К.і.н. Лебедєва Г.О.

Дніпродзержинський державний технічний університет

КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА БОРИСА ГРІНЧЕНКА

Ти ж керуй туди спокійно, де горить мета твоя.

Б.Д.Грінченко

Борис Грінченко жив і працював у XIX столітті, але його діяльність і творча спадщина як ніколи актуальні і сьогодні. Хто ж він за переконаннями, покликанням, професією, чому його ім'я бринить на устах багатьох поколінь людей і вимовляється нині з щирою повагою і глибокою пошаною? – Далі ми спробуємо відповісти на це питання.

Справжня біографія Грінченка це його безупинна праця. Замість сухих хронологічних дат бачимо в цій біографії довгу низку живих праць, що ними проклав у житті свою путь Грінченко. Стане тут у ряд — і його педагогічна робота, і заходи коло розвитку рідного слова, і студіювання народної словесності, й популяризаторська робота, і громадська публіцистика, і красне письменство.

Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр на Харківщині в дрібнопомісній дворянській родині. У батьковому домі була велика бібліотека і здібний хлопчик, який з п'яти років навчився читати і писати, виховувався на кращих зразках світової художньої літератури. Світогляд й естетичні смаки Бориса формувалися під впливом творів В.Скотта, Дж. Байрона, М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова, а вирішальним для долі Бориса Грінченка як письменника стало його знайомство з творами Тараса Шевченка, які він прочитав ще учнем Харківської реальної гімназії й під впливом яких почав писати українською мовою.

Майбутній письменник остаточно утверджується на позиціях інтелігента – народника та просвітителя. 1881-й рік – це рік літературного дебюту Грінченка: у львівському журналі «Світ» Іван Франко друкує перші вірші молодого поета. Серед них — хрестоматійний заклик «До праці», що став життєвим кредо поета і громадянина. Окрім власної творчості, митець займається перекладом творів Йогана-Вольфганта Гете, Генріха Гейне, Віктора Гюго та ін. Йому належать й цінні збірки народної творчості .

Плідно працюючи в галузі народної освіти, Грінченко виклав свої педагогічні погляди у працях: «Яка тепер народна школа в Україні» (1896), «Народні вчителі і вкраїнська школа» (1906) та ін. Грінченко боровся за навчання українських дітей рідною мовою, виступав за чистоту української літературної мови, створив ряд шкільних підручників, серед яких «Українська граматика» та «Рідне слово».

Утверджується Б. Грінченко і як письменник. Він публікує поетичні збірки — «Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Під хмарним небом», пише десятки оповідань — «Екзамен», «Без хліба», «Сама, зовсім сама», «Сестриця Галя» та багато інших.

Працював Борис Грінченко на теренах фольклористики й етнографії. У 1902 р. Грінченки переїжджають до Києва. Тут, власне, літературна праця письменника більш ніж на два роки переривається напруженою роботою над «Словника української мови». Цю роботу письменника справді можна назвати громадянським і творчим подвигом. Адже скласти словник української мови мріяли такі знані діячі української культури як Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та ін. Завершена 1904 року праця здобула високу оцінку вітчизняних і зарубіжних фахівців, а 1906 р. Російська Академія Наук відзначила «Словник...» другою премією ім. М. Костомарова.

У часи Першої російської революції 1905-1907 рр. громадянський обов'язок покликав письменника відгукнутися на події гострим нарисом «9 січня», взяти участь в організації Української радикальної партії, редагувати щоденну українську газету «Громадська думка» (згодом «Рада»), журнал «Нова громада», очолити Всеукраїнську учительську спілку, стати одним із засновників, а згодом головою товариства «Просвіта».

Неймовірно напружена праця разом із тяжким особистим горем, що спіткало письменника (майже одночасна смерть єдиної доньки, онука й матері Грінченка), загострили хворобу легень — туберкульоз. Помер письменник 6 травня 1910 року в м. Оспедалетті. Тіло його перевезено до Києва й поховано на Байковому кладовищі.

Борис Грінченко увійшов в історію української культури як оборонець її надбань, інтересів, європейської перспективи розвитку. Навіть його літературний псевдонім був промовистий та символічний — «Вартовий» — той, хто стоїть на сторожі, оберігає, охороняє. Не даремно життя і діяльність Б.Грінченка для багатьох поколінь служить дієвим прикладом подвижництва на теренах розвитку української культури і національної ідеї. Мабуть, найвлучніше сказав про нього інший український письменник Микола Чернявський: «Більше працював, ніж жив». Проте, за зрозумілим змістом цього визначення криється суттєва неточність — бо саме праця й була найвищим сенсом і покликанням його життя, — важливо, справді, усвідомити щирість і неминуще значення творчого подвигу митця.

Постать невтомного трудівника, що беззавітно віддав усі сили і час вітчизняній культурі, по праву може стояти поруч з такими нашими титанами нації, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Пантелеймон Куліш і Леся Українка. Митець надзвичайної працездатності, емоційний, палкий, людина дужого інтелекту, Б.Грінченко свідомо клав на вівтар ідеї і своє життя, і свою подвижницьку творчість:

Література:

1. Левчик Н. Борис Грінченко // Історія української літератури XIX ст. У З кн. - Кн. 3. - К., 1997.

2. Пастух Б. Борис Грінченко - безкомпромісний лицар національної ідеї. – Л, 2006.

3. Погрібний А. Борис Грінченко в літературному процесі кінця XIX - початку XX століття. – К, 1990.

4. Інтернет – ресурс www.library.lg.ua/grin/

5. Інтернет – ресурс www.tvory.org.ua /борис-грінченко-1863-1910