криміногенну обстановку в державi. Вона загрожуватиме національній безпеці України, доки грошовий ринок не буде очищений вiд “брудних” грошей, оскiльки економiчну основу органiзованої злочинностi i корупції складає саме тіньовий грошовий обiг.
Одним з дієвих заходів може стати ефективне вирішення питань створення, використання і поширення інформації в сфері бізнесу, у державних органах і в громадських структурах. Необхідно припинити можливість безконтрольного використання і передачі інформації окремими чиновниками та підвищити їх персональну відповідальність за вірогідність і повноту наданої суспільству інформації про діяльність влади і вирішення різних соціально-економічних і політичних проблем. Інакше кажучи, перемога над корупцією практично неможлива без “інформаційної прозорості” влади і широкого доступу суспільства до інформації про її діяльність.
Побудова в Україні інформаційно відкритого суспільства вимагає усвідомлення владою необхідності нових форм інформаційної взаємодії із суспільством. Держава повинна здійснювати відкриту і чесну інформаційну взаємодію з громадськістю, у першу чергу, через засоби масової інформації, і ставитися до ЗМІ як до основного об’єктивного джерела інформації зворотного зв’язку між суспільством і владою. Це означає зміцнення інституту незалежних від влади ЗМІ; підвищення рівня транспарентності, прозорості самих ЗМІ і вжиття багатьох інших заходів.Найкорумпованішими, на думку населення, є:1. Державна автоінспекція.2. Медичні заклади.3. Правоохоронні та судові органи.4. Вищі навчальні заклади.
5. Міністерства та інші органи центральної виконавчої влади.
Розповсюдженість корупційної поведінки, перетворення її для значної маси населення на норму зовсім не означає, що в суспільстві не залишається суспільстві не залишається людей, які не сприймають корупцію, хабарництво у будь-якому вигляді. Зрозуміло, що певні соціальні групи зацікавлені в існуванні корупції. Однак, більшість населення України хоче жити в нормальному правовому, соціально здоровому суспільстві.
Однак проблема не лише в тому, що корупція існує, проблема в тому, що вона для багатьох вигідна і напряму пов’язана з українською політикою. Наприклад, високопоставлений політик Я. вирішив йти на вибори, для цього йому, звісно, потрібно знайти кошти. Використати їх з держбюджету напряму він не може, тому він укладає усну угоду з бізнесменом, суть якої полягає у тому, що за створення політиком тих чи інших преференцій для його бізнесу він профінансує його виборчу кампанію. Таким чином, гроші потрібні на політику – на передвиборчу кампанію: купівля ефірного часу в ЗМІ, діяльність штабів, можливо, підкупи деяких посадових осіб, організацію масових мітингів (в Україні після 2004 року вони мають значну цінність) та грандіозних програм соціальної допомоги для бідних. Дивно, але ці дрібні виплати, які є непередбачуваними наслідками демократії та виборів, мають свою світлу сторону – гроші зароблені на корупції повертаються до тих, у кого вони були відібрані.
Крім того, що для багатьох вигідна корупція для багатьох вигідна тіньова економіка. Якщо б бізнесмени платили чесно в бюджет всі необхідні кошти, то використати їх на власний розсуд не зміг би жоден чиновник. Тоді як створюючи для бізнесу умови для ухиляння від податків чиновник отримує гроші у вигляді хабарів, які можна витрати чи то на себе, чи у вигляді відплати за призначення на посаду, чи для політичної кампанії свого патрона, але, як правило, вони витрачаються на всі ці речі.
Трагізм ситуації ще в тому, що українські політики не стільки не хочуть реформувати систему, скільки не знають як це зробити, тому погравшись трохи в борців з корупцією на провідних національних телеканалах вони успішно очолюють прямо чи опосередковано корупційні схеми.
Ще один наслідок корупції – делегітимізація влади та інституційний підрив державності. Однак корупція делегітимізує владу лише в довгостроковій перспективі, тоді як в короткостроковій вона підтримує систему. Саме вона цементує існуючий політичний порядок, оскільки в породженій ній циркуляції ресурсів вона дублює бюрократичну ієрархію й таким способом підтримує її. Приберіть корупцію і все розвалиться, позаяк вона єдина дозволяє існувати цьому вкрай неефективному бюрократичному апарату.
Боротьба з корупцією в Україні породила один цікавий вислів: “в Україні багато хто бореться з корупцією, але корупція завжди перемагає”. Попри свою наївність, народна логіка якимось дивним чином точно відображає реальність. Корупція існує у всіх країнах, однак існує в різних пропорціях, на різних рівнях та має різну природу свого походження. В Україні ж корупція не існує - вона процвітає.