Тодерич Д.Б.

Проблеми використання інтелектуального капіталу у рослинництві

Сьогодні людство проходить переорієнтацію на новий, інноваційно-інтелектуальний шлях розвитку, при якому у вартості кінцевої продукції чи самого підприємства значну частку займає інтелектуальна складова. За останні 20 років зросла розбіжність між вартістю підприємства, яка зафіксована в балансових звітах та її оцінкою з боку інвесторів. Тобто фактичною основою ринкової оцінки постають не тільки матеріальні фактори, а й інтелектуальний капітал. Частка нових або удосконалених технологій, продукції, обладнання, які містять нові знання або рішення, у розвинених країнах світу сягають 85% приросту ВВП.

Значний внесок у розробку методологічних засад використання інтелектуального капіталу внесли О.Амосов, Д.Богиня, О.Бутнік-Сіверський, В.Врублевський, С.Володін та інші. Незважаючи на існування певної кількості досліджень, ще не можна говорити, що на сьогодні створена змістовна і досконала теорія інтелектуального капіталу. Потребує особливої уваги питання стану та складу інтелектуального капіталу аграрної сфери, оцінка реального стану нематеріальних активів в сільському господарстві, розробки методичного забезпечення щодо оцінки інтелектуального капіталу в АПК України.

Інтелектуальний капітал можна розглядати як систему знань, яка базується на системному характері людського мислення з метою оперувати ними (знаннями) діалектично, тобто як взаємопов’язаними, рухливими, суперечливими, такими, що переходять одна в одну або узагальнюються, викристалізовуються, стверджуються.

Інтелектуальний капітал, як економічна категорія, інтелектуальний капітал розглядається з позиції авансованої інтелектуальної вартості, яке в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Таке трактування інтелектуального капіталу може бути визначене як соціально-економічне.

На сьогоднішній день існує багато проблем щодо використання інтелектуального капітала у багатьох галузях, та у аграрному секторі зокрема. Однією з них є те що сьогодні інноваційні фонди не створюються і районному. Інноваційний фонд формується лише за Міністерстві аграрної політики, в Департаменті інноваційних досліджень, і розробок. Винахідники вже пристосувалися самостійно розв'язувати проблеми зі сплатою апробації своїх винаходів, здійснюючи їх або за власні кошти, чи кошти інвесторів.

Можна визначити наявність такої тотальної проблеми, як сплата коштів за патент. Отримавши право власності, учений-винахідник або селекціонер повинен щороку протягом 6 років платити Державному департаменту інтелектуальної власності,видавшему відповідний патент, певну суму коштів. При порушенні цієї вимоги патент вважається недійсним. Певні недоліки має існуюча система взаємовідносин з урахуванням державного Реєстру сортів України, що практично позбавляє авторів розробок права продаж своєї своєї продукції ринку інновацій. У цьому така система не гарантує самому автору розробки ніяких прав на додатковий прибуток, створений покупцями за її допомогою. У 2005 р. в Реєстру сортів України введено нову графу - "Власник сорти", що дозволило використовувати сорт і гібрид, як товар. І це призвело до різкого розширення переліку гібридів у державному Реєстрі сортів України.

Селекція і насінництво сільськогосподарських культур є надзвичайно важливим напрямом інноваційного відновлення вітчизняного аграрного виробництва, хоча є досить складним і трудомістким завданням. До створення одного сорту рослин потрібно у середньому 10 років, а окремих випадках – життя кількох поколінь людей. Досягнення українських учених у сфері селекції сільськогосподарських культур відомі у країнах, як ближнього, і далекого зарубіжжя. Оскільки нові сорти створюють нову вартість неодноразово, щороку протягом усього періоду використання, то цих авторів сортів також потрібно постійно стимулювати відповідно до періоду застосування їх винаходів, а не обмежуватись лише одноразовими винагородами.

Особливості розвитку галузі рослинництва, де окупність нової продукції відбувається у віддаленому періоді, на оплату інтелектуальної праці доцільно використовувати прибуток, який одержують користувачі нових сортів і кінцевої продукції. Адже на наукові розробки - як продукт інтелектуальної діяльність у сільському господарстві – перекладається на ціну на оновлення виробленної продукції частинами протягом тривалого періоду. Такий підхід до відшкодуванню ціни інтелектуальної праці існує і у західних країнах.

Отже, у законодавстві слід закріпити за авторами сортів право проводити систему ціноутворення при реалізації власних наукових розробок. Відповідно до закордонного досвіду, й у вітчизняної практиці було б виправдано встановлювати певні відсотки відрахувань автору нового сорту від усієї реалізації його покупців.

Література:

1. Стюарт Томас А. Интеллектуальный капитал. Новый источник багатства организаций / Пер. с англ. В. Ноздриной. – М.: Поколение, 2007. – 368 с.

2. Легенчук С.Ф. Нематеріальні активи та інтелектуальний капітал в бухгалтерському обліку: взаємозв’язок понять // Вісник ЖДТУ. – 2005. - № 1 (31). – С.131 – 137.

.3. ПрошакВ. Концепція інтелектуального капіталу у сучасній економічній теорії / Прошак В. // Вісник Львівського ун-ту : серія економічна. – Львів : Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка. – 2003. – Вип. 32. – С. 598.