Дмитришина В.В.

Вінницький інститут економіки

 Тернопільського національного економічного університету

Напрями підвищення ефективності реформування

державного пенсійного забезпечення на принципах накопичення

Одним із головних стратегічних завдань в Україні залишається підвищення якості життя населення, тобто здійснення активної соціальної політики, насамперед шляхом зростання доходів населення, в тому числі пенсійного віку, підвищення його купівельної спроможності та задоволення життєвих потреб. Практичне вирішення проблем розвитку державного пенсійного забезпечення в Україні в значній мірі залежить від того, які теоретичні засади будуть покладені в його основу, і як це вплине на соціально-економічні процеси в суспільстві у цілому[5, с. 33].

    Закони України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення” дали  старт пенсійній реформі в Україні, що передбачає перехід до трирівневої пенсійної системи: солідарна( перший рівень) та накопичувальна (другий рівень) системи загальнообов’язкового державного    пенсійного страхування і система    недержавного пенсійного страхування (третій рівень).  Дана система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, котрі втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок і підвищень  до  пенсій,   компенсаційних виплат, додаткових пенсій [6, с.237]. Тому метою дослідження є аналіз моделі державного пенсійного забезпечення з орієнтацією на систему збалан­сованих виплат та накопичень на індивідуальних пенсійних рахунках.

       В Україні нині діючим законодавством передбачено впровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення, одним із елементів якої є накопичувальна система, яка діє у рамках загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Головним моментом, який багато важить для реалізації пенсійної реформи на принципах і засадах нагромадження, є той момент, який неможливо виписати у вигляді якоїсь норми, навіть у найліпшому законі, – це момент довіри. Фактор довіри є вирішальним моментом для повноцінного існування кожного громадянина та ефективного функціонування держави в цілому.

На сьогоднішній день ми маємо ситуацію, коли існування економічної, фінансової, політичної кризи призвело до значного падіння довіри населення до держави. У зв’язку з цим запровадження обов’язкової накопичувальної системи у форматі, який визначено нинішнім законодавством не дасть бажаного результату.

Тому для ефективнішого функціонування пенсійної системи України, є пропозиція як найшвидше ввести в дію державну накопичувальну складову, що буде базуватися на добровільних засадах. Таким чином, запропонована  модель пенсійної системи буде мати вигляд:

Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування

Добровільне державне пенсійне страхування

Недержавне пенсійне забезпечення

Солідарна система
 

Система недержавного пенсійного забезпечення
 

Накопичувальна система
 
            

 

      Перший рівень                           Другий рівень                           Третій рівень

Рис.1 Модель системи пенсійного забезпечення України

Якщо проаналізувати Рис. 1, то можна спостерігати, що від нинішньої системи, яка існує, дана модель відрізняється лише тим, що другий рівень базується на добровільних засадах. Можна сказати що це один із важливих чинників повноцінного спрацювання накопичувальної системи.

Суть добровільної державної накопичувальної системи полягатиме в тому, що частина внесків до пенсійної системи накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних пенсійних рахунках (ІПР) громадян, які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з управління активами [3, с.163].

Перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду буде здійснюватись в разі одночасного підвищення заробітної плати застрахованій особі та лише після виконання таких умов:

- забезпечення виплати пенсій у солідарній системі в розмірі, передбаченому частиною третьою статті 46 Конституції України;

- створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування (у тому числі, повного впровадження системи персоніфікованого обліку та створення системи автоматизованого звітування щодо стану накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб з урахуванням стану пенсійних активів та ін.) [4].

Під час переходу від солідарної до змішаної пенсійної системи тривалий час (за оцінками експертів, 25–30 років) потрібно буде викону­вати «подвійні зобов’язання». Тобто, виникає необхідність виплачувати пенсії пенсіонерам, які отримують їх лише з солідарної системи, та спрямувати частину коштів на формування обов’язкових індивідуальних пенсійних заощаджень. За таких умов є імовірним дефіцит коштів у солідарній пенсійній системі, що спонукає до пошуку джерел їх компенсації. Незважаючи на дефіцит солідарної пенсійної системи, відкладати запровадження накопичувальної системи на тривалий час           неприпустимо [1, с.69].

Головним стимулом для відкриття індивідуальних пенсійних рахунків є сприятлива податкова політика. Для зазначених рахунків варто використати принцип відкладеного оподаткування. А саме: внески на індивідуальні рахунки і інвестиційний дохід протягом усього періоду нагромадження не підлягають оподаткуванню. Проте, у разі, коли накопичені суми починають зніматись з рахунків їх власниками, на них повинен бути нарахований податок з доходів фізичних осіб. Такий принцип дозволяє різко збільшити загальну суму накопичених коштів.

Законодавством варто передбачити, що знімати накопичені суми потрібно до досягнення пенсійного віку, крім особливих випадків, до яких відносяться перш за все крайні обставини – смерть та інвалідність. В обмежених масштабах кошти можна зняти з метою проведення оплати за вищу освіту та при купівлі нерухомості, у вигляді квартири, а також за наявністю, в деяких випадках, серйозних фінансових проблем.

Серед інших переваг накопичувальної системи варто зазначити і те, що право власності на пенсійні активи належить застрахованій особі, а накопичена сума внесків може передаватися у спадок. При цьому спадкоємці першої черги мають право успадковану суму переводити на свій власний пенсійний рахунок або розпоряджатися нею за власним бажанням[6, с.32].

Отже, для ефективнішого функціонування пенсійної системи України пропонується як найшвидше ввести в дію державну накопичувальну складову, що буде базуватися на добровільних засадах.

 

Література:

1. Білецька Г. Накопичувальні системи пенсійного забезпечення: досвід запровадження в країнах з перехідною економікою // Ринок цінних паперів. – 2006. – №5-6. – С.65-72.

       2. Борейко В. Як зменшити відсоток відрахувань до пенсійного фонду // Економіка України. – 2006. – №10. – С.30-35.

3. Зеленко В. А. Сучасні пенсійні системи країн пострадянського простору і досвід України // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №8. – С.159-166.

4. Надточій Б., Демчук Л. Пенсія в Україні. Коментар до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 510 с.

5. Сергієнко О. Соціальна політика в сучасному світі та в Україні. // Україна: аспекти праці. – 2002. – №1. – C.31.-35.

6. Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування: Підручник. – К.: Кондор. – 2004. – 464 с.