К.е.н., доц. Левицький В.В.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Оптимізація системи управління соціально-економічною стійкістю корпорації

Оптимізована система управління соціально-економічною стійкістю корпорації повинна володіти механізмами корпоративного управління, що включатимуть:

· механізми погоджень інтересів корпоративного центру, підрозділів корпорації;

· механізми планування варіантів реалізації проектів, що включаються в корпоративну програму;

· механізми оперативного управління процесом реалізації програм.

При організації внутрішніх корпоративних відносини на ринкових принципах необхідно дотримуватися цілого ряду умов. До їх числа відносяться:

· перетворення усіх підрозділів корпорації в порівняно самостійні господарюючі суб’єкти, що передбачає їх економічну свободу аж до надання частини з них статусу юридичної особи;

· створення внутрішніх корпоративних підрозділів, таких як маркетингові служби; інвестиційні, інноваційні, розрахунково-фінансові, інформаційні та інші центри, покликані забезпечити ефективне функціонування усієї корпорації;

· організація ефективних одиниць підприємництва;

· розробка внутрішнього корпоративного господарського механізму, що включає раціональну систему розподілу прибутку; стратегічне і оперативне планування; встановлення контрактно-договірних відносин між різними підрозділами корпорації, а також між ними та корпорацією в цілому; систему внутрішніх корпоративних мотивацій, стимулів, санкцій тощо.

Структурні підрозділи, взаємодіючи між собою, забезпечують ефективність виробництва корпорації в цілому, тому дуже важливе значення має визначення мети і функції кожного підприємства на основі його місця у внутрішньо-корпоративному поділі праці [1-2]. З урахуванням цього визначаються: параметри кожної структурної одиниці корпорації, характер та напрям її діяльності вибір організаційно-господарського механізму функціонування підрозділів корпорації та взаємин між ними. Це викликано необхідністю забезпечення високої ефективності виробництва в корпорації в цілому і в кожному його структурному ланці. В даному контексті важливі стратегії планування та управління, організації маркетингової служби, системи організації праці та виробництва, пошуки ринків придбання засобів виробництва та реалізації продукції.

Важливо відзначити, що всі елементи виробництва у соціально-економічній корпорації та її підрозділах орієнтуються на виконання потреб ринку. Ринок, платоспроможний попит населення в значній мірі зумовлюють, яку продукцію і в яких розмірах необхідно виробляти [2-3].

Іншими словами, одним з важливих принципів організації внутрішніх відносин є конкуренція, яка, як вважають, фахівці, може і повинна бути гарантом збереження та удосконалення даних відносин, щоб не лише вижити, але й забезпечити постійний економічний ріст та стійкість функціонування, корпорація в цілому та кожен її підрозділ зобов’язані бути конкурентоспроможними. Конкуренцію необхідно підтримувати у відносинах між підрозділами корпорації, її співробітниками, як по вертикалі, так і по горизонталі. Конкурентоспроможність передбачає [1]:

· краще конкурента знати потреби до запитів покупця, який володіє платоспроможним попитом;

· виробляти та пропонувати на ринку продукцію, послуги більш високої якості порівняно з конкурентами;

· при інших рівних умовах краще конкурента організувати рекламу та обслуговування покупця;

· організувати ефективну систему маркетингового обслуговування.

Однак очевидно й те, що ефективність внутрішньо-корпоративних відносин та зв’язків забезпечується не тільки загальної конкуренцією між різними підрозділами, а й співпрацею між ними. Колектив, в якому в ході конкурентної боротьби формується тісне співробітництво, як правило, більш конкурентоспроможний, ніж колектив, який характеризується слабкістю такого співробітництва. На нашу думку, об’єднання підприємств, що входять до складу корпорації, має відповідати наступним вимогам та застосовувати заходи управління, що сприятимуть підвищенню її соціально-економічної стійкості:

· ґрунтуватися на потребах та місткості ринку за кожним напрямом і стимулювати його розвиток;

· бути повним з точки зору технологічного ланцюжка реалізації інвестиційних проектів;

· створювати основу для диверсифікації виробництва з метою зниження ризику;

· сприяти отриманню синергетичного ефекту за рахунок виділення та концентрації бізнесу;

· здійснювати накопичення коштів для дотацій цих розробок;

· знижувати податковий тягар за рахунок консолідації звітності.

Отже, сама оптимізація управління корпорацією визначається, перш за все, наявністю в її структурі самостійних підприємств та сприяє використанню різноманітних методів забезпечення комплексної системи дотримання її соціально-економічної стійкості.

Література:

1. Томпсон А., Стрикленд А.. Стратегический менеджмент : концепции и ситуации для анализа. – М. : “Диалектика”, 2003. – 928 с.

2. Шершньова З. Є., Оборська С. В. Стратегічний менеджмент : навч. посіб. – К. : КНЕУ, 1999. – 428 с.

3. Экономическая стратегия фирмы : учеб. пособие / под ред. А. П. Градова – СПб. : Спец, лит-ра, 1995. – 387 с.