К.е.н. доцент Антіпова С.П.

магістр Євстаф’єва Т.Л.

Донбаська державна машинобудівна академія, Україна

До проблеми земельної реформи і законопроекту про ринок земель на Україні

Сільськогосподарські угіддя України – це головний ресурс економіки, це просторова база нації, це земля наших батьків і наших дітей. Сільгосподарські угіддя займають дві третини всієї площі держави, ми маємо довговічне багатство – родючі землі і їх слід використовувати ефективно.

Аграрний потенціал нашої держави настільки вагомий, що Україна готова і може нагодувати своє населення і значно посилити свою присутність на світових ринках продовольства. Сьогодні наша держава розглядає зернові запаси як валютно-грошовий резерв і бачить свою перспективу у формуванні світового фонду-запасу зерна при ООН.

Український уряд підтримує ініціативу науковців і Мінагропрому, яка полягає в тому, щоб спільно з FAO (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН) розробити Концепцію створення світового резерву зерна і визначити місце та квоти в ньому України. Формування такого резерву тільки посилить стабільність світових продовольчих ринків. Україна за такого підходу могла б щорічно формувати квоти світового резервного зерна ООН у 10 і більше мільйонів тонн, зберігати його і доставляти за призначенням. За розрахунками українських вчених, експорт переробленої аграрної продукції може додатково давати до бюджету близько 40 млрд грн.

Потрібно також приділяти увагу забезпеченню населення якісною та безпечною продукцією тваринництва, яке на сьогодні не забезпечує повною мірою внутрішні потреби. Спостерігаються перекоси у бік переважання споживання м’яса птиці, відстаємо у споживанні молока та молочних продуктів на особу населення. Розв’язання цієї проблеми на сьогодні завдання №1 для уряду України. Мінагропром спільно з науковцями розробив національний проект «Відродженне скотарство», який дасть змогу в 2015 році збільшити виробництво молока до 15,4 млн тонн, яловичини до 1,1 млн тонн. Уряд підтримуватиме як великих, так і дрібних товаровиробників, що дасть змогу виробляти в Україні 5,1 млн тонн м’яса всіх видів.

Тому альтернативи земельній реформі на Україні немає, реформу треба завершити, бо якщо залишити все так, як є, то нині тупцювання на місці дорівнює десяти крокам назад. Україні потрібно рухатися вперед.

На сьогодні в Україні орендою земельних ділянок займаються декілька категорій орендарів – це фізичні особи-підприємці, фермери, малі підприємства та великі сільськогосподарські підприємства. Кількість орендованих земель залежить від потужності машино-тракторного парку, від кількості зайнятих робітників та від фінансової спроможності цього підприємства чи підприємця. Тож кількість орендованих земель коливається в діапазоні від 10 га (у фізичних осіб-підприємців) до 6000 га (у великих сільськогосподарських підприємств). Великі підприємства мають можливість зберігати зібраний врожай у великих складських приміщеннях, мають комплексні токи для прийому зерна з поля, зерноочисні споруди для сушки зерна, очищення від сміття, мають більш розвинуту структуру реалізації врожаю у порівнянні з фермерами чи фізичними особами-підприємцями, які не мають великих складів та зерноочисних споруд. Реалізація відбувається, загалом, через посередників, які є власниками елеваторів, на яких зберігається зерно до повної реалізації чи до нового врожаю. Посередники скуповують зерно за низькими цінами і продають за високими. Прямого виходу на закордонного покупця виробники не мають.

На сьогодні в Україні серйозних підприємців-фахівців, керівників великих сільськогосподарських підприємств, майже одиниці, і вони є монополістами в цьому. Якщо вони покинуть орендовані землі, то найдуться інші бажаючі, але це будуть підприємці-вискочки, одноденки, які обіцяють золоті гори, а потім засівають землі соняшником, зривають однорічний врожай і кидають землі напризволяще. Фахівці сільського господарства розуміють, що треба додержуватись сівозміни, вносити мінеральні добрива, видержувати чорний пар, але це не розуміють прості люди, які є власниками земельних ділянок. Тому вони легковажно погоджуються на пропозиції сьогоденного великого заробітку орендної плати і не розуміють, що в наступному році вони вже нічого не отримають.

Держава повинна вводити жорсткий контроль за використанням земель та їхнім функціональним призначенням, дотриманням сівозмін та підвищенням якості ґрунту. Пріоритетною може вважатися довгострокова оренда, адже короткострокові договори не приносять інвестицій у село, а також призводить до деградації земель, оскільки орендатор намагається за короткий строк вижати з землі максимальну користь.

Відповідно до Закону України «Про оренду землі» орендна плата встановлюється за домовленістю сторін і щорічно переглядається, ця домовленість підтверджується підписанням додатку до договору оренди. Тобто орендар і орендодавець мають можливість домовитись між собою про розмір орендної плати, який може бути змінений як в бік збільшення, так і в бік зменшення.

Виплата орендної плати за 4 га землі становила (відповідно до закону 3% від вартості землі) у 2011 році в середньому 1,5 тис.грн. один раз на рік. Тобто, за мінусом 15% податку людина отримає 1275 грн. або 106,25 грн. на місяць. Це у разі, якщо є орендар і він виплачує орендну плату, а в разі відсутності орендаря – землі не обробляються і ніякого прибутку власнику не приносять.

Орендна плата за використання земельної ділянки не повинна бути основним джерелом доходу власника ділянки. В разі, коли власник сам обробляє свою ділянку і отримує врожай, то його праця стає джерелом прибутку, джерелом існування власника ділянки.

На сьогоднішній день покоління власників земельних паїв змінилося, перші власники, що заробили ці земельні паї своєю працею на землі, повимирали, спадкоємці – діти або вже онуки, здебільшого, городяни. Села на Україні вимирають – це вже нікого не дивує, люди виживають як можуть, тікають до міста, шукають роботу в місті, кидають свої хати в селах, кидають земельні паї, не звертаються за виплатою орендної плати, не приймають землю у спадщину, бо витрати на вступ у спадщину і виготовлення нових документів перебільшують розмір орендної плати вдвічі. За даними статистики більшість людей живе за межею бідності, в тому числі і власники земельних паїв, людина не може звернутися за соціальною допомогою до управління соціального захисту, власникам земельних паїв відмовляють у соціальному захисті, відмовляють у комунальних субсидіях, відмовляють у прийомі на облік з безробіття в центрі зайнятості та виплаті соціальної допомоги з безробіття. Тобто, для всіх державних служб соціального захисту виходить, що власник земельного паю – є багатієм, тому що за нормативною оцінкою 4 га на 01.01.2012р., в середньому, володіє 90 тис.гривень.

Але насправді, ці люди – власники земельних ділянок є найбідніші.

Держава має виправити абсурдну ситуацію, коли власник земельного паю найродючішої землі перебуває за межею бідності.

Є світовий досвід спільної аграрної політики Європейського Союзу, яка поєднує елементи регуляторно-ринкової, цінової, зовнішньоторговельної та структурної політики. Основні цілі спільної аграрної політики ЄС були закріплені в ст.39 установчого Римського договору про створення ЄС (1956р.) та залишаються незмінними.

Україні треба вивчати та використовувати накоплений досвід ЄС у стабілізації ринків агропродовольчої продукції, регулюванні перевиробництва агропродукції, забезпеченні раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та оптимального використання факторів виробництва, забезпечення прийнятного рівня життя для зайнятих у сільському господарстві через збільшення їхніх доходів. Нова стратегічна програма розвитку сільського господарства ЄС на 2007-2013 роки передбачає регулювання конкурентоспроможності сільського господарства, підвищення якості продовольства, підтримці високого життєвого рівня сільського населення, охороні навколишнього природного середовища.

Проблема ринкових відносин земельних питань на Україні вимагає вирішення. Прийняття закону «Про ринок земель» стає нагальною потребою.

Законопроектом «Про ринок земель» передбачається зняття мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення з 1 січня 2013 року. За час проведення земельної реформи відбулася демонополізація державної власності на землю. У зв’язку з відсутністю досконалих інструментів регулювання ринку земель в Україні, заборона на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом їх продажу обмежує права власників земельних ділянок, які закріплені частиною першою статті 90 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ : «Власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину».

Прийняття Закону «Про ринок земель» дасть можливість громадянам реалізувати своє конституційне право на землю в частині вільного розпорядження земельною власністю.

Законопроект має бути спрямований на розвиток села, підняття добробуту власника земельного паю, на розвиток аграрно-промислового комплексу та економіки України. Завдання законопроекту – захистити вітчизняного сільгоспвиробника, не обезземелити селянина і підняти роль держави в ринку землі. Проведення земельної реформи повинно враховувати всі питання і всі можливі відповіді на них. Селяни не володіють інформацією про те, як правильно розпоряджатися землею, хто має право купляти землю, як не попасти до рук аферистів. Заборона вільно розпоряджатися землею стримує позитивні процеси економічного росту та збагачення українського селянина – власника паю.

Відміна мораторію дозволить власникам землі вільно розпоряджатися своєю власністю: продавати та вигідно здавати в оренду, дарувати, закладати в банк для отримання кредитів на розвиток малого та середнього бізнесу на селі. Так, фермери з Донеччини за надання економічної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам з боку держави, зокрема шляхом зменшення ставок за кредитними зобов’язаннями до максимальних 8%, передбачити можливість отримання довгострокових (до 20 років) кредитів з відсотковою ставкою до 5% річних для придбання земельних ділянок сільгоспвиробниками. З цього приводу голова Державного агентства земельних ресурсів України Сергій Тимченко неодноразово наголошував, що держава всіляко сприятиме створенню спеціалізованої фінансової установи – земельного банку, головним завданням якого буде не максимальний прибуток від банківської діяльності, а підтримка дрібного та середнього товаровиробника у сільськогосподарській галузі. Вони отримають можливість брати кредити на пільгових умовах для придбання землі та розвитку господарства. Це допоможе, зокрема, фермерам, конкурувати з агрохолдингами.

На протязі попереднього року по всій Україні відбулися громадські обговорення законопроекту, внаслідок яких надійшло декілька тисяч пропозицій до положень законопроекту від власників паїв, фермерів, сільгосптоваровиробників, професійних незалежних громадських організацій, експертів. Усі вони повинні бути проаналізовані. Думка громадськості повинна бути врахована в роботі щодо удосконалення законодавчого акта.

Щоб запобігти потрясінню від цієї земельної реформи, ситуація вимагає запровадження єдиної державної політики в цій сфері та прийняття закону, який надасть можливість прозоро й ефективно реалізувати земельні ділянки за їх реальну ринкову вартість.

Література:

1.Проект Закону України «Про ринок земель». Держкомзем, 2011.-40 с.

2.Закон України «Про оренду землі» м.Київ, № 161-ХІV від 06.10.1998 Відомості Верховної Ради України, 1998 р., №46-47 ст.280

3.Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ,-Харків: «Одисей», 2007.–120 с.

4.Журнал «Агро перспектива», інформаційно-аналітичний щомісячник, № 11(140), 2011 рік, Київ, 88 с.