Экономические науки/ 3. Финансовые отношения

К.е.н. Бассова О.О., Гречуха К.С.

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини

ВНЗ ВМУРоЛ «Україна», Україна

Стратегічні напрямки державної підтримки підприємств легкої промисловості

Легка промисловість – це галузь, що забезпечує виробництво широкого спектру споживчих товарів, сприяє підвищенню зайнятості працездатного населення й поліпшенню його добробуту, становленню й розвитку малого бізнесу. Однак сучасний стан легкої промисловості показує, що при наявності позитивних тенденцій у її розвитку й певному збереженому потенціалі, галузь дуже тяжко виходить із кризи. Це обумовлено рядом проблем, що носять системний характер, вирішення яких цілком залежить від державної політики підтримки галузі.

Головними причинами скрутного становища легкої промисловості, які, на думку фахівців, мають системний характер, є:

- посилення негативного впливу фінансової кризи, внаслідок чого підприємствам був обмежений доступ до кредитування на поповнення обігових коштів для закупівлі сировини, допоміжних матеріалів та запасних частин;

- посилення конкуренції на ринку у зв'язку з різким зростанням імпорту товарів внаслідок дуже ліберальних умов вступу України до СОТ;

- неефективна державна політика в сфері захисту галузі від несумлінної конкуренції з боку «тіньового» імпорту й контрафактної продукції;

- недостатній досвід роботи вітчизняного бізнесу в умовах жорсткої конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, низький рівень маркетингу на підприємствах;

- технічна й технологічна відсталість легкої промисловості від зарубіжних країн, значний рівень зносу основних засобів, що виражається у високій матеріалоємності, енергоємності й трудомісткості виробництва;

- низький рівень інвестування галузі, що унеможливлює оновлення морально і фізично застарілого устаткування і створення сучасної технологічної бази легкої промисловості, необхідної для розвитку і фінансової усталеності підприємств;

- відсутність на ринку вітчизняного обладнання для легкої промисловості, що відповідає сучасним стандартам;

- нерозвиненість логістичної інфраструктури (дилерських мереж, дрібнооптових ринків, магазинів тощо);

- низький рівень інноваційної діяльності галузі, наслідком чого є слабка конкурентоспроможність вітчизняних товарів, низька частка «ноу-хау» і інноваційної продукції в обсязі продажів на внутрішньому й світовому ринках;

- зменшення обсягів вітчизняних ринків сировини (зокрема, льоноволокна, вовни тощо), а також втрата ринків сировини і збуту продукції в межах СНД;

- дефіцит висококваліфікованих фахівців на більшості підприємств;

- низький рівень якості вітчизняної продукції легкої промисловості;

- нерозвиненість індустрії моди в Україні, відсутність вітчизняних брендів, внаслідок чого швейні виробництва зорієнтовані лише на виробництво, а не на кінцевого споживача;

- значне збільшення собівартості продукції через стрімке зростання цін на сировину та енергоносії;

- зниження купівельної спроможності населення через значне зменшення реальних доходів;

- несприятливі інституціональні умови ведення бізнесу в Україні, що обумовлюють високий рівень трансакційних витрат.

Таким чином, існуючі системні проблеми у галузі легкої промисловості обумовлені не тільки внутрішньогалузевими причинами, а й інституціональними перетвореннями і змінами, що відбуваються в національній економіці й у сфері законодавчої й зовнішньоекономічної політики країни, а також зі змінами у світовій економіці.

Тому змінити складну ситуацію, у якій опинилася легка промисловість, можливо тільки при наявності державної системної стратегії розвитку галузі і відповідних програм, які мають забезпечити перехід галузі на інноваційну модель розвитку, орієнтовану на підвищення її конкурентних переваг і збільшення випуску конкурентоспроможної продукції. При цьому при розробці стратегії особливу увагу необхідно приділити наступним найважливішим стратегічним напрямкам економічного й соціального розвитку легкої промисловості: захист внутрішнього ринку від незаконного обігу товарів, стимулюванню експорту вітчизняної продукції, підвищенню конкурентного рівня легкої промисловості, інвестиційної, бюджетної й експортної привабливості; стимулювання технічного переозброєння підприємств, впровадження сучасних технологій для прискорення модернізації; сприяння розвитку підприємництва в галузі шляхом вдосконалення інституціональних умов ведення бізнесу, зокрема малого і створення рівноправних конкурентних умов для вітчизняних виробників; розробка механізмів поступового подолання залежності виробництва від роботи на давальницькій сировині і послідовного переходу до випуску продукції з використанням вітчизняних та місцевих сировинних ресурсів.

Тільки шляхом реалізації такої стратегії, що охоплює весь спектр державного регулювання галузевих процесів як на стадії виробництва (фінансування, технологічна модернізація, забезпечення сировиною й кваліфікованими кадрами), так і на стадії споживання (захист внутрішнього ринку, стимулювання експорту, створення цивілізованого ринку споживчих товарів), а також поєднанням зусиль держави, бізнесу і науки у напрямку відродження галузі, можливе збереження і розвиток вітчизняної легкої промисловості за рахунок модернізації та технічного переозброєння підприємств, підвищення інвестиційної привабливості і соціальної значущості галузі, а також конкурентоспроможності її продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.