Гарбадин А.С.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Суть глобалізації у розумінні Жана Бодріяра

Ж. Бодріяр являє собою одного з найбільш яскравих представників постструктуралістського напрямку в постмодернізмі. Даний науковець досліджуючи сутність сучасної людини, суспільства не міг оминути поняття глобалізації, чиє активне артикулювання перетворило дане поняття на одне з ключових в розумінні тенденції саморозгортання людства.

На думку Бодріяра, практично вся історія людства біла проникнута Ідеєю – тобто внутрішнім диспозитивом, принциповим наповненням, певним «аналітичним ножем», відповідно джо якого і відбувалася кореляція у поясненні дійсності (Бог, Логос, тощо). Ця Ідея спрямовувала, дисциплінувала, корегувала людину, постаючи фактично бажаним фіналом, у своїй суті принципово нонфінальним. Глобалізація фактично «поглинула» оцю всеосяжну універсальність, відповідно ідея «завершує життя самогубством, як Ідея, як ідеальний фінал» [1]. Відповідно за таких умов основою і кінцем, універсальним всеосяжним стає людина, що у цій всеосяжності замикається на собі. Така безглузда самовпевненість якраз і призводить до абсолютної порожнечі в межах людського самоозначення через неможливість її наповнення універсальністю, оскільки немає гіршого гріха, ніж марнославство. Основою усього стають цінності (як от свобода, право на життя), в той же час відбувається насилля, глобальне насилля, над негативністю як такою з боку системи – під забороною опиняється смерть, конфлікт, секс, тіло, тощо.

Основою трактування глобалізації у Бодріяра виступає одне з ключових понять його наукових поглядів, а саме символічний обмін – «сьогодні немає нікого, кому б можна було повернути символічний обмін… Неможливий дарунок-у-відповідь, оскільки всі шляхи дарування відрізані і знешкоджені» [1]. Зрозуміло, що символічний обмін постає у формі дарунок – дарунок-у-відповідь (як от Бог дарує життя, а людина зобов’язується дотримуватись відповідних моральних норм як способу демонстрації вдячності). На сьогодні дарунок-у-відповідь неможливий через асиметричність, амбівалентність дару – відбувається підміна споживацької практичної, функціональної вартості та обмінну вартість - грошову одиницю, чия універсальна еквівалентність «освячується» ринковими механізмами та глобальністю ринку. В таких умовах відбувається розмежування семантичних означень буття у різних сутнісних вимірах, що і завершує оцю фатальну незавершеність дарування.

В таких умовах постає питання про шляхи подолання глобалізації. На думку Бодріяра, ще зарано говорити про фінальну звершеність та перемогу глобалізації, водночас шляхом її подолання аж ніяк не слід вважати антиглобалізаційний рух – чия діяльність спрямована на вузькі регулятивні функції, що є лише невеликим зовнішнім сегментом. Єдиним виходом є сингулярності – «вони не позитивні, не негативні. Вони не можуть бути альтернативою, вони зовсім іншого порядку» [1].

Сингулярність в розумінні Бодріяра можлива в двох аспектах, по-перше, як відносно мирна (мова, культура, тіло). По-друге, як жорстока, типу тероризму. Унікальність тероризму полягає в наступному – якщо класична війна завжди будується на бінарності свій-ворог, то тероризм виростає на основі бажання образити, а така образа завжди більш болюча ніж програна війна (згадаймо події 11 вересня 2001 року).

Глобалізація як явище, глобальна система як результат, зумовили такий світопорядок, що обумовив ортодоксичне буття без права на сингулярність. Відповідно ті культури, державні утворення, що не знаходяться в межах даної системи просто приречені на приєднання до неї та смислову уніфікацію, або ж знищення. «Місія Заходу (що давно не має своїх цінностей) заключається в тому, щоб всіма засобами підпорядкувати інші культури хижацькому закону рівнозначності, еквівалентності. Культура, що втратила власні цінності, може відігратись лише на цінностях інших»[1]. Люба культура із збереженою процедурою дарування для системи є терористичною, себто такою, що наносить болісну образу. Водночас відплата за образу формує злобу принижених ( і тут знову ми пригадуємо 11 вересня).

Відповідно ми можемо говорити, що відсутність дарунку-у-відповідь сама по собі породжує перевагу, владну надбудову – одвічна забов’язаність, темпорально направлена в майбутнє, породжує неможливість повернення дару, що породжує владну перевагу. Тут і з’являється тотальність Добра, доповнена легітимною основою для його насильницького розгортання, хоч як би парадоксально це не звучало.

Отже, глобалізація в науковому доробку Ж.Бодріяра постає у нерозривній єдності із ключовими поняттями його теорій, а з іншого боку глобалізація завжди носила іманентне відображення в його науковій діяльності. Дане поняття також постає у нерозривній єдності із іншими важливими та популярними поняттями сьогодення, зважаючи на широкий спектр зацікавлень науковця.

В цілому глобалізація виявляє себе як продукт розвитку західного суспільства із відповідною уніфікуючою потенцією, та зовнішньо артикульованою інваріантністю, що не може не підсилювати весь трагізм негативного характеру протікання даного явища.

Водночас, перемога глобалізації не є тотальною, все ще залишається місце для Іншого. Залишається воно доти, доки існуватиме хоча б одна людина, що мислить у вимірі differаnce.

Список використаної літератури:

1. Бодрияр Ж. Насилие глобализации// Логос – 2003 - №1

2. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть – Л., 2004. – 376 с.

3. Пост-Модернизм. Энциклопедия – М., 2001 – 1038 с.