Экономические науки/10. Экономика предприятия

Дубініна В.В., магістр

Донбаська національна академія будівництва та архітектури, Україна

Формування собівартості на окремі види комунальних послуг

Постановка проблеми. Аналіз досліджень економічних та облікових аспектів собівартості дає змогу визначити, що ця проблема є досить актуальною як для підприємств, що надають послуги, так і для споживачів, які користуються ними, а також для держави, якщо тарифи/ціна є регульованими. Цінова політика держави в галузі ЖКГ спрямована на створення необхідних фінансово-економічних гарантій для виробників і забезпечення соціальних гарантій населення. Собівартість послуг підприємств житлово-комунального господарства є важливою економічною категорією, яка пов'язана з процесом формування регульованих тарифів на послуги і впливає на стан обліку, фінансові результати, розмір прибутку та ефективність господарювання суб'єктів підприємницької діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню економічної сутності собівартості продукції, робіт, послуг у різні періоди приділяли увагу такі вчені, як М. Баканов, І. Басманов, А. Герасимович, С. Голов, Ю. Ігумнов, В. Котов, В. Немчинов, В. Палій, В. Сопко, М. Чумаченко, А. Шеремет [1-3]. Більшість із них досліджували категорію «собівартість продукції». Малодослідженими і дискусійними залишаються питання собівартості послуг для підприємств-суб'єктів природних монополій, зокрема складу витрат, які включаються в різні види собівартості послуг, а відтак і тарифів. В умовах фінансової кризи і падіння ця проблема набуває суттєвого значення для підприємств житлово-комунального господарства, оскільки тарифи (планована собівартість) є регульованими державою, отже, вони мають бути економічно обґрунтованими й формуватися на основі реальної собівартості.

Мета дослідження. Дослідження економічної сутності собівартості послуг підприємств житлово-комунального господарства, а також аналіз механізму формування собівартості на окремі види комунальних послуг.

Основний матеріал дослідження. Структура собівартості комунальних послуг (продукції) значно відрізняється від структури витрат на виробництво продукції в промисловості.

Собівартість послуг підприємств житлово-комунального господарства складається з витрат, пов'язаних з обслуговуванням основних фондів, управлінням технологічними процесами виробництва і реалізацією послуг, використанням матеріальних, паливно-енергетичних, трудових та інших видів ресурсів.

Об'єкт витрат - окремий вид діяльності або послуги в цілому, об'єднані за певною ознакою однорідності, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом витрат і які можна включити до окремої калькуляційної групи.

Метою планування собівартості є визначення величини економічно обґрунтованих витрат, необхідних для виконання робіт та надання послуг кожного виду, у планованому періоді, які відповідають вимогам щодо їх якості. Розрахунки планової собівартості використовуються для планування тарифів, визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку з метою виконання програм розвитку житлово-комунального господарства та визначення економічної ефективності цих заходів та виробництва в цілому.

Планування собівартості житлово-комунальних робіт (послуг) здійснюється підприємствами галузі та їх структурними підрозділами одночасно із розробкою їх загальних річних, квартальних, а при необхідності - місячних планів.

Основою для встановлення тарифів на утримання та обслуговування будинків та прибудинкових територій, є перелік окремих споживчих властивостей, що характеризують:

- споживчі якості району (розвиненість соціальної інфраструктури, віддаленість від центру, транспортна доступність тощо);

- споживчі якості будинку (матеріал стін, рівень зносу, рівень благоустрою, наявність ліфта, сміттєпроводу);

- споживчі якості квартири (поверх, площа кухні, наявність допоміжних приміщень, висота стелі тощо).

Зазначені споживчі властивості визначаються на основі експертних оцінок і узагальнення даних про попит на житло на вторинному ринку (при його купівлі або обміні), що значною мірою відбивають суспільну оцінку якості житла. Для визначення тарифу на утримання і ремонт житла для житлових будинків, що мають різні споживчі якості, необхідно провести його диференціацію.

При визначенні рівня оплати житла рекомендується користуватися Єдиним класифікатором житлових будинків залежно від якості житла та наявного інженерного обладнання, затвердженим наказом Держбуду України від 30.09.98 № 215, а також методикою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

Розглянемо порядок формування собівартості на обслуговування димових та вентиляційних каналів (комунальна послуга). Для визначення собівартості послуги використовується формула:

Сдвк = (Оз + Нп + Н + М + І) х Дф : ( Пз х Дк),

де Сдвк - витрати пов’язані з обслуговуванням димовентканалів;

Оз - витрати на заробітну плату;

Нп – нарахування на заробітну плату;

Н - накладні витрати;

М - матеріали;

І - інвентар;

Дф - фактична кількість димовентиляційних каналів;

Пз - сумарна площа квартир;

Дк - нормативна кількість димовентиляційних каналів.

Зробимо розрахунок витрат на обслуговування димовентканалів на прикладі будинку по вул. Горній № 13 (Макіївка, Донецька обл.).

Вихідні дані: Дф - 2шт., Дк - 1100шт., Оз пічників 1.01.2013 р. - 1928,39 грн/місяць, Нп - 36,77%, Н - 42%, М - 103,95 грн/рік, І - 248,01 грн/рік, Пз – 117,7 м². Нормативна потреба у пічниках на димові канали – 0,0018. Технічне обслуговування димовентиляційних каналів здійснювати 2 рази на рік згідно із затвердженим на підприємстві графіком.

Собівартість обслуговування димовентиляційних каналів складає:

Сдвк = (1928,39 + 1928,39*0,3677 + 1928,39*0,42 + 103,95*0,0018/12 + 248,01*0,0018/12) * 2 / (117,7*1100) = 0,053 грн. Тариф на обслуговування димовентканалів включає собівартість послуг, рентабельність (1%), податок (20%) і складає 0,064 грн. Слід зазначити, що такий рахунок проводиться за кожним будинком і тариф визначається індивідуально.

Висновки. Формування комунальних тарифів дає змогу об'єктивно врахувати місцеві особливості відповідного населеного пункту. Тому може спостерігатися коливання рівня тарифів як по окремих містах, обласних центрах, так і по населених пунктах у межах однієї області з об'єктивних і суб'єктивних причин. Планування собівартості при формуванні економічно обгрунтованого тарифу базується на оцінці собівартості одиниці послуги (її матеріального носія) в одиницях, характерних для кожного виду діяльності.

Література:

1. Житлово-комунальне господарство: труднощі вибору між соціальною стабільністю та економічними реформами// Управління сучасним містом. – 2001. – № 10-12. – С. 126-128.

2. Завада А. Жилищно-коммунальное хозяйство: проблемы отрасли с точки зрения антимонопольного законодательства// Экономика Украины.- 2000.- № 10.- С. 4-14.

3. Пархоменко В. Комунальне господарство України: ілюзії і реалії// Аспекти самоврядування.- 2002.- № 15.- С. 20-29.