ЩОДО ПИТАННЯ ПРО ХАРАКТЕР СПІВВІДНОШЕННЯ ПРИНЦИПІВ ТРУДОВОГО ПРАВА ТА НОРМ ЗАКОНОДАВСТВА, ЩО ПЕРЕДБАЧАЮТЬ ТРУДОВІ ПРАВА Й ОБОВ’ЯЗКИ СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА

Лавріненко О. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

Щодо питання про характер співвідношення принципів трудового права та норм законодавства, що передбачають трудові права й обов’язки суб’єктів трудового права

Слід відразу наголосити, що проблема правового статусу суб’єкта права і юридичних категорій, через які він розкривається, відноситься до однієї з найбільш дискусійних у правовій науці взагалі, і в трудовому праві зокрема. Переважна більшість учених визнають за основу правового статусу суб’єкта права саме його основні права та обов’язки, але стосовно питання щодо включення до змісту правового статусу й інших елементів (складових) існують різні підходи. Інколи до цього додаткового переліку включають громадянство [1, с. 152-153], правосуб’єктність, юридичні гарантії [2, с. 29], законні інтереси [3, с. 29], юридичну відповідальність [4, с. 115],принципи трудового права [5, с. 52-54; 6, с. 60], а, наприклад, Б.К. Бегічев стверджував свого часу, що що «правосуб’єктність» визначається переважно як поєднання трьох компонентів – правоздатності, дієздатності та правового статусу, які і є тими властивостями, що ними має володіти кожен з учасників, у тому числі й трудових правовідносин [7, с. 64]. На нашу думку, структурно «правовий статус» включає цілу низку елементів (складових), як-от: трудова правосуб’єктність, основні (статутні) трудові права й обов’язки (правоволодіння), гарантії цих прав і обов’язків та, зрештою, відповідальність за порушення трудових обов’язків.

На окрему увагу тут заслуговує переконливий висновок відомого вітчизняного дослідника О.М. Ярошенка, який пише у своїй дисертаційній роботі, зокрема, таке: «Говорячи про зміст правового статусу, неможливо обійти увагою дискусію про поняття, зміст та способи закріплення в законодавстві принципів права, зокрема принципів трудового права. Позиції вчених по суті звелися до двох основних точок зору. Одні вчені... уважали, що принципами трудового права є основні права та обов’язки суб’єктів трудового права. Інші... уважають, що неприпустиме ототожнення таких різних правових категорій, як принципи та права й обов’язки. На наш погляд, обидві позиції не бездоганні. З одного боку... права та обов’язки суб’єктів права не охоплюють усіх принципів трудового права, захисна функція якого не може бути виконана, стане фікцією без визначення прав та обов’язків сторін, а також держави. Це визначення на рівні принципів детерміновано політикою соціального партнерства та іншими новими тенденціями в правовій організації праці під час становлення ринкової економіки... Принципи трудового права, – продовжує вказаний дослідник, – співвідносяться з нормами діючого законодавства, які передбачають права та обов’язки суб’єктів трудового права, як категорії сутності та явища. А тому вони повинні розглядатися в різних площинах. Якщо сутність є чимось загальним, то явище – одиничним, яке виражає тільки якийсь момент сутності; якщо сутність є чимось глибоким і внутрішнім, то явище – зовнішнім. Принципи трудового права виражають, поряд з іншими нормами, сутність і норм, які закріплюють права та обов’язки. У свою чергу у вказаних нормах проявляються принципи трудового права. З вищесказаного можна зробити висновок про те, що включення принципів як самостійних елементів у зміст правового статусу суб’єкта трудового права невиправдане» [8, с. 18-19]. Ми поділяємо підхід О.М. Ярошенка стосовно елементного складу правового статусу, і тому вважаємо за недоцільне (необґрунтоване) віднесення до числа складників будь-якого «правового статусу (положення)» [9] такої складової, як «принципи» [10-14]. Саме такий, як на нас – хибний, підхід обстоює О. Старобор, коли зазначає таке: «Із прийняттям нової Конституції Україна вперше за свою історію визнала людину, її честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Відтак у системі цінностей українського демократичного суспільства на першому місці стоїть людина, що випливає з основ ліберальної концепції, яка базується на природних, невідчужуваних правах людини й вимагає закріплення в законодавстві таких умов, що забезпечують вільний розвиток особистості... Обмеження прав людини й громадянина при цьому можливе лише в зв’язку із забезпеченням охорони суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян та ін... Проте, – продовжує О. Старобор, – взаємозв’язки суспільства й особи, громадянина та держави й далі ускладнюються, більш взаємозалежними стають їхні інтереси й проблеми, підвищується їхня взаємна відповідальність. Ці явища й процеси вимагають глибокого осмислення, узагальнення та відображення в законодавстві. При чому, – наголошує дослідник, – особливе місце тут посідає проблема конституційних принципів правового статусу людини й громадянина. Указана проблема досить актуальна й у міжнародному праві. Тому існує велика кількість міжнародно-правових документів, які закріплюють принципи правового статусу людини й громадянина. Основні з них – Загальна декларація прав людини (1948 p.). Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 p.). Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (1966 p.)... Отже, підсумовуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що всі науковці, які працювали над проблемою конституційно-правового статусу людини й громадянина, важливе місце приділяли саме принципам. На думку більшості вчених, принцип рівності прав і свобод проголошує рівність усіх перед законом та судом і заборону будь-якої дискримінації. Принцип невідчужуваності й непорушності означає, що жодне із зафіксованих у Конституції України право людини не може бути скасовано державою, а також відмова від своїх основних прав і свобод є недійсною. У разі будь-яких порушень вони повинні бути поновлені в судовому порядку. Принцип невичерпності прав і свобод людини та громадянина в Конституції України передбачає можливість подальшого розширення цього переліку, виникнення й державне забезпечення в майбутньому нових прав людини та громадянина в разі необхідності. Уважаю, – підсумовує О. Старобор, – Конституція України згідно із загальнолюдськими цінностями та міжнародно-правовими актами в галузі прав людини, закріпивши такі принципи конституційно-правового статусу людини й громадянина, створила надійний фундамент для утвердження справедливого, заснованого на рівноправності та гуманності ліберального суспільства» [15, с. 30, 32]. Не погоджуємося наразі й із концептуальною позицією, зокрема, М. Орлова, який вдається до часткового ототожнення «принципів» та «прав», розмірковуючи про перелік «принципів стійкого розвитку України» [16, с. 106].

Література

1. Общая теория права и государства: учебник / под ред. В.В. Лазарева – М.: Юрист, 1994 – 356 с.

2. Конституционный статус личности в СССР. – М.: Юрид лит., 1980. – 178с.

3. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе: монография. – М.: Наука, 1979. – 154 с.

4. Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М.: Юрид. лит., 1978. – 187 с.

5. Смирнов О.В. Основные принципы советского трудового права. – М.: Юрид. лит., 1977. – 208 с.

6. Бугров Л.Ю. Проблемы свободы труда в трудовом праве России: монография. – Пермь: Изд-во Пермского ун-та, 1992. – 268 с.

7. Бегичев Б.К. Трудовая правоспособность советских граждан: монография. – М.: Юрид. лит., 1972. – 172 с.

8. Ярошенко О.М. Правовий статус сторін трудових правовідносин: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.05. – Харків: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 1999. – 167 с.

9. Лавріненко О. В. Терміни «правове положення» та «правовий статус»: характер їхнього співвідношення // Moderni vymozenosti vedy – 2010 : materiäly V Мezinärodni vedecko–praktickä konference, (Praha, 27.02.2010 – 05.03.2010 roku). – Praha: Publishing House «Education and Science» s.r.o., 2010. – Dil 8. – Stran. 38–40.

10. Лавріненко О. В. Місце принципів у системі структурних елементів правового статусу суб’єкта права: аналіз наукової доктрини // Наукові дослідження – теорія та експеримент ’2008 : матеріали IY Міжнародної науково–практичної конференції, (м. Полтава, 19–21 травня 2008 р.). – Полтава: Вид–во «ІнтерГрафіка», 2008. – Т. 3. – С. 51–55.

11. Лавріненко О. В. Система структурних елементів правового статусу суб’єктів трудових відносин: теоретичні аспекти // Наукові дослідження – теорія та експеримент 2009 : матеріали Y Міжнародної науково–практичної конференції, (м. Полтава, 18–20 травня 2009 р.). – Полтава: Вид–во «ІнтерГрафіка», 2009. – Т. 3. – С. 133–137.

12. Лавріненко О. В. Правовий статус та трудова (службова) функція працівника: дискусійні питання їхньої онтолого–правової характеристики // Розвиток наукових досліджень ’2009 : матеріали Y Міжнародної науково–практичної конференції, (м. Полтава, 23–25 листопада 2009 р.). – Полтава: Вид–во «ІнтерГрафіка», 2009. – Т. 4. – С. 22–26.

13. Лавріненко О. В. Структура правового статусу учасників суспільно–трудових відносин: дискусійні аспекти сучасної доктрини // Moderni vymozenosti vedy – 2010 : materiäly V Мezinärodni vedecko–praktickä konference, (Praha, 27.02.2010 – 05.03.2010 roku). – Praha: Education and Science, 2010. – Dil 8. – Stran. 40–44.

14. Лавріненко О. В. Принципи трудового права як складова правового статусу: аналіз наукових розробок // Strategiczne pytania swiatowej nauki – 2010 : materiäly V Мiedzynarodowej naukowi–praktycznej konferenсji, (Przemysl, 07–15 lutego 2010 roku). – Przemysl: Nauka і studia, 2010. – Volume 7. – Str. 38–40.

15. Старобор О. Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина в Україні // Право України. – 2007. – №4. – С. 30-32.

16. Орлов М. Стан правового і наукового забезпечення стійкого розвитку України у сфері охорони навколишнього середовища // Право України. – 2005. – №12. – С. 105-108.