Экономические науки/10. Экономика предприятия

Любчик Ю. М., Хачатрян В. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Особливості управління підприємствами у сучасних умовах

У наш час в управлінні підприємствами та організаціями з’являється багато нових аспектів, пов’язаних зі змінами в законодавстві, в економіці та власне на самих підприємствах. Це, звісно, ускладнює роботу управлінського апарату та створює певні незручності та проблеми, які потрібно вирішувати. До основних факторів, які впливають на управлінську діяльність у підприємствах, відносяться такі:

- загострення проблеми ресурсів економічного розвитку;

- жорстка конкуренція та боротьба за ринки збуту, за споживача;

- глобалізаційні та інтеграційні процеси;

- інноваційні процеси та підготовка інноваційних менеджерів;

- соціально-економічні зміни у процесі світового господарства;

- процеси інтернаціоналізації національних економік;

- сучасні системи штучного інтелекту;

- необхідність стратегічного ринкового управління підприємствами тощо.

Основними проблемами управління підприємствами на рівні держави є: мала кількість інвестицій для їх розвитку; не дуже сприятливі умови розвитку підприємств; проблеми з реєстрацією підприємств; бюрократичні процедури при отриманні дозволів та ліцензій; недосконалість самої системи видачі дозволів, ліцензій; тінізація економіки; велика кількість податків, платежів, зборів; інтенсивна конкуренція; дуже велика кількість органів контролю; інфляційні процеси; коливання вітчизняної валюти щодо долара чи євро; низька купівельна спроможність населення; вплив економічної кризи; політичні фактори та ін [3].

Особливості системи управління підприємствами на сучасному етапі тісно пов'язані зі зміною стратегічних орієнтирів в їх діяльності. Основними економічними цілями підприємства в ринкових умовах є підвищення ефективності виробництва, максимізація прибутку, завоювання нових ринків та задоволення потреб колективу. Разом з тим зростає вплив фактора господарського ризику, з'являються переваги вільного ціноутворення, можливості самостійного вибору постачальників і споживачів. Одночасно з цим держави знімається будь-яка відповідальність за забезпечення підприємства сировиною і матеріалами, за збут його продукції, за рівень його заробітної плати.

Проведена в країні економічна реформа передбачає докорінну зміну сформованих методів стратегічного розвитку самих підприємств і державного регулювання економіки. Мета економічної реформи полягає у створенні нових відносин між підприємствами, а також всередині окремих підприємств. Сферою державного регулювання все більше стають макроекономічні перетворення, а загальною тенденцією є децентралізація управління зсув основних важелів регулювання на мікрорівень з переходом до все більшої економічної самостійності підприємств, перш за все на базі розвитку ними відносин власності. Кожне підприємство змушене переважно самостійно обирати шлях виходу з кризи і входження в ринок.Для здійснення виробничо-господарських і соціальних функцій підприємства створюється адміністративний апарат. Кількість підрозділів, організаційна структура підприємства, штати залежать від специфіки виробництва і визначаються самим підприємством [1].

Важливим принципом управління є єдине керівництво, тобто підпорядкованість керівнику всіх підрозділів підприємства, усіх членів трудового колективу. Це означає також, що керівник підприємства або відповідного підрозділу особисто керує, організовує і відповідає за ефективну діяльність підприємства та його трудового колективу. Таке керівництво здійснюється ним через своїх заступників і начальників відповідних підрозділів підприємства (відділ кадрів, планово-економічний, юридичний відділи, бухгалтерія, канцелярія), які функціонально підкоряються тільки директору підприємства. Від якості керівних кадрів значною мірою залежить ефективна робота підприємства. Саме від керівника, його економічної і технічної інформованості, уміння керувати колективом залежить успіх діяльності підприємства.

Що стосується державних підприємств, то основним принципом управління ними був і залишається принцип демократичного централізму. Сутність його полягає в об'єднанні централізованого управління з наданням їм певної самостійності. За умов командно-адміністративної системи мала місце зайва централізація в управлінні, а самостійність підприємства була обмежена і носила фіктивний характер.

У рамках своєї власності і прав власник-хазяїн сам визначає методи і систему управління. Він є монополістом стосовно управління своєю власністю. Якщо ж підприємство державне, то відповідні функції управління здійснює держава через своїх уповноважених керівників. А колектив при цьому є лише організованою сукупністю найманих робітників, які частково, за бажанням власника в більшій чи меншій мірі можуть бути допущені до управління виробництвом [2].

Якщо власником підприємства є трудовий колектив, акціонерне товариство, кооператив, то керівники таких підприємств обираються. Вищим керівним органом таких підприємств є загальні збори власників майна. Виконавчі функції по управлінню колективним підприємством здійснює правління. Правління підприємства обирається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Зі свого складу правління обирає голову і його заступників або їх роль виконують почергово всі члени правління.

На всіх підприємствах, де використовується наймана праця, полягає колективний договір між власником і трудовим колективом. Цим договором регулюються продуктивні, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку підприємства та ін Трудовий колектив розглядає і затверджує проект колективного договору, вирішує відповідно до статуту підприємства питання самоврядування трудового колективу, визначає затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг [4].

Підприємство самостійно визначає фонд оплати праці без обмеження його збільшення з боку державних органів. Мінімальний розмір оплати праці не може бути нижче прожиткового мінімуму, який встановлюється законодавчими актами України. Підприємства можуть використовувати тарифні ставки, посадові оклади як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності й умов виконуваних ними робіт і послуг [2].

Підприємство самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посередницькі організації.
Підприємство може реалізувати свою продукцію, майно за цінами і тарифами, які встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за державними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку.

На продукцію підприємств, що займають монопольне становище на ринку товарів, які визначають масштаб цін в економіці і соціальну захищеність населення, допускається державне регулювання згідно з Законом України «Про ціни і ціноутворення». При цьому державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються.

Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя, здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування, страхування членів трудового колективу та їх сімей, вирішуються трудовим колективом за участю власника відповідно до статуту підприємства, колективному договору і законодавчих актів України.

Останнім існує ліквідаційна концепція, спрямована на ліквідацію державних підприємств. Вважається, що вони не придатні до включення в ринкову економіку і тому їх потрібно або приватизувати або ліквідувати. Важливим аргументом на користь ліквідаційної концепції послужила оцінка, що державні підприємства сильно залежать від бюрократичних структур, вони не зможуть звільнитися від пов'язаних з цим навичок безгосподарності [4].

Сьогодні підприємства знаходяться в положенні, коли їх виживання є під великим питанням. Структура попиту і галузева структура постійно змінюються. Підприємства не можуть розраховувати на стабільне існування своїх постачальників і споживачів. Вони повинні шукати нових партнерів. Однак, як показує практика, директори багатьох підприємств вважають, що варіантів заміни їх нинішніх постачальників не так вже й багато. Тому вони намагаються зберегти наявні зв'язки.

Література:

1. Іванов Ю. Типологія керівників по соціонічним типах. / / Упр. перс. - 2000. - № 6 (48). - С. 46-51.

2. Самигін С.І., Столяренко Л.Д. Психологія управління: Навчальний посібник. - Ростов н / Д.: Фенікс, 1997.

3. Туровець О.Г. Організація виробництва й керування підприємством. Підручник. - М.: ИНФРА-М, 2003.

4. Шипунов В.Г., Кишкель Є.М. Основи управлінської діяльності. М.: Вищ. школа, 2000.