Скляр Т.В., Крисенко О.В., Вінніков А. І., Уточкіна С. Ю.

Дніпропетровський національний університет

Особливості чутливості до антибактеріальних препаратів мікоплазм, виявлених у клінічному матеріалі хворих за методом DUO.

На сьогодні одними з основних умовно-патогенних мікроорганізмів, що часто виявляються в органах сечостатевої системи, є урогенітальні мікоплазми. Зацікавленість дослідників і практикуючих лікарів до вивчення ролі мікоплазм в етіології запальних захворювань органів сечостатевої системи обумовлений не лише їх значним поширенням в популяції, але і неоднозначним відношенням до участі в розвитку патологічних процесів.

Мала дослідженність, невизначеність ролі мікоплазм у виникненні різних захворювань людини і тварин, складність виявлення збудника, зростання стійкості до антибіотиків різних фармакологічних груп, робить їх цікавими об’єктами не лише медичної, але й загальної мікробіології вцілому, а проблему мікоплазмових інфекцій досить актуальною в медицині.

Метою данної роботи було вивчити дію антибіотиків на урогенітальні мікоплазми.

Матеріали та методи дослідження. Для визначення чутливості до антибіотиків використовували набір Mycoplasma IST 2, який розроблено для діагностики урогенітального мікоплазмозу, викликаного U. urealyticum і М. hominis. До набору входить селективне середовище культивування (рідке) і стріп з 22 тестами, що розділені на три секції: 
1. Ідентифікація (лунки 1-3): лунка 1 (0) – контроль росту; лунка 2 – ідентифікація U. urealyticum; лунка 3 – ідентифікація М. hominis.
2. Напівкількісне визначення титру (лунки 4-5). Дозволяє визначити, чи перевищує титр збудника у зразку порогове значення 104 КУО. Лунка 4 – визначення титру U. urealyticum >104. Лунка 5 – визначення титру М. hominis >104.
3. Чутливість до антибіотиків (лунки 6-22). Використовують 9 антибіотиків у різних концентраціях, а саме: доксициклін (DOT) і (TET) – 4 і 8 мг/л, джозаміцин (JOS) – 2 і 8 мг/л, офлоксацин (OFL), кларитроміцин (CLA) і еритроміцин (ERY) – 1 і 4 мг/л, ципрофлоксацин (CIP) – 1 і 2 мг/л, азитроміцин (AZI) – 0,12 і 4 мг/л, пристіноміцин (PRN) – 2 мг/л .
 Параметри живильного середовища (рН, субстрати, ростові фактори) оптимальні для росту мікоплазм. За наявності росту в середовищі специфічні субстрати (сечовина для U. urealyticum і аргінін для М. hominis) і індикатор феноловий червоний змінюють колір в результаті зміни рН. Селективність середовища забезпечується додаванням трьох антибіотиків і одного антимікотика, що подавляють ріст контамінуючої мікрофлори. Після засіву середовище вносять у лунки стрипу. Стрип дозволяє одночасно проводити ідентифікацію і напівкількісний облік, а також визначати чутливість до 9 основних антибіотиків, що використовуються для лікування урогенітального мікоплазму. 
 Результати досліджень та їх обговорення. За використанням методу DUO було обстежено 318 чоловік, позитивний результат, тобто наявність мікоплазм у клінічному матеріалі, спостерігали у 105 випадках, що складало 33,0% від загальної кількості досліджених зразків. У 213 осіб мікоплазми в клінічних пробах, узятих з урогенітального тракту хворих, виявлено не було. Головними збудниками мікоплазмозів урогенітального тракту серед обстежених виявилися бактерії Ureaplasma spp. і Mycoplasma hominis. Із 105 позитивних проб – у 72 за методом DUO встановлено наявність Ureaplasma spp., що складало 68,5%, і лише в 33 – M. hominis, що складало 31,5% від загальної кількості пацієнтів з мікоплазмовою інфекцією.

Визначення чутливості до антибактеріальних препаратів мікоплазм, виділених за методом DUO із клінічного матеріалу хворих на урогенітальну інфекцію проводили відповідно інструкції з використання методу DUO.

Таблиця 1

Особливості чутливості до антибіотиків мікоплазм, виділених з клінічного матеріалу пацієнтів з урогенітальною інфекцією методом DUO

Групи антибіотиків		Штами конц мг/л	U. urealyticum			M. hominis
			R, %	IR, %	S, %	R, %	IR, %	S, %
Цефалоспорини	Офлоксацин	1	100	0	0	100	0	0
		4	18,9	0	81,1	0	22,2	77,8
	Ципрофлоксацин	1	100	0	0	100	0	0
		2	81,1	0	18,9	100	0	0
Тетрацикліни	Тетрациклін	4	0	6,3	93,7	0	11,1	88,9
		8	0	0	100	0	0	100
	Доксициклін	4	0	6,3	93,7	0	0	100
		8	0	0	100	0	0	100
Макроліди	Джозаміцин	2	0	31,3	68,7	0	55,5	45,5
		8	0	0	100	0	0	100
	Еритроміцин	1	62,5	12,5	25,0	100	0	0
		4	25,0	6,3	68,7	55,5	0	45,5
	Азитроміцин	0,12	68,7	6,3	25,0	100	0	0
		4	18,7	6,3	75,0	33,3	22,2	44,5
	Кларитроміцин	1	43,8	18,7	37,5	88,9	11,1	0
		4	25,0	0	75,0	44,5	11,0	44,5
	Пристіноміцин	2	0	0	100	0	0	100

Примітка: S – чутливі штами, IR – помірно чутливі штами, R – резистентні штами

У ході дослідження було встановлено, що більшість штамів U. urealyticum, виділених з урогенітального тракту пацієнтів за методом DUO були чутливими до тетрациклінової групи антибіотиків та пристіноміцину. Так, концентрація тетрацикліну і доксицикліну 4 мг/л пригнічувала ріст уреаплазми у 93,7% випадків, а до концентрації 8 мг/л цих антибіотиків були чутливими 100,0% штамів.

Що стосується групи макролідних антибіотиків, то загальна картина була наступною: більшість штамів U. urealyticum були стійкими до незначних концентрацій макролідів, тоді як збільшення їх концентрації до 4 мг/л призводило до зменшення кількості стійких штамів. Так, за концентрації в середовищі 1 мг/л еритроміцину і кларитроміцину і 012 мг/л азитроміцину стійкими виявилися більше, ніж 60,0% виділених культур. За умов збільшення концентрації цих антибіотиків у середовищі до 4 мг/л відсоток появи чутливих штамів зріс до 75,0%.

Звертає на себе увагу той факт, що 100,0 % штамів були стійкими до фторхінолонів офлоксацину і ципрофлоксацину за їх концентрації в середовищі 1 мг/л. Збільшення концентрації цих препаратів до 4 і 2 мг/л привело до зменшення кількості стійких штамів уреаплазми відповідно на 80,0 і 20,0%.

Подібну тенденцію щодо антибіотикочутливості виділених штамів уреаплазми спостерігали і у M. hominis. Так, 100,0 % штамів M. hominis були чутливими до обох антибіотиків тетрациклінового ряду (тетрацикліну і доксицикліну) незалежно від їх концентрації у середовищі, а також до пристіноміцину. Цефалоспорини були так само не ефективні у відношенні M. hominis, як і у відношенні U. urealyticum. Лише за збільшення концентрації в середовищі офлоксацину до 4 мг/л відсоток чутливих штамів зріс до 77,8%.

Що стосується групи макролідних антибіотиків, то абсолютну стійкість штами M. hominis проявлили до еритроміцину і азитроміцину за їх концентрації в середовищі 1 і 0,12 мг/л відповідно. Збільшення їх концентрації до 4 мг/л призводило до появи близько 45,0% чутливих штамів M. hominis. До кларитроміцину в концентрації 1 мг/л відсоток чутливих штамі M. hominis складав 88,5%. За підвищення концентрації даного антибіотика в 4 рази, кількість стійких штамів знизилась на 50,0%.

Найбільш ефективним із всіх макролідів відносно M. hominis виявився джозаміцин. За концентрації його в середовищі 2 мг/л відсоток чутливих культур складав 45,5%. При збільшенні його концентрації в 4 рази, всі дослідні штами виявились чутливими до даного антибіотичного препарату(табл.1).

Таким чином, в результаті проведеної роботи встановлено, що найбільш ефективними антибіотичними препаратами відносно збудників урогентальної мікоплазмової інфекції людини – U. urealyticum і M. hominis є препарати тетрациклінового ряду – тетрациклін і доксициклін, а також макроліди – джозаміцин і пристіноміцин, тому їх можна рекомендувати у клінічній практиці для лікування урогенітальних мікоплазмозів.

Література:

1. Малова И. О. Чувствительность генитальных микоплазм к антибактериальным препаратам / И. О. Малова, Д. Рагчаа // Сибирский медицинский журнал. – 2007. – №3. – С. 78-81.

2. Ноников В. Е. Микоплазменные инфекции / В. Е. Ноников, М. Г. Воробьева // Consilium Medicum. – 2006. – Т.8, №10. – С.17-23

3. Прохоренков В. И. Уреаплазменная инфекция: современное состояние чувствительности и резистентности к антибіотикам / В. И. Прохоренков, М. В. Шапран // Вестник дерматологии и венерологии. – №5. – С.20-25.

4. Инструкция по применению набора Mycoplasma IST 2. Диагностика урогенитального микоплазмоза (культивирование, идентификация, полуколичественная оценка, определение чувствительности к антибиотикам). – Кат. № 42 505. – 10677С – RU – 2002/4 – 4 c.