Демченко Аліна Сергіївна, студентка V курсу

ПНПУ імені В. Г. Короленка,

(наук. кер. — доц. Бесєдіна Н. В.)

Становлення індустріальної моделі розвитку в країнах Південно-Східної Азії: Республіка Сингапур

Успіхи Республіки Сингапур є яскравим свідченням того, як компетентне керівництво та працелюбне населення можуть забезпечити динамічний розвиток маленької острівної держави, яка після здобуття незалежності 1965 року опинилася у надзвичайно складному становищі [3, с.68]. Максимальне використання свого потенціалу дало змогу обділеній природними ресурсами державі з населенням всього три мільйони чоловік забезпечити найвищий в Азії, після Японії, рівень добробуту населення, довести обсяг торгівлі до 300 мільярдів доларів на рік. Сингапур – уже досить не молода держава – нещодавно вона відзначила своє 180-річчя.

Перетворення Сингапура на центр британських колоніальних володінь у Південно-Східній Азії спонукало британців вкласти значні кошти в розбудову транспортної інфраструктури острова, започаткувати навчальні заклади з підготовки місцевих кадрів для колоніальної адміністрації, запровадити серед населення освітні кампанії з вивчення англійської мови. Країні за досить короткий час довелося пережити значні зовнішньоекономічні труднощі. Нетривале її перебування у складі Малайзійської Федерації викликало ворожнечу з боку Індонезії, яка розпочала торговельну блокаду острівної країни. Здавалося, у країні немає майбутнього, оскільки її внутрішнє становище також не давало приводу для оптимізму. Етнічний склад населення тут досить різноманітний, адже Сингапур – це країна емігрантів, більшість із яких належала до категорії ,,синіх комірців’’. Через економічні труднощі талановита молодь залишала Сингапур у пошуках місця з більш високим рівнем життя. ,, Брейн-дрейн’’ із країни набув загрожуючих розмірів, коли впродовж 1960 років США під впливом війни у В’єтнамі почали заохочувати еміграцію азійців, а такі великі, але малонаселені країни, як Канада, Австралія, наслідували їхній приклад. Криза у сингапурському суспільстві дедалі загострювалася, і стало зрозуміло, що без кардинальних змін ця держава може невдовзі припинити своє існування [3, с.70]. Спочатку перспективною галуззю народного господарства було визнано судноремонтну. Тисячі кораблів із різними ушкодженнями щорічно зупинялися у порту Сингапура, що й заохотило місцеву владу створити сприятливі умови для розвитку названої вище сфери послуг. Однак, будучи досить прибутковими, судноремонтні послуги не могли забезпечити достатнього рівня зайнятості населення. Безробіття на середину 60-х років складало понад 14 відсотків. Диверсифікація промисловості стала нагальною необхідністю. Перші спроби надати динамізму народному господарству країни за рахунок імпорту простих технологій із випуску текстилю та іграшок виявилися невдалими. Сингапурські товари програвали в якості головним конкурентам – Гонконгу і Тайваню [4, с.20]. За умов конфронтації з сусідами сингапурський прем’єр-міністр Лі Куан Ю зацікавився досвідом Ізраїля, який зумів у ворожому оточенні ,,перестрибнути’’ сусідів та налагодити торгівлю високотехнологічною продукцією з країнами Західної Європи і США. Витрати на транспортування цієї продукції є порівняно невисокими. А єдиним шляхом налагодження її виробництва було залучення прямих іноземних інвестицій з транснаціональних корпорацій (ТНК). На перший погляд, можливість залучення ТНК до співпраці здавалася сумнівною. Сингапур настільки обділений природними ресурсами, що практично все продовольство та сировину, потрібно було імпортувати. Наприклад, потреби у питній воді країна задовольняла частково завдяки інтенсивним тропічним дощам, частково – завдяки імпорту від сусідів із Малайзії. Не вистачало кваліфікованих робочих рук. За таких умов керівництво країни ініціювало низку реформ, які виявилися дуже ефективними. Гаслом Сингапура в цей період став вираз ,,Ми повинні бути набагато кращими за сусідів для того, щоб міжнародні корпорації працювали саме у нас’’ [4, с.21]. Нагальною проблемою стало забезпечення політичної стабільності. Тому Сингапур здійснив низку найважливіших адміністративних реформ: залучив найбільш талановитих і чесних громадян до роботи у державному апараті; зрівняв заробітну платню державних службовців найвищого рангу з платнею їхніх колег із приватного сектора, встановив надзвичайно суворі покарання за корупцію та участь в організованих злочинних угрупованнях. Зіштовхнувшись із проблемою ,,брейн-дрейну’’, влада почала запрошувати на роботу талановиту молодь з інших країн Азії, обіцяючи їй непогані перспективи кар’єрного зростання. Для здійснення специфічних економічних реформ із західних країн були залучені найкращі фахівці, які мали суттєвий досвід роботи у певних галузях.

Стабільність країни – теж запорука залучення іноземних інвестицій. А громадяни, які мають нерухомість, менше схильні до заколотів і масових заворушень, а, навпаки, готові захищати країну від зовнішніх загроз. Керівництво Сингапура вирішило, що проблему протестних настроїв можна розв’язати за допомогою широкої програми житлового будівництва та за допомогою довгострокового кредитування. Вільні кошти вдалося знайти завдяки високим темпам зростання економіки [5, с.32]. Керівництву країни вдалося також ліквідувати ,,червону’’ загрозу. Під впливом подій у Китаї місцеві комуністи відмовилися від легальної політичної боротьби, вдалися до бойкоту парламентських виборів. Вони почали також кампанію стихійних вуличних виступів і заворушень. Ця кампанія їм дорого коштувала: населення Сингапура не підтримало комуністів, оскільки саме існування країни опинилося у небезпеці, а емігрантам більше імпонували вдалі економічні заходи уряду країни, ніж революційна риторика комунізму. Оскільки комуністи самі поставили себе поза законом, керівництво республіки без особливих труднощів провело проти них кілька поліцейських операцій. З метою створення привабливої для іноземних інвесторів фізичної інфраструктури було запроваджено найефективніші західні стандарти у сфері послуг: телекомунікацій, транспорту, освіти й охорони здоров’я [5, с.33]. Кошти на модернізацію соціальної та виробничої інфраструктури країни вдалося отримати від Великобританії, яка таким чином компенсувала свою відмову від військово-морських баз на території острова. Країна мала одну суттєву перевагу над своїм традиційним конкурентом Тайванем – практично кожен сингапурець вільно володів англійською мовою. Керівництво Сингапура взяло участь у кампаніях заохочення інвестицій. Було надано суттєві податкові пільги ТНК – спочатку терміном на п’ять, а пізніше – на десять років. На 2000 рік у Сингапурі працювала велика кількість ТНК з усіх куточків світу. Наслідки їхньої роботи у країні важко переоцінити. Це – масове створення робочих місць та істотне підвищення кваліфікації робітників; залучення новітніх технологій і ,,ноу-хау’’; створення великих галузей наукоємкого виробництва – комп’ютерів і комплектуючих, побутової електроніки й офісної техніки, лазерної оптики [5, с.35]. Подібна концентрація великих ТНК на острові перетворила його на найбільший дистриб’юторський центр в АТР, що має ефективно діючу мережу складів, де зберігається складна технічна продукція, що потім реекспортується до інших країн АСЕАН. На рішення західних інвесторів вкласти значні кошти саме в Сингапур суттєво вплинув географічний чинник. Відомо, що ця країна має унікальне економіко-географічне положення, яке робить його діловими воротами до Південно-Східної Азії. Якщо Тайвань і Гонконг виступають, як торговельні посередники між материковим Китаєм і розвиненими країнами світу, то Сингапур реекспортує більшість товарів усіх країн АСЕАН. Колишній прем’єр-міністр країни Лі Куан Ю зазначав, що через порт країни проходить 25 відсотків світової торгівлі [5, с.35].

Отже, Сингапур спершу почав активно долучатися до торгівлі у регіоні як посередник, а згодом став великим переробником та експортером продукції сусідніх держав. Упродовж 70-х років у країні було створено такі галузі промисловості, як нафтопереробна, гумова, деревообробна. Економічний бум опосередковано був пов’язаний з великим попитом на американському і японському ринках на сировину з Південно-Східної Азії, необхідну в автомобілебудуванні. Сьогодні західні дослідники підкреслюють, що країна обслуговує, як посередник, 75 відсотків торгівлі країн АСЕАН [6, с.87].

Література:

1.Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. —  Київ: Видавничий центр ,,Академія’’, 2003. —688 с.

2.Гуревич Э. М. Политическая система современного Сингапура / Э. М. Гуревич. — М., 1984. — С. 7-13.

3.Ігнатьєв П. М. В тенетах нелегального бізнесу / П. М. Ігнатьєв // Політика і час. — 2004. — №10. — С.66-79.

4.Ігнатьєв П. М. Сингапур: з третього світу до першого / П. М. Ігнатьєв // Політика і час. — 2002. — №6. — С.20-24.

5.Савенков Ю. Мечта в двух шагах от экватора. Сингапур / Ю. Савенков // Новое время. — 2003. — №40. — С.32-35.

6.Тимошенко Н. Відповідно до культурних традицій Азії: Сінгапур зблизька: особливості ділової культури та дипломатичного протоколу / Н. Тимошенко // Політика і час. — 2003. — №9. — С.87-96.