Зарубіжний досвід фінансового забезпечення професійно-технічної освіти

Тютюнник Вікторія, студентка 5 курсу гр. ФУД_внм-51

Вінницький інститут економіки

Тернопільський національний-економічний університет

У ХХІ столітті питання удосконалення системи професійної освіти набуло одного з пріоритетних значень, тому має знайти своє відповідне відображення у політиці держави. Забезпечення професійної підготовки молоді належної якості для держави є основою розвитку професійного і культурного потенціалу суспільства. Тому доцільно проаналізувати відповідні системи, що створені та функціонують впродовж багатьох років в інших країнах.

Актуальність даної теми пояснюється тим, що сьогодні конкурентоспроможність будь-якої країни залежить не стільки від потужності природних ресурсів, скільки від якості людських. Рівень розвитку освіти, стан людського капіталу, кваліфікація населення вирішальною мірою формують соціально-економічний потенціал держави. Світова практика свідчить, що понад 50% зростання ВВП на душу населення визначається підвищенням продуктивності праці, освіченістю, кваліфікацією і фаховими навичками громадян. Тому стан фінансового забезпечення системи професійно-технічної освіти в нашій країні є досить актуальним питанням на сьогодні. Про це свідчать дослідження вітчизняних науковців, зокрема Л. М. Огаренко, О. В. Босак, І. П. Сидор, К. Г. Резінченко, С.Я. Салига.

Метою даної статті є висвітлення досвіду інших країн у сфері фінансового забезпечення професійно-технічної освіти для оцінки можливості їх використання в Україні.

Нові підходи до розвитку професійної освіти у світовій практиці передбачають її спільне фінансування державою, домогосподарствами, комерційними структурами, спонсорськими чи благодійними організаціями шляхом впровадження різноманітних квазіринкових механізмів (наприклад, освітніх ваучерів, освітнього кредитування, освітніх депозитних вкладів у комерційних банках, укладання субдоговорів із комерційними організаціями на виконання окремих елементів підготовки за навчальними планами тощо) [3].

Загальною тенденцією, що склалась в різних країнах зараз, є спільне фінансування професійної освіти з боку держави, приватних організацій, сімей, осіб, які навчаються, спонсорів, благодійних організацій за участі некомерційних структур. Це пояснюється тим, що в системі освіти починають впроваджувати механізми фінансування, які б підвищували ефективність та результативність її отримання. Кожна країна має свою визначену стратегію у цій сфері, проте спільною рисою для них усіх є більше залучення споживачів освітніх послуг у процес взаємодії між державою та освітнім закладом (впроваджуються системи освітнього кредитування, диференційні системи фінансування студентів в залежності від успішності навчання студентів, залучення до фінансування навчання учнів комерційних та некомерційних організацій шляхом укладання з ними субдоговорів тощо).

Так, в Австралії з 1989 р. діє досить цікава схема оплати освіти. За навчання призначається досить висока плата – у розмірі 20% повної вартості освіти. Внесення плати за навчання може бути за бажанням студентів повністю відстрочене до закінчення навчання. Однак бажаючі можуть не брати відстрочку, а вносити плату на початку кожного навчального року. Такі студенти одержують знижку 25%. Відшкодування заборгованості з оплати за навчання розпочинається після того, як дохід колишнього студента досягне певного рівня. Пропорційні доходу разові виплати здійснюються через податкові органи разом зі звичайними податками, які виплачує кожний платник податків [4, c. 37].

У деяких країнах платне навчання не має всеосяжного характеру, при цьому застосовується система вибіркових платежів, які стягуються з деяких категорій студентів. Наприклад, у Німеччині оплата за навчання не стягується, але студенти вносять незначні суми за користування соціальною інфраструктурою й суспільним транспортом; 25% ВНЗ одержують державну фінансову підтримку для покриття видатків, пов’язаних із проживанням [4, c. 37].

Плата за навчання у ВНЗ Нідерландів (1445 євро на рік) не залежить від типу навчального закладу й спеціальності. Студенти мають право внести всю суму або платити помісячно. Студенти одержують фінансову підтримку від держави, вони мають право на базовий та додатковий кредити в розмірах від 65 до 221 євро на місяць, які в разі високої успішності студента можуть бути перетворені в безповоротні гранти. Крім того, студент може одержати кредит розміром 245 євро на місяць, який він повинен буде почати сплачувати через два роки після завершення навчання. Студенти, дохід родини яких становить менше ніж 13 тис. євро на рік, мають право на додаткові студентські гранти.

У Данії плата за навчання стягується тільки в комерційних ВНЗ. Кожен студент має право на одержання державного гранта або позики на навчання. У країні діє ваучерна система, відповідно до якої кожна людина у віці старше від 18 років має право на 70 ваучерів. Кожен ваучер надає право на один місяць навчання у ВНЗ. Що стосується кредитів, то вони видаються під низький відсоток. Студент починає повертати кредит з моменту початку трудової діяльності.

В Іспанії існує три типи ВНЗ: державні, приватні, а також ВНЗ, які належать до католицької церкви. Приватні й католицькі ВНЗ стягують повну плату за навчання, тоді як навчання в державних закладах фінансує держава. Розміри оплати диференційовані залежно від факультету і регіону знаходження ВНЗ. Загальнодержавна система грантів в Іспанії відсутня, але деякі університети мають власну систему грантів для студентів, які цього потребують. Деякі регіональні уряди надають гранти на оплату житла. В Італії разом з платою за навчання студенти повинні також платити регіональний податок за «право на навчання».

Італійські ВНЗ мають достатню свободу при встановленні розмірів плати за навчання, які визначаються відповідно до фінансових можливостей студентів. Студенти можуть бути частково або повністю звільнені від плати залежно від доходів родини або за результатами навчання. Студенти можуть розраховувати на одержання грантів для оплати проживання. Деякі університети надають студентам безкоштовні гуртожитки [4, c. 38].

В Австрії у 1972 р. плата за навчання у вищих навчальних закладах була ліквідована. Але вже з 2001 р. згідно з постановою уряду Австрії, кожний студент зобов’язаний сплачувати за навчання 5 тис. шил. за один семестр. На думку уряду, плата за навчання допоможе утримати студентів від спеціальностей, які не «вписуються» в економічну концепцію розвитку країни [4, c. 37].

Упровадження зарубіжного досвіду фінансування освіти в Україні просувається повільними темпами, однак має деякі перспективи.

В економічній літературі запропоновано значну кількість квазіринкових схем державного фінансування освіти, які різняться за такими характеристиками:

- широта охоплення державними фінансовими зобов'язаннями – усі студенти чи тільки малозабезпечені, усі ВНЗ чи тільки державні тощо;

- ступінь покриття державою вартості навчання;

- особливості диференціації вартості фінансових зобов'язань держави залежно від здібностей абітурієнта, соціального статусу, спеціалізації навчання;

- специфіка відбору абітурієнтів за високого конкурсі тощо.

Треба врахувати, що принцип більшого залучення споживачів освітніх послуг до взаємодії держави та освітніх послуг за рахунок перекладення на учнів часткової або повної оплати не завжди гарантує підвищення доступності послуг професійної освіти. Тому в багатьох моделях додатково передбачається використання фінансової підтримки учнів у формі грантів чи пільгових освітніх кредитів. Однак і вони не гарантують отримання позитивного ефекту. Таким чином, доцільно формувати модель ринку послуг професійної освіти, в якій би оптимально поєднувалися ринкові механізми, квазіринковий і прямий державний вплив, ефективно функціонували системи моніторингу ринку, включаючи контроль якості послуг, та інформаційного забезпечення споживачів у формі розгалуженої мережі консультативних профорієнтаційних центрів.

Джерела використаної літератури:

1. Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII.

2. Закон України «Про професійно–технічну освіту» № 860–ІV від 22.05.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 17–18. – 250 с.

3. О.В. Босак Світовий досвід реформування системи професійної освіти // Науковий вісник. – 2007. – вип. 17.5. – с. 235

4. Стратегічне управління вищим навчальним закладом : монографія / В.М. Огаренко, С.Я. Салига, В.М. Гельман, В.О. Желябін, О.В. Яришко. – Запоріжжя : Класичний приватний університет, 2009. – 416 с.