Державне регулювання розвитку ринку праці на селі

Постановка проблеми. Зайнятість населення є одним з найважливіших макроекономічних показників, що разом з обсягом ВВП та рівнем цін визначає економічну кон’юнктуру національного ринку, впливає на рівень життя населення, забезпечує добробут громадян країни. Сільський ринок праці на сучасному етапі перебуває у досить скрутному становищі: неспроможність працевлаштування; наявність значної частки населення непрацездатного віку, яка не в змозі підняти економіку села; дуже низький рівень заробітної плати, вкрай низька питома вага інноваційних, наукоємних галузей АПК, що відповідали б вимогам часу; невизначеність прогнозних потреб ринку праці у фахівцях певних професій і кваліфікації; низька інвестиційна активність; наявність переважно тимчасового або сезонного характеру праці в сільському господарстві, відсутність розвиненої інфраструктури тощо. Низка перелічених проблем і визначає актуальність досліджуваної тематики.

Аналіз публікацій та досліджень. Із початком ринкових перетворень в українському суспільстві проблеми зайнятості та безробіття, зокрема в сільській місцевості, постійно перебували у полі зору наукової громадськості. Вагомий внесок у вирішенні цих проблем зробили Ю. Бондарчук, В. Вітвіцький [2], З. Метельська [2], Транченко Л.В. [3]та ін.

Метою дослідження є аналіз сучасних тенденцій розвитку ринку праці на селі, визначення основних напрямів оптимізації зайнятості населення сільських територій.

Виклад основного матеріалу. Нездатність сільськогосподарських підприємств забезпечити повний рівень зайнятості, стабільність і гідний розмір доходів зумовили інтенсивний перехід економічно активного сільського населення у приватний сектор. Згідно із Законом України «Про особисте селянське господарство» особисті підсобні господарства набули у 2003 р. статусу особистих селянських господарств (ОСГ) [1]. ОСГ не є підприємницькими утвореннями. Мета їх діяльності – забезпечити зайнятість і дохід тим особам, які їх ведуть. Цим вони роблять вагомий внесок у відтворення трудового потенціалу сільського господарства. Врешті-решт ОСГ пом’якшують наслідки наростаючого безробіття на селі. Розвиток самозайнятості сільського населення через перетворення особистих селянських господарств із споживчого типу в товарний є одним із шляхів вирішення проблем сільського безробіття. Через цей шлях пройшли багато розвинених європейських країн. І, як свідчить світовий досвід, сільська самозайнятість є привабливим видом діяльності під час економічної кризи. Подолавши її, більшість самозайнятих, як правило, стають підприємцями або найманими працівниками.

Визначення зайнятих осіб, які займаються особистим сільським господарством, є неправомірним через те, що це виробництво базується на нескладній техніці та технологіях, здебільшого орієнтоване не на продаж, а на власне споживання. Такою важкою працею люди займаються не для збагачення, а для можливості вижити в складних сучасних умовах ринку, тим більше, що зайняті в цій сфері – це здебільшого економічно активні пенсіонери, для яких такий вид доходу є невеликим додатком до мізерних пенсій, які надала їм держава [2]. Для значної частини населення ОСГ – це безальтернативний вид діяльності. Держава повинна спонукати селян, які залишилися без роботи, до розвитку фермерського бізнесу (надавати пільгові кредити, субсидії, дотації, одноразову виплату допомоги з безробіття для запровадження підприємницької діяльності тощо) для того, щоб зменшити кількість зайнятих у цій сфері, ефективно використовуючи національні трудові ресурси, бо ця галузь вважається найбільш трудомісткою, а також до впровадження нових потужних засобів виробництва у сільське господарство для прискорення обороту капіталу, підвищення продуктивності праці, зниження часу на виробництво продукції і заощадження людино-годин на одиницю виробу.

Слід також зазначити те, що існує значна дискримінація у паритетності цін на сільськогосподарську продукцію, яку скуповують за безцінь приїжджі бізнесмени у селян, сприяючи ще більшому їх зубожінню [3]. Прикро, що в умо вах жорсткої торгової конкуренції порушується принцип однакової оплати за одну й ту ж працю. Для запобігання цьому негативному явищу необхідно на ранніх етапах становлення сільськогосподарського бізнесу утворювати агро промислові підприємства, які б охоплювали весь цикл виробничого процесу: від виробництва, заготівлі, переробки, транспортування, зберігання сільсько господарської продукції до її реалізації.

У перспективі на теренах сільських поселень повинні бути сформовані високоефективні виробничо-соціальні агломерації, у яких має здійснюватись на основі ресурсозберігаючих машинних технологій виробництво екологічно чистої сільськогосподарської продукції, її безвідходна промислова переробка, забезпечення товаровиробникам комфортних культурно-побутових умов життя.

До основних державних важелів регулювання ринку праці на селі належать такі: сприяння створенню агропромислових агломерацій, що включатимуть весь виробничий цикл: від виробництва, заготівлі, переробки тощо до реалізації продукції; спонукати підприємців впроваджувати сучасні новітні технології в процес агропромислового виробництва шляхом застосування прискореної амортизації; розвивати соціально-побутову сферу на селі, що також дасть змогу розширити кількість робочих місць і задовольнити потреби населення; розвивати туристичний сільський бізнес.

Отже, усі вище перелічені основні шляхи подолання кризової ситуації на сільському ринку праці мають стати невід’ємними складовими державної стратегічної програми соціально-економічного розвитку села і програми зайнятості сільського населення, в якій особливу увагу слід приділити, насамперед, якісним характеристикам подальшого розвитку всього агропромислового комплексу і сільського ринку праці зокрема.

Література:

1. Про особисте селянське господарство: Закон України від 15.05.2003 №742-ІУ // zakon I. rada.gov.ua.

2. Вітвіцький В., Метельська З. Сільське населення та використання трудового потенціалу села // Україна: аспекти праці. – 2009— №3. — С. 24–31.

3. Транченко Л.В. Формування та регулювання ринку праці на селі: теорія, методологія, практика: монографія / Л.В. Транченко. – Умань: Уманське комунальне видавничо-поліграфічне підприємство, 2012. – 586 с.